Рішення

від 14.03.2018 по справі 805/989/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 р. Справа№805/989/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, Донецька обл., смт. Мангуш, пров. Дружби б.16б) до Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області (ЄДРПОУ: 21983633, Донецька обл., Мангушський район, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії 01 липня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, з 09.04.1990 року позивач здобув право на отримання пенсії за віком, про що свідчить копія його пенсійного посвідчення №1033629203. Позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області.

В жовтні 2016 року позивач зареєструвався за постійним місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 16б і відмовився від статусу внутрішньо переміщеної особи. Довідку внутрішньо переміщеної особи повернув до органу, який її видав, відомості про повернення довідки внутрішньо переміщеної особи надав до Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області.

До червня 2017 року позивач регулярно отримував пенсію за віком. Із липня 2017 року виплата пенсії позивачу припинено. Будь якого рішення Управлінні Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області з цього приводу позивачу не надсилалось. Позивач письмово звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Міністерства соціальної політики України щодо поновлення позивачу виплати пенсії. Однак, у відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.0.2018 року №2509-5-01 було повідомлено позивача, що виплату пенсії призупинено з липня 2017 року після встановлення факту безпідставної виплати пенсії за відомостями реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Позивач вважає дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Позивач просив суд визнати бездіяльність Управлінні Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області протиправною та поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 01 липня 2017 року, на рахунок ОСОБА_1, відкритий раніше у Публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України №26253510733788.

Ухвалою суду від 16 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що відповідно довідки від 29.03.2016 року №1451009466 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщеної особи. Виплату пенсії призупинено з 01 липня 2017 року після встановлення факту безпідставної виплати пенсії за відсутністю реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщені особи.

Враховуючи наведене, відповідач стверджує, що управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, постановою Кабінету Міністрів України №367 від 05.11.2016 року Про деякі питання здійснення соціальних виплат переміщеним особам а також постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01 жовтня 2014 року Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-VI. Права позивача не порушено, у зв'язку з чим в задоволенні позову про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії вважає, що позивачу слід відмовити.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія його пенсійного посвідчення №1033629203.

Позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області.

Листом від 06.12.2017 року позивач письмово звернувся до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Міністерства соціальної політики України щодо поновлення йому виплати пенсії. Однак, у відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.0.2018 року №2509-5-01 було повідомлено позивача, що виплату пенсії призупинено з липня 2017 року після встановлення факту безпідставної виплати пенсії за відомостями реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

В силу положень частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. А в силу положень пункту 7 частини 1 статті 92 Основного закону, виключно законами України визначається правовий режим майна.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , майновими правами визнаються у тому числі й права вимоги.

Виходячи з цього, суд констатує, що він розглядає невиплату з 01 липня 2017 року пенсійним органом щомісячних страхових виплат позивачу у вигляді пенсії, раніше призначених йому до виплати довічно, саме як позбавлення позивача майна (власності) у вигляді майнового права вимоги щодо виплати раніше призначених йому грошових коштів довічно, на які він мав право розраховувати, у тому числі з 01 липня 2017 року.

А оскільки, в силу положень частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд застосовує і положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція), що захищає право власності, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, оскільки згідно частини 1 статті 32 названої Конвенції, саме цей Суд має право тлумачення її положень і протоколів до неї.

Зокрема суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (п.83 Рішення від 12 липня 2001 року справа „ОСОБА_4 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини; п.22 Рішення від 08 листопада 2005 року справа „Кечко проти України; п.20-24 Рішення від 10 березня 2011 року справа „Сук проти України; п.41 Рішення від 07 листопада 2013 року справа „Пічкур проти України; п.31 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право мирно володіти своїм майном, яке включає в себе, серед іншого, як майнові права (у тому числі право вимоги уплати боргу), так і матеріальний (або ж майновий) інтерес, до якого входять так звані законні очікування (або ж іншими словами законні сподівання).

З точки зору Конвенції, з огляду на те, що суб`єкт страхової виплати у вигляді пенсії, її отримувач, розмір, строки і період її виплати, на момент виникнення спору між сторонами були визначені, і спору щодо цього між сторонами не було, суд вважає щомісячну пенсію позивача, яку він повинен був отримувати кожного місяця і довічно, у тому числі і з 01 березня 2016 року, майном, у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, і тому застосовує положення цієї статті.

За положеннями статті 1 Протоколу №1 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, право на мирне володіння своїм майном не є абсолютним, воно може бути обмежене або піддано іншому втручанню з боку держави, у тому числі особу може бути і позбавлено її майна.

Проте, стала практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) свідчить, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, буде сумісною з гарантіями статті 1 Протоколу №1 до Конвенції тільки при дотриманні державою трьох обов`язкових умов, таких як: законність втручання (іншими словами, підстави для обмеження або позбавлення майна повинні бути передбачені законом). При цьому тут, суд враховує, що під визначенням "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом (тобто не обов`язково тільки законом), так і правила, що сформувались у прецедентному праві (п.37 Рішення від 13 липня 1995 року справа „Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства); втручання має переслідувати легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси; втручання у право на мирне володіння своїм майном повинно бути пропорційним поставленій меті (іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи - п.53 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України).

Оцінюючи чи мало місце законне втручання у діях відповідача, які оскаржує позивач щодо невиплати йому пенсії з 01 липня 2017 року, суд виходить з такого.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2017 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Також суд погоджується із тим, що позивач дійсно має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 вказаного Закону.

Але суд одразу відзначає, що будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" постанова Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року (надалі за текстом - Порядок №365), а також положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не містять положень про те, що ці два закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Також суд констатує, що ні Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ні Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Пунктом 12 Порядку №365 дійсно передбачена така підстава для припинення соціальних виплат (до яких, безперечно, відносяться і пенсії), як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Суд зазначає, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2017 року, а тобто його бездіяльність у не здійсненні передбачених законом заходів для нарахування та виплату їй пенсії є протиправною.

І втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". А тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було відповідачем порушено.

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2017 року були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов`язати поновити позивачу нарахування і виплату пенсії з 01 липня 2017 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 16 лютого 2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 1762грн.00коп.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 16.02.2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, до ухвалення судового рішення у справі, суд приходить до висновку про необхідність стягнення зі Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ:37803258, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) 704,80 грн. на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України «Про судовий збір»

Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, Донецька обл., смт. Мангуш, пров. Дружби б.16б) до Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області (ЄДРПОУ: 21983633, Донецька обл., Мангушський район, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії - задовольнити.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області протиправною та поновити нарахування та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 починаючи з 01 липня 2017 року, на рахунок ОСОБА_1, відкритий раніше у Публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України №26263510733788.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області (ЄДРПОУ: 21983633, Донецька обл., Мангушський район, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., який перерахувати за наступними платіжними реквізитами: (отримувач коштів: УК/м. Слов`янськ/22030101, ЄДРПОУ: 37803368, ГУДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача: 834016, р/о 31214206784075) Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч.ч. 4, 5, 6 ст. 250 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.