Постанова

від 14.03.2018 по справі 133/2798/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/772/348/2018

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Слободяний О. Є.

Доповідач :Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 рокуСправа № 133/2798/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Денишенко Т.О., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Сніжко О.А.,

за участю сторін: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №133/2798/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської Олесі Володимирівни про визнання недійсним договорів дарування нерухомого майна,

за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської Олесі Володимирівни на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року, яке ухвалене суддею Слободяним О.Є. в приміщенні Козятинського міськрайонного суду Вінницької області о 14 год. 22 хв., -

в с т а н о в и в :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась у суд з позовом до ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської О.В. про визнання недійсним договорів дарування нерухомого майна, мотивуючи позовні вимоги тим, що до 2010 року їй на праві приватної власності належали 11/20 частки житлового будинку, згідно договору купівлі-продажу від 21 грудня 1974 року та земельної ділянки, загальною площею 0,0252 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_4

У 2010 році вона познайомилась з відповідачем ОСОБА_4, який допомагав їй у веденні домашнього господарства, приносив продукти харчування, а замість цього взамін просив переписати йому належний їй будинок, тобто укласти договір довічного утримання. Погодившись на таку пропозицію у грудні 2010 року вони разом уклали у Козятинській нотаріальній конторі два договори, тексту яких вона не читала, вважаючи, що в них передбачені всі права і обов'язки, про які вони домовилися з відповідачем. Приватний нотаріус їй текстів договорів не оголошувала, копії договорів дарування позивач не отримувала.

ОСОБА_2 зазначає, що була впевнена, що підписує договір довічного утримання, а насправді подарувала відповідачу свій будинок та земельну ділянку, а тому помилилася щодо правової природи цих правочинів. Хотіла укласти договір довічного утримання тому, що договір дарування є вкрай невигідним правочином для неї. На час укладення договорів позивачу було 72 роки, вона потребує сторонньої допомоги, підтримки. Знаходиться в стані сильного хвилювання, оскільки відповідач ОСОБА_4 в будь-яку хвилину може її виселити з будинку.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила визнати недійсним договори дарування належної їй частки житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані в АДРЕСА_1, укладених 04 жовтня 2010 року між нею та ОСОБА_4, посвідчених 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик (Свідерською) О.В., зареєстрованих в реєстрі за №1826, №1824.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року позов задоволено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення є незаконним, необґрунтованим, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначив, що має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Оскаржила рішення суду, приватний нотаріус Козятинського районного нотаріального округу, Свідерська О.В., в апеляційні скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому, вказує, що суд першої інстанції не в повному обсязі з?ясував обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи.

Апелянти просили рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі, стягнути судові витрати.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі- продажу від 21 грудня 1974 року позивач ОСОБА_2 є власником 11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру АДРЕСА_2 (а.с.7-8, 10).

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 03 серпня 2010 року, встановлено факт, що договір купівлі-продажу 11/20 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори 21 грудня 1974 року, за реєстровим №2989, на ім?я ОСОБА_2 , належить ОСОБА_2 (а.с.9).

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер НОМЕР_1, в межах згідно з планом, яка розташована в АДРЕСА_1 що доведено державним актом на право власності на земельну ділянку(а.с.36).

Як вбачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування належних ОСОБА_2 11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру АДРЕСА_3, посвідчений 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик (Свідерською) О.В., зареєстрований в реєстрі за №1824 (а.с.26-27).

Також, 04 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування належної позивачу земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер НОМЕР_1, в межах згідно з планом, яка розташована в АДРЕСА_1 посвідчений 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик (Свідерською) О.В., зареєстрований в реєстрі за №1826 (а.с.47-49).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_2 вказує на те, що помилилася щодо правової природи правочинів, була впевнена, що підписує договір довічного утримання, а не договір дарування частини будинку та земельної ділянки. При цьому, зазначила, що є особою похилого віку (на час укладення договорів було 72 роки), потребувала сторонньої допомоги, підтримки. Відповідач ОСОБА_4 зовсім чужа їй людина, тому договори дарування не відповідають її внутрішній волі та життєвим обставинам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що укладені договори дарування частини жилого будинку та земельної ділянки, не відповідали внутрішній волі позивача ОСОБА_2, оскільки через свій похилий вік вважала, що укладає договори довічного утримання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг спростовуються наступним.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-372цс16 від 27 квітня 2016 року, № 6-93цс16 від 16 березня 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проживає одна, що підтверджується довідкою квартального комітету №9 виконкому Козятинської міської ради (а.с.32). Іншого житла у позивача не має.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 познайомились у 2010 році, коли відповідач доглядав гр. ОСОБА_8, який був власником іншої частини будинку, в якому проживає позивач. Зокрема, позивач бачила, як ОСОБА_4 доглядає за ОСОБА_8 - особою похилого віку, тому враховуючи, що вона проживає одна, є особою похилого віку, потребує стороннього догляду, вирішила укласти з відповідачем договір на тих умовах, що відповідач буде її доглядати, а вона залишиться проживати у своєму будинку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після їх укладення між нею і відповідачем.

Також, як вбачається з оспорюваних договорів, в них відсутня вказівка на обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, однак, судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_4 надавав ОСОБА_2 допомогу, доглядав, зазначив, що ніколи не виселить її з будинку та обіцяв, що в разі смерті поховає її.

Отже, обов'язок обдаровуваного ОСОБА_4 вчинити на користь дарувальника ОСОБА_2, будь-яку дію майнового або немайнового характеру був однією з умов підписання оспорюваних договорів, хоча цей обов'язок обдаровуваного і не відображений в тексті оспорюваних договорів.

Спростовуються доводи апеляційних скарг в тому, що сторони уклали саме договори дарування, і не мали на увазі договори довічного утримання, оскільки вони не відповідали внутрішній волі позивача, яка була направлена на те, щоб забезпечити собі довічне утримання, так як вона є одинокою особою похилого віку (на момент укладення договорів їй виповнилось 72 роки), після підписання договорів (04 жовтня 2010 року) ОСОБА_2 залишилась проживати у своєму будинку, отримувала допомогу від відповідача, була впевнена, що відповідач догляне її до смерті.

Крім того, доводи апеляційних скарг в тому, що позивач пропустила строки позовної давності, оскільки з дня підписання договорів дарування (04 жовтня 2010 року), до дня звернення з позовом до суду, 20 грудня 2016 року, пропустила строки позовної давності, безпідставні.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач ОСОБА_4 перестав надавати позивачу ОСОБА_2 допомогу влітку 2014 року, тому починаючи з цього часу позивач могла довідатися про порушення свого права. Позовна заява подана до суду 20 грудня 2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, тому, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності, оскільки такий строк пропущений не був.

Посилання в апеляційній скарзі за правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року, яка ґрунтується на фактичних обставинах справи, що відрізняються від спірних правовідносин сторін, колегія суддів вважає безпідставним.

За таких обставин, висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доводів, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності. Оцінка доказів судом проведена відповідно до норм ст.263 ЦПК України.

Апеляційні скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської Олесі Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15 березня 2018 року.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Денишенко Т.О.

Матківська М.В.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.