Постанова

від 19.12.2019 по справі 133/2798/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 133/2798/16-ц

провадження № 61-26809св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Козятинського районного нотаріального округу Свідерська Олеся Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської Олесі Володимирівни на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року у складі судді Слободяного О. Є. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Денишенко Т. О., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Козятинського районного нотаріального округу Свідерська О. В., про визнання недійсним договорів дарування нерухомого майна.

Позов мотивовано тим, що до 2010 року їй на праві приватної власності належали 11/20 частки житлового будинку, згідно договору купівлі-продажу від 21 грудня 1974 року та земельної ділянки, загальною площею 0,0252 га, які знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та постійно проживає.

У 2010 році вона познайомилась з ОСОБА_2 , який допомагав їй у веденні домашнього господарства, приносив продукти харчування, а замість цього взамін просив переписати йому належний їй будинок, тобто укласти договір довічного утримання. Погодившись на таку пропозицію у грудні 2010 року вони разом уклали у Козятинській нотаріальній конторі два договори, тексту яких вона не читала, вважаючи, що в них передбачені всі права і обов`язки, про які вони домовилися з ОСОБА_2 Приватний нотаріус їй текстів договорів не оголошувала, копії договорів дарування вона не отримувала.

Зазначала, що вона була впевнена, що підписує договір довічного утримання, а насправді подарувала ОСОБА_2 свій будинок та земельну ділянку, а тому помилилася щодо правової природи цих правочинів. Хотіла укласти договір довічного утримання тому, що договір дарування є вкрай невигідним правочином для неї. На час укладення договорів їй було 72 роки, вона потребує сторонньої допомоги, підтримки. Знаходиться в стані сильного хвилювання, оскільки ОСОБА_2 убудь-яку хвилину може її виселити з будинку.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати зазначені договори дарування належної їй частки житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, які розташовані за указаною адресою, укладені 04 жовтня 2010 року між нею та

ОСОБА_2 , посвідчені 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик

(Свідерською) О. В., зареєстровані в реєстрі за №1826, № 1824 недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 14 грудня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування належних ОСОБА_1

11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру АДРЕСА_1 , укладений 04 жовтня

2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик (Свідерською) О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1824.

Визнано недійсним договір дарування належної ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,0252 га, кадастровий номер 0510500000:00:002:0094, в межах згідно з планом, яка розташована в

АДРЕСА_1 , укладений 04 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик (Свідерською) О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1826.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладені договори дарування частини жилого будинку та земельної ділянки не відповідали внутрішній волі позивача ОСОБА_1 , оскільки через свій похилий вік вона вважала, що укладає договори довічного утримання, щоб забезпечити собі довічне утримання, так як вона є одинокою особою похилого віку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської О. В. залишені без задоволення.Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що укладені договори дарування частини жилого будинку та земельної ділянки, не відповідали внутрішній волі

ОСОБА_1 , оскільки через свій похилий вік вона вважала, що укладає договори довічного утримання. При цьому суд першої інстанції правильно виходив із того, що воля позивачки була направлена на те, щоб забезпечити собі довічне утримання, так як вона є одинокою особою похилого віку (на момент укладення договорів їй виповнилось 72 роки), після підписання договорів (04 жовтня 2010 року) ОСОБА_1 залишилась проживати у своєму будинку, отримувала допомогу від відповідача, була впевнена, що відповідач догляне її до смерті.

Позивач та відповідач познайомились у 2010 році, коли відповідач доглядав ОСОБА_3 , який був власником іншої частини будинку, в якому проживає позивач. Зокрема, ОСОБА_1 бачила, як ОСОБА_2 доглядає за ОСОБА_3 - особою похилого віку, тому, враховуючи, що вона проживає одна, є особою похилого віку, потребує стороннього догляду, вирішила укласти з відповідачем договір на тих умовах, що відповідач буде її доглядати, а вона залишиться проживати у своєму будинку.

Таким чином, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що позивач помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після її укладення між нею і відповідачем.

Отже, обов`язок обдаровуваного ОСОБА_2 вчиняти на користь дарувальника ОСОБА_1 будь-яку дію майнового або немайнового характеру був однією з умов підписання оспорюваних договорів, хоча цей обов`язок обдаровуваного і не відображений в тексті оспорюваних договорів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. При цьому посилався на те, що сторони уклали саме договори дарування, і не мали на увазі договори довічного утримання. Крім того, позивач пропустила позовну давність, оскільки з дня підписання договорів дарування 04 жовтня 2010 року, до дня звернення з позовом до суду

20 грудня 2016 року спливла позовна давність.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, приватний нотаріус Козятинського районного нотаріального округу Свідерська О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Зазначала, що зазначена позивачем підстава визнання недійсними договорів дарування є надуманою та недостатньо обґрунтованою. Тому з цих підстав неможливо погодитись з позицією суду першої та апеляційною інстанцій щодо того, що позивачка думала, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування, оскільки зазначене належними доказами не підтверджено. Крім того, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки позовну давність позивачка не пропустила, виходячи з того, що відповідач ОСОБА_2 перестав надавати позивачці допомогу влітку 2014 року. Проте сама позивачка вказала, що договори дарування підписувала власноручно та була присутня у нотаріуса при посвідченні договорів в нотаріальній конторі, тому строк для звернення до суду нею не пропущений.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 06 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Козятинського міськрайонного суду Вінницької області зазначену цивільну справу.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційні скарги не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 грудня 1974 року

ОСОБА_1 є власником 11/20 частки житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить окрему квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та постійно проживає (а. с. 7-8, 10).

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 03 серпня 2010 року, встановлено факт, що договір купівлі-продажу 11/20 частини житлового будинку

АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори 21 грудня

1974 року, за реєстровим № 2989, на ім`я ОСОБА_1 , належить ОСОБА_1.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею

0,0252 га в межах згідно з планом, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку

(а. с. 36).

04 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування належних ОСОБА_1 11/20 частки указаного житлового будинку з прибудовами, верандою, відповідною часткою господарських будівель, що становить квартиру

АДРЕСА_1 , посвідчений 04 жовтня

2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик (Свідерською) О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1824 (а. с. 26-27).

Також, 04 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування належної ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,0252 га в межах згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_1 , посвідчений 04 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Молявчик (Свідерською) О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1826 (а. с. 47-49).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської О. В. задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України ).

Відповідно до статей 229-233 ЦК Україниправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними

від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 , 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, від 16 березня

2016 року у справі № 6-93цс16.

ОСОБА_1 проживає одна, що підтверджується довідкою квартального комітету № 9 виконкому Козятинської міської ради. Іншого житла у неї немає (а. с. 32).

Оцінивши досліджені по справі докази в їх сукупності та враховуючи встановлені на їх підставі обставини, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що укладені договори дарування частини жилого будинку та земельної ділянки не відповідали внутрішній волі ОСОБА_1 , оскільки через свій похилий вік остання вважала, що укладає договори довічного утримання. При цьому правильно виходили із того, що воля позивачки була направлена на те, щоб забезпечити собі довічне утримання, так як вона є одинокою особою похилого віку (на момент укладення договорів їй виповнилось 72 роки), після підписання договорів (04 жовтня 2010 року) ОСОБА_1 залишилась проживати у своєму будинку, отримувала допомогу від відповідача, була впевнена, що відповідач догляне її до смерті.

Судами правильно було враховано, що позивач та відповідач познайомились у 2010 році, коли відповідач доглядав ОСОБА_3 , який був власником іншої частини будинку, в якому проживає позивач. Зокрема, ОСОБА_1 бачила, як ОСОБА_2 доглядає за ОСОБА_3 - особою похилого віку, тому враховуючи, що вона проживає одна, є особою похилого віку, потребує стороннього догляду, вирішила укласти з відповідачем договір на тих умовах, що відповідач буде її доглядати, а вона залишиться проживати у своєму будинку, оскільки іншого житла вона не має.

Таким чином суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після їх укладення між нею і відповідачем, а обов`язок обдаровуваного ОСОБА_2 вчиняти на користь дарувальника

ОСОБА_1 , будь-яку дію майнового або немайнового характеру був однією з умов підписання оспорюваних договорів, хоча цей обов`язок обдаровуваного і не відображений в тексті оспорюваних договорів.

Посилання у касаційних скаргах на те, що сторони уклали саме договори дарування і не мали на увазі договори довічного утримання, й про те, що позивач пропустила позовну давність, є необґрунтованими, були предметом дослідження судів, яким надана належна правова оцінка про те, що відповідач перестав надавати позивачу допомогу влітку 2014 року, тому починаючи з цього часу позивач могла довідатися про порушення свого права, та не спростовують їх висновків про те, що позивачка помилилась щодо правової природи правочинів, прав та обов`язків, які виникнуть після їх укладення між нею і відповідачем, та про їх домовленість вчиняти обдаровуваним ОСОБА_2 на користь дарувальника ОСОБА_1 , що є підтвердженням волі дарувальника на укладення нею договору довічного утримання.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Козятинського районного нотаріального округу Свідерської Олесі Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович