Постанова

від 05.03.2018 по справі 816/2045/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: К.І. Клочко

05 березня 2018 р. Справа № 816/2045/17 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий-суддя І інстанції: Клочко К.І.) від 14.12.2017р. (повний текст рішення складено 18.12.2017р.) по справі №816/2045/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕРГБУД»

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТ САНСЕРГ", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.07.2017 року №0007451405 та №0007441405.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що здійснення господарської операції між ТОВ "ВІТ САНСЕРГ" та його контрагентом ТОВ "Бізнес-Модус Груп" у березні 2017 року повністю підтверджується наявними первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які надавалися також товариством контролюючому органу на його вимогу. При цьому, оскільки запит ГУ ДФС у Полтавській області від 01.06.2017 №8271/10/16-31-14-05-18 про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) не містив вичерпного переліку документів, які мав надати платник податків на вимогу ГУ ДФС у Полтавській області, товариством на згаданий запит були надані письмові пояснення та документальні підтвердження, виходячи з власного бачення спірної ситуації та з огляду на вимоги законодавства.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Полтавській області №0007441405 від 31.07.2017 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1592,00 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року в частині задоволення позовних вимог та винести нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку податково органу про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету у березні 2017 року на загальну суму ПДВ 81800,00 грн. внаслідок безпідставного формування підприємством податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "Бізнес-Модус Груп" за березень 2017 року. Зазначив, що оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірне податкове повідомлення-рішення є законним.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, проведено заміну позивача на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю САНСЕРГБУД .

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками ГУ ДФС у Полтавській області 23.06.2017 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинах з ТОВ "Рідмар" (код ЄДРПОУ 39520175) за жовтень-листопад 2015 року, ТОВ "Техбуд Компані" (код ЄДРПОУ 40031118) за квітень 2016 року, ТОВ "ОСОБА_1 Трейд" (код ЄДРПОУ 40039536) за квітень 2016 року, ТОВ "Воркхорс" (код ЄДРПОУ 40255902) за травень 2016 року, ТОВ "Промоушн Трейд" (код ЄДРПОУ 40396816) за червень 2016 року, ТОВ "Мортон ОСОБА_2" (код ЄДРПОУ 40308901) за липень-жовтень 2016 року, ТОВ "Турріс-Інвест-Груп" (код ЄДРПОУ 40513496) за вересень 2016 року, ТОВ "Пром-Аспект" (код ЄДРПОУ 40982991) за січень 2017 року, ТОВ "Бізнес-Модус Груп" (код ЄДРПОУ 41011380) за березень 2017 року та правомірності їх відображення в податковій звітності, за наслідками якої складено ОСОБА_3 №902/16-31-14-05-09/36523812 від 03.07.2017 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету у березні 2017 року на загальну суму ПДВ 81800,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем 31.07.2017 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0007441405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 102250,00 грн, в тому числі 81800,00 грн - за основним платежем та 20450,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0007451405, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн.

Не погодившись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач провів процедуру їх адміністративного оскарження, за наслідком якої, ДФС України від 11.10.2017 року податкові-повідомлення залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Бізнес-Модус Груп", а тому висновки податкового органу про заниження підприємством суми зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у перевіреному періоді не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду. Таким чином, збільшення суми підприємству суми грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення №0007441405 від 31.07.2017 року є неправомірним.

В іншій частині суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Відповідно до приписів п. 198.1 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентом - ТОВ "Бізнес-Модус Груп".

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем віднесено до податкового кредиту березня 2017 року ПДВ у розмірі 81800,00 грн в результаті господарської операції з придбання у березні 2017 року в ТОВ "Бізнес-Модус Груп" товару (секція А1-ДСП-50.02.000 (з козирками) в кількості 16 штук) загальною вартістю 490800,00 грн згідно договору купівлі-продажу від 22.03.2017 №220317.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції з придбання у ТОВ "Бізнес-Модус Груп" вказаного товару, позивачем надано до матеріалів справи належним чином завірені копії податкової накладної від 22.03.2017 №55, видаткової накладної від 22.03.2017 №55 та рахунку-фактури від 22.03.2017 №032202.

Розрахунки між позивачем та його контрагентом проведено в повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 24.03.2017 №3509.

Доставка придбаного позивачем товару здійснювалася за його рахунок на адресу орендованого останнім приміщення, що знаходиться за адресою: м. Карлівка, пров. Громницького, 4, про що свідчать долучені до матеріалів справи: договір надання послуг від 22.03.2017 №220317Т, укладений між позивачем, як замовником, та ТОВ "Фокус Систем", як перевізником; товарно-транспортна накладна від 22.03.2017 №2203; податкова накладна від 22.03.2017 №20; акт надання послуг від 22.03.2017 №20; рахунок-фактура від 22.03.2017 №032203, договір відступлення права вимоги від 22.03.2017 №0322, укладений між ТОВ "Фокус Систем", як первісним кредитором, та ТОВ "Менгейм", як новим кредитором; повідомлення про відступлення права вимоги; договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2017.

Придбаний у ТОВ "Бізнес-Модус Груп" у березні 2017 року товар був використаний позивачем в своїй господарській діяльності, а саме реалізований на користь ПрАТ "Сільськогосподарська виробнича фірма "Агротон" (код ЄДРПОУ 30280120), що підтверджується наявними у матеріалах справи договором від 14.12.201 №141216, видатковою накладною від 24.03.2017 №5, довіреністю на отримання ТМЦ від 24.03.2017, товарно-транспортною накладною від 28.03.2017 №8.

Оцінивши перелічені первинні документи, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що контрагент позивача - ТОВ "Бізнес-Модус Груп" виконав свої зобов'язання за вказаним вище договором, а позивач прийняв відповідний товар (послуги, роботи), сплатив їх вартість та відобразив вказані операції у податковому та бухгалтерському облік.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення №0007441405 від 31.07.2017 року.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі вищевказаного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017р. по справі №816/2045/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСЕРГБУД» до Головного управління ДФС в Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_3 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5

Постанова складена в повному обсязі 15.03.2018 р.