Постанова

від 06.03.2018 по справі 503/1988/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1454/18

Номер справи місцевого суду: 503/1988/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

при секретарі: Гарбуз В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до селянського фермерського господарства Яна про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права оренди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Кодимського районного суду Одеської області з позовом до селянського фермерського господарства Яна про визнання укладеного 21 травня 2014 року договору оренди земельної ділянки недійним, скасування державної реєстрації права оренди та витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача (а.с.1-3, 42-44, 65-67).

В позові позивач вказала, що є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.22 га., яка розташована на території Тимківської сільської ради Кодимського району Одеської області.

В березні місяці 2014 року позивач домовилась з представником СФГ Яна ОСОБА_3 про передачу належної їй земельної ділянки в оренду вказаному господарству.

Після цього, підписала незаповнений бланк договору оренди, який передала ОСОБА_3

Згодом дізналась, що ОСОБА_3 самостійно заповнив всі графи договору оренди, вказавши в ньому відомості, проти яких вона заперечувала і які її не влаштовували.

Зокрема, в договорі оренди позивач вказав строк його дії 10 років, розмір орендної плати у відсотковому відношенні від вартості 1 га. землі, що її не влаштовувало.

Не погоджуючись з цими положеннями договору оренди, восени 2014 року позивач звернулась до СФГ Яна , Тимківської сільської ради Кодимського району та відділу Держземагенства в Кодимському районі Одеської області із заявами, в яких просила не здійснювати державну реєстрацію спірного договору оренди, однак в липні 2015 року ОСОБА_3 всупереч вимог діючого законодавства здійснив державну реєстрацію зазначеного договору оренди, надавши йому законної сили.

Уточнивши свої позовні вимоги, в судовому засіданні позивач, з огляду на відсутність в оскаржуваному договорі оренди земельної ділянки передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі істотних умов у вигляді розміру орендної плати та відповідальності за її невиплату, просила визнати цей договір недійсним, скасувати державну реєстрацію права оренди належної їй земельної ділянки та витребувати цю земельну ділянку з незаконного володіння відповідача.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 до СФГ Яна про визнання договору оренди земельної ділянки від 21 травня 2014 року недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що укладений сторонами договір оренди земельної ділянки містить передбачені частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі істотні умови у тому числі і такі як орендна плата, її форма та розмір, а також відповідальність за її несплату. Вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідача та скасування державної реєстрації права оренди, які є похідними від вимог про визнання договору недійсних і тому відмова у визнанні договору оренди земельної ділянки недійсним унеможливлює задоволення вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідача та скасування державної реєстрації права оренди, які були обгрунтовані саме недійсністю договору оренди земельної ділянки.

Такі висновки суду відповідають встановленим у справі обставинам, засновані на законодавстві і є правильними.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 5122585000:01:001:0257, площею 3.22 га., яка розташована на території Тимківської ради Кодимського району Одеської області.

- Право власності позивача на вказану земельну ділянку підтверджується рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 15 листопада 2013 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.7, 230-232).

- Згідно з рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 15.11.2013 року з урахуванням ухвали Кодимського районного суду Одеської області від 14.02.2014 року про виправлення описки, визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № 362, площею 3.22 га., яка розташована на території Тимківської сільської ради Кодимського району Одеської області та відповідно до втраченого державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 022222, виданого 17 лютого 2004 року Кодимською районною державною адміністрацією Одеської області та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 86, яка належала ОСОБА_4, померлому 01 червня 2008 року. Тобто даним судовим рішенням було захищено права ОСОБА_2 на земельну ділянку саме як спадкоємця після смерті її батька, якому вказана земельна ділянка належала на підставі державного акту про право власності серії ІІ-ОД № 022222, виданого 17 лютого 2004 року Кодимською районною державною адміністрацією Одеської області та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 86, оригінал якого втрачений та неможливістю нотаріуса видати свідоцтво про право власності спадкоємцю ОСОБА_2, яка звернулася за спадщиною і позбавлена можливості отримати дублікат державного акту ;

- 21 травня 2014 року сторонами (позивачем та відповідачем) строком на 10 років був укладений договір оренди належної позивачеві земельної ділянки, в пункті 40 якого вказано, що договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації, яка здійснюється за рахунок орендодавця (пункти 8,40 договору, а.с.8-11).

- 31 липня 2015 року вказаний договір оренди був зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Кодимського районного управління юстиції в Одеській області (а.с.20-21).

Таким чином, укладений 21.05.2014 року між сторонами договір оренди набув чинності 31.07.2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року №161ХIV (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві

для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 цього ж Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець

зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотною умовою договору оренди землі є, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою вказаної статті визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо (частина третя статті 15 зазначеного Закону).

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що спірний договір оренди земельної ділянки не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов, зокрема про розмір та форму орендної плати, відповідальність за не сплату оредної плати, а також відсутній акт про визнання меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт прийому-передачі земельної ділянки, а тому вона вважає, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки не заснована на вимогах ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі в редакції, яка діяла станом на 21.05.2014 року.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію. Позивач мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було спрямоване на укладання договору оренди.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації .

Відповідно до Договору оренди від 21.05.2014 року:

- передача в оренду земельної ділянки здійснюється без розроблення проекту її відведення (п. 18);

- інші умови передачі земельної ділянки в оренду: на основі державного акту (п. 19);

- передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10 днів після державної реєстрації цього договору (п. 20);

- договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації за рахунок орендодавця.(п. 40) .

Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № 362, площею 3.22 га., яка розташована на території Тимківської сільської ради Кодимського району Одеської області належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 022222, виданого 17 лютого 2004 року Кодимською районною державною адміністрацією Одеської області та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №86.

ОСОБА_2 стала є власником даної земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер 01 червня 2008 року на підставі рішення суду у зв'язку з втратою оригіналу правовстановлюючого документу на земельну ділянку та неможливістю отримання дублікату, що унеможлювало видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріусом.

За умовами договору передача земельної ділянки здійснюється протягом 10 днів після державної реєстрації договору оренди (чинності договору оренди).

Тобто позивач за умовами договору оренди, мала здійснити його державну реєстрацію за власний рахунок, передати у встановлений договором строк земельну ділянку орендареві та вже тоді вимагати використання її орендарем за цільовим призначенням та орендну плату.

Однак, позивач, як орендодавець, такі умови договору оренди від 21.05.2014 року зі свого боку не виконала, що по суті є юридичною перешкодою у набранні договором чинності та використання її орендарем відповідно до умов договору та вимог законодаства.

Більше того, позивач під приводом того, що СФГ Яна не здійснило у 2014 році державну реєстрацію укладеного 21.05.2014 року договору оренди, не приступило до використання (обробки) земельної ділянки за цільовим призначенням і тому не буде виплачувати орендну плату, стала активно перешкоджати здійсненню державної реєстрації земельної ділянки відповідачем шляхом подання звернень до відповідних органів з проханням не здійснювати державну реєстрацію земельної ділянки.

Проте, як вже зазначалося, право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 набула в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_4, якому дана земельна ділянка належала на підставі державного акту про право власності, зареєстрованого у встановленому порядку.

Дані обставини свідчать, що на спірну земельну ділянку виготовлялася технічна документація, встановлювалися її розміри та межі, існує реєстраційна справа з необхідними відомостями, які дозволяють ідентифікувати дану земельну ділянку.

На час здійснення державної реєстрації земельної ділянки відповідачем - 31.07.2015 року, діюча на той час редакція ст. 17 Закону України Про оренду землі передбачала, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом".

Відповідно до ч. 3 ст. 19 цього ж Закону в редакції на 31.07.2015 року передбачено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Відповідно до ст. 22 Закону орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Вказаним критеріям з урахуванням зміни законодаства договір оренди від 21.05.2014 року відповідав та не суперечив.

Отже, у реєстраційної служби Кодимського райуправління юстиції формально не було законних підстав для відмови у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Водночас, в розумінні діючий редакції ст. 17 Закону України Про оренду землі об'єкт оренди, тобто земельна ділянка, вважається переданою орендодавцем орендареві з часу здійснення державної реєстрації.

Тому законним є використання орендарем земельної ділянки після набуття договором оренди чинності, тобто після його державної реєстрації 31.07.2015 року.

При таких обставинах не можна вважати, що орендар не був заінтересованим у своєчасній обробці земельної ділянки та виплаті орендної плати орендодавцеві.

Разом з тим, з мате ріалів справи вбачається, що орендодавець не вжив достатніх заходів для своєчасного здійснення державної реєстрації і набуттю договору оренди чинності, що перешкодило законному використанню земельної ділянки орендарем за призначенням.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги документи про обробку земельної ділянки позивача ФГ Роксолана-О , оскільки до суду не представлено чинний (зареєстрований належним чином) договір оренди вказаної земельної ділянки укладений між ОСОБА_2 та цим фермерським господарством.

Серед обґрунтувань підстав недійсності договору оренди від 21.05.2014 року позивач вказує на відсутність в оскаржуваному договорі оренди земельної ділянки передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі істотних умов у вигляді розміру орендної плати та відповідальності за її невиплату, а також про відсутність акту визначення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акту прийому-передачі земельної ділянки.

Відповідно до статті 22 Закону України Про оренду землі орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Пунктом 9 договору від 21 травня 2014 року передбачено встановлення орендної плати у розмірі 3% грошової оцінки земельної ділянки у формі сільськогосподарської продукції та послуг в грошовому еквіваленті.

Відповідно до п. п. 10, 12 договору від 21.05.2014 року обчислення розміру орендної оплати здійснюється з врахуванням індексів інфляції. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними документами.

При таких обставинах сторони дійшли згоди щодо такої істотної умови договору оренди земельної ділянки, як форма і розмір орендної плати і ця домовленість сторін не суперечить вимогам законодавства.

До іншої істотної умови договору,відсутність якої є підставою для визнання договору оренди недійсним, відноситься відповідальність за несплату орендної плати.

Суд вірно встановив, що пунктом 14 договору оренди від 21 травня 2014 року сторони визначили пеню як міру відповідальності орендаря за прострочення сплати орендної плати, але не визначили її розміру.

Висновок райсуду, що в такому випадку пеня відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України застосовується у розмірі, встановленому частиною 5 статі 10 Закону України Про захист прав споживачів не суперечить законодавству і не порушує права сторін договору.

Крім того,оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то слід установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси сторони (сторін) договору, і вже залежно від установленого - вирішувати питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Таким чином, у справах про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови - міри відповідальності, суд повинен установити, чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність таких умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав позивача ( Правові позиції Верховного Суду України у справах № 6-78цс13 від 25 грудня 2013 року та № 6-94цс13 від 25 грудня 2013 року).

Судом вірно встановлено, що реєстрація права оренди за спірним договором мала місце 31.07. 2015 року, тому належну позивачеві земельну ділянку відповідач почав використовувати з 2016 сільськогосподарського року. Відтак СФГ Яна зобов'язане сплатити позивачеві оренду плату за 2016 рік у строк, встановлений пунктом 11 договору, тобто до 01 січня 2017 року, однак орендна плата до цього часу не виплачена через відмову позивача отримати орендну плату у зв'язку із судовим спором про недійсність договору оренди.

При цьому затягування у здійсненні державної реєстрації договору оренди відбулося з вини позивача, яка не лише не вжила заходів щодо такої реєстрації, як це передбачено умовами договору оренди від 21.05.2014 року, а й взагалі стала активно перешкоджати в цьому відповідачу, направляючи листи до компетентних органів, в яких заперечувала проти здійснення державної рестрації договору оренди, посилаючись на неотримання нею орендної плати від орендаря та на бажання самостійно обробляти земельну ділянку.

Згідно з поясненнями відповідача, останній вважає, що дії позивача спрямовані на передачу земельної ділянки іншому орендареві - ФГ Роксолана-О , керівник якого заявляла про оброблення земельної діянки навіть без укладення договору оренди з позивачем та наявністю у позивача існуючих договірних стосунків щодо спірної земельної ділянки з СФГ Яна .

З огляду на все зазначене, порушення прав позивачки з боку орендаря земельної ділянки не відбулося і тому відсутні підстави покладати на відповідача відповідальність за не отримання позивачем орендної плати в тому числі шляхом нарахування пені.

Слід також зазначити, що умовами договору передбачена можливість змін його умов у письмовій формі за взаємною згодою сторін, а у разі не досягнення такої згоди в судовому порядку.

Наявність акта винесення в натурі меж земельної ділянки, яка надається в оренду, є обов'язковою лише в разі, якщо земельна ділянка виділяється окремо. А земельна ділянка ОСОБА_2 обробляється й використовується відповідачем в єдиному масиві з ділянками інших співвласників земельних паїв.

Як вже зазначалося, ОСОБА_2 набула в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_4, якому дана земельна ділянка належала на підставі державного акту про право власності, зареєстрованого у встановленому порядку .

Тобто на спірну земельну ділянку виготовлялася технічна документація, встановлювалися її розміри та межі, існує реєстраційна справа з необхідними відомостями, які дозволяють ідентифікувати дану земельну ділянку, що свідчить про відсутність порушення прав Позивача та погодження між позивачем та відповідачем при укладенні договору оренди землі всіх істотних умов, у тому числі й об'єкта оренди.

Тому лише той факт, що за позивачем визнано право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4, якому вона належала на праві власності, зареєстрованому у передбаченому Законом порядку, не надає підстав для набуття висновку про невстановленість розмірів та меж земельної ділянки позивача, неможливість її ідентифікації та про недійсність державного акту на цю земельну ділянку, який був виданий спадкодавцю.

Посилання ОСОБА_2 на неузгодженість п. п. 6, 7 договору оренди особливостей об'єкту оренди, як недоліки земельної ділянки, що можуть перешкоджати її ефективному використанню та вплинути на орендні відносини, не можуть бути взятими до уваги, оскільки позивач не довела наявність таких недоліків переданої нею в оренду земельної ділянки. Також позивачем не зазначено про те чи виникли взагалі перешкоди ефективному використанню орендарем її земельної ділянки та яким чином були внаслідок цього порушені її права, як орендодавця.

Слід також звернути увагу, що позивач у первісній редакції позову не заперечувала, що до підписання примірників договору оренди земельної ділянки від 21.05.2014 року попередньо домовилася в усній формі з керівником СФГ Яна про умови оренди земельної ділянки, належної їй на праві власності земельної ділянки строком на 10 років. Згідно з усною домовленостю, керівник СФГ Яна ОСОБА_3 зобов'язаний був заповнити всі графи бланку вищевказаного договору у трьох примірниках, після чого один з них передати позивачці, другий залишити собі, а третій передати до відповідних органів для державної реєстрації.

При таких обставинах не можна стверджувати, що сторони не узгодили істотні умови договору оренди.

Позивач просила призначити судово-почеркознавчу експертизу деяких заповнених пунктів договору оренди земельної ділянки від 21.05.2014 року - п. 4, 5, 7, 8.

Як вбачається зі змісту ухвали Кодимського районного суду Одеської області експертизу не проведено у зв'язку з не оплатою позивачем вартості послуг пов'язаних з її проведенням . Також в матеріалах справи відсутні докази про виконання позивачем клопотання експерта щодо надання зразків підпису та почерка ОСОБА_2

Заперечення на ухвалу Кодимського районного суду Одеської області від 06.04.2017 року в частині незгоди, що експертизу не було проведено виключно саме за вини відповідача, позивачем до апеляційної скарги не включені.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 відмовився надавати зразки свого підпису, оскільки не заперечував , що дійсно у присутності ОСОБА_2 він підписав всі пункти договору, окрім: 1) цифри 4 у році укладання договору оренди - 2014 ; 2) пункту 8 - цифри на 10 років; 3) пункту 9 цифри 3 %; 4)підпису договору від імені ОСОБА_2 (т.1 а. с. 183, 184, 196).

Дані твердження відповідача позивачем не спростовані та твердження відповідача до того ж узгоджуються з її поясненнями та обставинами викладеними нею у первісній редакції позовної заяви,згідно яких вбачається, що позивач підписувала договір оренди від 21.05.2014 року (т. 1 а. с. 1).

Крім того, у запереченнях на позов, відповідач виклав про те, що він вже був орендарем спірної земельної ділянки з 2005 до 2012 роки включно за договором оренди укладеного на 7 років і після закінчення строку договору оренди, мав, як орендар, першочергове право на переукладення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

В свою чергу у заяві до Кодимського відділу Балтської ОДПІ ДФС в Одеській області від 20.07.2016 року позивач вказувала, що в період з 05.04.2006 року до 05.04.2013 року СФГ Яна обробляла земельну ділянку, яка належала її батьку ОСОБА_4 Після смерті батька у 2008 році, вона подала заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, але в силу різних причин її не оформляла. Орендна плата за використання земельної ділянки СФГ Яна не сплачувалася ані спадкоємцям, ані сільській раді (т. 1 а. с. 207).

Оцінюючи вказані обставини, судова колегія звертає увагу, що позивачем жодним чином не мотивовано чому вона попередньо домовлялася про оренду земельної ділянки з орендарем, який як вона стверджує з 2008 по 2013 роки не сплачував орендну плату за користування спірною земельною ділянкою, а вона незважаючи на це все ж таки підписувала примірники договору оренди від 21.05.2014 року без заповнення всіх його пунктів та брала на себе обов'язок оплатити державну реєстрацію цього договору оренди.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не підписувала акт прийому-передачі земельної ділянки датованого 2014 роком, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами. Крім того такі доводи не відповідають змісту цього акту (т. 1 а. с. 60), заперечуються відповідачем та не узгоджуються з заявами позивача до Голови Тимківської сільської ради Кодимського району Одеської області та до начальника Держземагенства у Кодимському районі Одеської області (т. 1 а.с. 14-15), з яких вбачається, що ОСОБА_2 передала свою земельну ділянку в оренду відповідачу, але на час подання вказаних заяв бажає обробляти свою земельну ділянку самостійно.

Таким чином доводи апеляційної скарги не свідчать, що певні недоліки договору оренди від 21.05.23014 року у вигляді відсутності чітко визначених деяких істотних умов (розмір пені, не зазначення недоліків земельної ділянки та перешкод вїї ефективному використанні тощо) унеможливили виконання договору оренди, зокрема в частині проведення розрахунків.

Відмова орендодавця від отримання орендної плати з посиланням на наявність судового спору про недійсність договору оренди і незгодою продовжувати орендні відносини з орендарем не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору оренди земельної ділянки та визнання даного договору недійсним з цих підстав.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, судова колегія,

П О СТ А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.03.2018 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

ОСОБА_5