Рішення

від 06.03.2018 по справі 910/21058/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2018Справа № 910/21058/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн"

до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

про зобов'язання виконати умови договору.

та за зустрічним позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн"

про розірвання договору та стягнення 25437005,70 грн.

за участі представників:

від позивача - Козуб Б.Ю. (представник за довіреністю);

від відповідача - Косенчук В.Ю.(представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн" звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про зобов'язання виконати умови договору.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, обґрунтовані тим, що 01.11.2002 між позивачем та Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт" було укладено Договір № 381-0, що за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, відповідно до умов якого третя особа зобов'язалася побудувати причальні споруди, а позивач - берегову частину комплексу зріджених газів. Оскільки відповідач, як правонаступник Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт", прийняті за Договором зобов'язання не виконав, позивач просив зобов'язати останнього виконати умови Договору щодо здійснення будівництва причальних споруд та стягнути 2029000 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, пославшись у відзиві зокрема на те, що позивачем не обґрунтовано розмір заявлених збитків у вигляді упущеної вигоди та не доведено всіх елементів для покладення на відповідача відповідальності по їх відшкодуванню. Крім того, з огляду на наявність підстав для розірвання Договору внаслідок істотної зміни обставин, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання виконати умови Договору в натурі.

На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Також, відповідач заявив зустрічний позов, в якому просив розірвати Договір внаслідок істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні вказаного правочину, та стягнути з відповідача 25437005,70 грн. вартості частки в майні, що перебуває в спільній власності, з огляду на неможливість виділення такої частки в натурі. В обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми позивач зазначив, що вказана сума була сплачена ним підряднику за виконані будівельно-монтажні роботи по будівництву комплексу зріджених газів.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення первісного позову заперечував та просив зустрічний позов задовольнити.

Відповідач проти задоволення зустрічного позову заперечував, пославшись у відзиві зокрема на те, що договір є обов'язковим до виконання та задоволення первісного позову виключає задоволення вимог зустрічного позову. До того ж, відповідач зауважив, що позивачем не подано належних доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми, оскільки з наданих останнім платіжних доручень на вказану суму вбачається, що відповідно до призначень платежів лише частина оплат стосується предмета спору, а саме в сумі 18473092,66 грн.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що 01.11.2002 між позивачем та Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт" було укладено Договір № 381-0, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди щодо здійснення будівництва причальних споруд, берегових укріплень ДП „Іллічівський морський торговельний порт", берегової частини комплексу по перевантаженню зріджених газів, нафти, нафтопродуктів та рідких хімічних продуктів (далі - Комплекс зріджених газів ) відповідача з метою залучення додаткового вантажопотоку, технічного переоснащення Порту, збільшення вантажообігу, створення додаткових робочих місць, отримання прибутку на умовах та в порядку, передбаченому Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору місцезнаходження причальних споруд і берегової частини комплексу, а також, берегової частини комплексу - район Північної коси Сухого лиману. Технічні характеристики берегової частини комплексу, а також причальних споруд вказані в проектній документації, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 2.1. Договору ДП „Іллічівський морський торговельний порт" зобов'язалося побудувати причальні споруди вказані в проектній документації, які після закінчення будівництва належать порту, управляються ним та відносяться на його баланс; по завершенню будівництва та монтажу ввести причальні споруди в експлуатацію у встановленому порядку; ввести в експлуатацію першу частину причальних споруд для перевантаження зрідженого газу до четвертого кварталу 2003 року.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору позивач зобов'язався спроектувати, узгодити з ДП „Іллічівський морський торговельний порт" і відповідними державними органами у визначеному порядку, побудувати берегову частину комплексу, технологічні трубопроводи і пожежні системи, які розміщені на причальних спорудах. Об'єкти і обладнання, що становлять берегову частину комплексу, а також технологічні трубопроводи та пожежні системи які розміщені на причальних спорудах після завершення їх спорудження передаються у власність позивача, під його управління та на його баланс.

Як визначено пунктом 2.2.5 Договору, обов'язком позивача є введення в експлуатацію пускового комплексу по перевантаженню зріджених газів по прямому варіанту з обробкою вагонів на 2-й залізнодорожній естакаді в 1-ому кварталі 2003 року.

Однак, судом встановлено, що сторонами прийняті за Договором зобов'язання у встановлені ними строки не виконані, причальні споруди та берегова частина комплексу на час розгляду справи не споруджені та в експлуатацію не введені, що підтверджується актом обстеження конструкцій незавершенного будівництва від 02.03.2011, технічним паспортом на незавершені будівництвом причали № 30, 31 (71 % готовності) комплексу зріджених газів від 05.03.2013 № 93430.

У той же час, згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України „Про морські порти України", який набрав чинності 13.06.2013, державні стратегічні об'єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.

Відповідно до п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України „Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" від 04.03.2013 № 133-р погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту за переліком згідно з додатком, в тому числі Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт", шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів, а також утворення внаслідок виділу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та віднесення його до сфери управління Міністерства інфраструктури.

На виконання вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р, Міністерством інфраструктури України видано наказ "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 19.03.2013 № 163, згідно із п. 1, 3, 7 якого прийнято рішення про реорганізацію державних підприємств морського транспорту за переліком згідно з додатком 1, в тому числі державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт", шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів, та про утворення внаслідок виділу державного підприємства "Адміністрація морських портів України". Установлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у пункті 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Зобов'язано після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України голів комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Пунктом 14 ч. 1. ст. 1 Закону України „Про морські порти України" до стратегічних об'єктів портової інфраструктури Законом України „Про морські порти України" віднесені об'єкти права державної власності - гідротехнічні споруди (причали), об'єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.

Відповідно до п. 3.2 Статуту відповідача, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 24.03.2014 за № 149, зареєстрованого зі змінами 28.03.2014, підприємство утворено шляхом виділу з наведених в цьому пункті Статуту реорганізованих державних підприємств, стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів (роздільних актів (балансів)) та є правонаступником реорганізованих державних підприємств у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів (роздільних актів (балансів)) та актів приймання-передачі, зокрема, державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт".

Пунктом 4.5 Статуту встановлено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до вимог, передбачених законодавством України, нормативно-правовими актами Уповноваженого органу управління та цим Статутом.

13.06.2013 на виконання наказу Міністерства інфраструктури України „Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 19.03.2013 № 163 комісією з реорганізації третьої особи та відповідачем складено акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 № 482/19.

Зі вказаного акту приймання-передачі вбачається, що ДП „Іллічівський морський торговельний порт" передало ДП "Адміністрація морських портів України" майно, майнові права та зобов'язання по об'єкту незавершених капітальних інвестицій: Комплекс зріджених газів; обсяг незавершеного будівництва: 17373521,48 грн.

Таким чином, внаслідок реорганізації ДП „Іллічівський морський торговельний порт", остання втратила статус титульного володільця майна - портових причалів, оскільки вони були передані на праві господарського відання ДП "Адміністрація морських портів України", тобто, відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Відповідно до положень ст. 652 ЦК України в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При цьому, суд приймає до уваги, що зміна таких обставин відбулася незалежно від волі ДП „Іллічівський морський торговельний порт" внаслідок законодавчих змін.

За таких обставин, внаслідок істотної зміни обставин, а саме передачі ДП „Іллічівський морський торговельний порт" всіх прав та зобов'язань щодо комплексу зріджених газів ДП "Адміністрація морських портів України", будівництво якого було предметом Договору, та відсутністю в той же час доказів приведення Договору у відповідність з обставинами, що змінилися та досягнення згоди щодо його подальшого виконання, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання виконати умови Договору в натурі.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення 2029000 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зазначає наступне.

В обґрунтування розміру вказаної суми позивач послався на те, що за 1 півріччя у 2017 році валовий прибуток діяльності відповідача склав 58841000 грн., та, з урахуванням функціонуючих на території відповідача згідно з даними Реєстру гідротехнічних споруд України 29 причалів, розмір неодержаного прибутку відповідача від користування причалом становив 2029000 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, що кореспондується з положеннями ст. 224, 225 ГК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Водночас, обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Також, згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України, відшкодування збитків є видом господарських санкцій.

Приписами ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарсько-правова відповідальність базується, зокрема, на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Відповідно до приписів ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Утім, пославшись на недоотримання доходів внаслідок бездіяльності відповідача, що полягала у невиконанні останнім умов Договору щодо побудови причальних споруд, позивач не надав доказів, на підставі яких у суду існувала би можливість перевірити розмір упущеної вигоди та реальність неодержаних доходів.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Однак, у матеріалах справи відсутні жодні докази вчинення позивачем дій, направлених на одержання недоотриманого доходу, що свідчить про необґрунтованість даної позовної вимоги.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір та реальність неодержаних доходів, що є однією зі складових елементів для покладення на відповідача такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо вимог зустрічного позову, суд дійшов висновку про наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що внаслідок передачі ДП „Іллічівський морський торговельний порт" іншій особі - ДП Адміністрація морських портів України , прав та зобов'язань щодо комплексу зріджених газів, через незалежні від нього причини - набрання чинності Законом України Про морські порти України , відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору. Відтак, позивач просив розірвати Договір, подальше виконання якого порушило би майнові інтереси сторін. Крім того, позивач просив відшкодувати йому вартість частки внеску в спільну діяльність у розмірі 25437005,70 грн., сплачені ним на користь ВАТ Черноморгідрострой за виконані будівельно-монтажні роботи по будівництву комплексу зріджених газів.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Згідно з ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагаються; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Як встановлено судом, на виконання вимог Закону України „Про морські порти України" частина майна, що була об'єктом спільної діяльності, передана на баланс іншої юридичної особи - ДП „Адміністрація морських портів України".

Таким чином, вказані обставини свідчать про неможливість досягнення мети Договору, подальше виконання якого порушило би співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило би ДП „Іллічівський морський торговельний порт" того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

До того ж, ані з договору, ані зі звичаїв ділового обороту не випливає, що будь-яка з сторін договору несе ризик зміни обставин у зв'язку з прийняттям відповідного законодавчого акту.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України правових підстав для розірвання Договору внаслідок істотної зміни обставин, оскільки в момент укладення Договору сторони виходили з того, що вклад Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" у спільну діяльність не буде переданий іншій особі, та зміна таких обставин відбулася незалежно від волі Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" на підставі Закону України „ Про морські порти України", прийнятого через декілька років після укладання сторонами вказаного Договору.

Також, позивач просив відшкодувати йому частку внеску в спільну діяльність, на підтвердження розміру якого долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень на загальну суму 25437005,70 грн. за період з 12.04.2001 по 29.08.2003, сплачених на підставі укладеного позивачем з ВАТ Черноморгідрострой Договору підряду від 06.06.2001 № 8/430-0, за умовами якого останнє мало побудувати пірс перевантажувального комплексу зрідженого газу в Іллічівському морському торговому порту та здати його позивачу в обумовлений строк згідно з актом робочої комісії.

Із правової природи Договору від 01.11.2002 № 381-0 вбачається та обома сторонами визнається, що вказаний правочин є договором про сумісну діяльність.

Відповідно до ст. 1 ст. 430 Цивільного кодексу Української РСР (тут і надалі в редакції від 08.10.1999, чинній на момент укладення Договору) за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Приписами ст. 432 ЦК УРСР передбачено, що для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

З аналізу наведених норм чинного на час укладення Договору від 01.11.2002 № 381-0 законодавства вбачається, що зроблені учасниками договору внески в спільну діяльність є їх спільною власністю.

У той же час, за умовами вказаного Договору кожна зі сторін мала побудувати та ввести в експлуатацію окремо визначені частини - відповідач зобов'язався побудувати берегову частину комплексу, ДП „Іллічівський морський торговельний порт" - причальні споруди, які належать йому та відносяться на його баланс після закінчення будівництва.

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази закінчення будівництва причальних споруд та введення їх в експлуатацію, у зв'язку з чим право власності у ДП „Іллічівський морський торговельний порт" на такі споруди не виникло, а відтак вказане незакінчене будівництво є спільною власністю сторін за Договором.

Поряд із цим, 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень якого щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на це, оскільки станом на момент набрання чинності Цивільним кодексом України правовідносин сторін за Договором від 01.11.2002 № 381-0 продовжували існувати, застосуванню до заявленої позовної вимоги про компенсацію вартості частки майна в спільній діяльності підлягають ст. 364, 370 ЦК України.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Приписами ст. 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Як зазначив позивач, за виконані ВАТ Черноморгідрострой будівельно-монтажні роботи по будівництву комплексу зріджених газів останній сплатив грошові кошти в загальному розмірі 25437005,70 грн., на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи копії відповідних платіжних доручень. Одночасно, позивач послався на те, що первинні документи із розрахунками з контрагентами були ним знищені через закінчення терміну зберігання та надав копії протоколів від 03.05.2006 № 9 та від 28.02.2006 № 10 щодо знищення первинних документів із розрахунків з контрагентами за період 2002-2003 років.

Так, на виконання ст. 315, 325 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання документів , затвердженого Кабінетом міністрів України 31.03.1997, первинні документи щодо розрахунків з контрагентами, а саме, платіжні доручення, акти виконаних робіт, тощо зберігаються не більше як 3 роки.

Однак, не з усіх платіжних доручень, що додані в якості підтвердження сплаченої позивачем суми, вбачається, що вони були сплачені ВАТ Черноморгідрострой на виконання умов саме Договору №8/430-0.

Таким чином, зважаючи на призначення платежу , що вказані в платіжних дорученнях, а також на графік виконання робіт по пірсу перевантажувального комплексу зріджених газів (Додаток №1 до Договору № 8/430-0), належними доказами, які свідчать про оплату на користь ВАТ Черноморгідрострой виконаних робіт саме на виконання умов Договору № 8/430-0 свідчать наступні платіжні доручення: № 5072 від 11-12-2003 на суму 100 000,00 грн., № 3427 від 14-08-2003 на суму 523 843,00 грн., № 224 від 15-01-2004 на суму 110 000,00 грн., № 4328 від 29-10-2003 на суму 50 000,00 грн., № 4113 від 9-10-2003 на суму 104 804,00 грн., № 1355 від 2-04-2003 на суму 456 539,00 грн., № 1354 від 2-04-2003 на суму 175 774,00 грн., № 6355 від 25-12-2002 на суму 881 370,20 грн., № 5865 від 21-11-2002 на суму 886 640,00 грн., № 5138 від 15-12-2003 на суму 80 000, 00 грн., № 5143 від 8-10-2002 на суму 925 895,00 грн., № 4510 від 2-09-2002 на суму 119 541,00 грн., № 3161 від 20-08-2002 на суму 575 165,00 грн., № 2555 від 15-07-2002 на суму 907 359,80 грн., № 2333 від 3-07-2002 на суму 1 280 855,00 грн., № 1951 від 4-06-2002 на суму 409 088,00 грн., № 4429 від 5-12-2001 на суму 5 000 000,00 грн., № 4254 від 19-11-2001 на суму 820 842, 66 грн., № 3667 від 5-10-2001 на суму 1 019 581, 65 грн., № 3668 від 5-10-2001 на суму 2 851, 35 грн., № 3478 від 21-09-2001 на суму 518 096, 37 грн., № 3292 від 10-09-2001 на суму 76 486, 63 грн., № 2986 від 17-08-2001 на суму 1 194 332, 00 грн., № 1440 від 22-04-2002 на суму 1 000 000,00 грн., № 1303 від 15-04-2002 на суму 752 669, 00 грн., № 1571 від 7-05-2002 на суму 346 007, 00 грн., № 4073 від 7-10-2003 на суму 155 352, 00 грн., тобто, на загальну суму 18473092,66 грн.

У той же час, інші платіжні доручення на суму в розмірі 6963913,04 грн. не відносяться до предмету спору, та не можуть бути прийняті судом в якості доказів сплати позивачем грошових коштів на будівництво пірсу перевантажувального комплексу зрідженого газу. Інших доказів - довідки форм КБ-2в, КБ-3, рахунків на оплату, тощо на підтвердження сплачених позивачем сум до зустрічного позову не додано.

З урахуванням викладеного, оскільки виділ у натурі частки спільного майна не є можливим через незавершене будівництво такого об'єкту - причальних споруд, суд дійшов висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги шляхом компенсації позивачу за зустрічним позовом вартості його частки майна в спільній власності сторін у розмірі 18473092,66 грн. Таким чином, сплата ТОВ "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн" позивачу - ДП "Адміністрація морських портів України", розміру грошової компенсації частки майна в спільній власності є підставою для припинення права власності в ДП "Адміністрація морських портів України" та виникнення права власності у ТОВ "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн" на причальні споруди (причали № 30, 31) у комплексі зріджених газів (Одеська обл., м. Іллічівськ, Чорноморська дорога, 5), що підлягає державній реєстрації.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача внаслідок відмови в задоволенні позову та за зустрічним позовом покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Розірвати Договір від 01.11.2002 № 381-0, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн (68094, Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Чорноморська дорога № 5; ідентифікаційний код 25036009) та Державним підприємством Іллічівський морський торговий порт (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ, пл. Праці, 6).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн (68094, Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Чорноморська дорога № 5; ідентифікаційний код 25036009) на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-кт Перемоги, 14; ідентифікаційний код 38727770) 18473092 (вісімнадцять мільйонів чотириста сімдесят три тисячі дев'яносто дві) грн. 66 коп. компенсації вартості частки, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 278858 (двісті сімдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 39 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 16.03.2018

Суддя Я.В. Маринченко