Рішення

від 04.09.2012 по справі 2-888/12

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

04.09.2012

Справа № 2-888/12

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

04 вересня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Нікушина В.В.

при секретарі Василенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, державного підприємства УкрНДІпроцивільсільбуд про визнання незаконним та скасування записів у земельно-обліковій документації, усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання вчинити дії, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, державного підприємства УкрНДІпроцивільсільбуд , ОСОБА_3 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним запису у державному акті, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до Києво- Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою проїзду.

Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що їй на підставі державного акту, виданого 30 грудня 2003 року, на праві власності належить земельна ділянка площею 0,4002 га, кадастровий номер 3111481601:01:002:0003, що розташована по вул. Лісовій, буд. 22-б в с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області. Вказану земельну ділянку вона купила 10 вересня 2003 року у дружини відповідача ОСОБА_4 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,1502 га. Земельна ділянка знаходиться на складному ландшафті, а також на деякій відстані від проїжджої частини, тому наявність проїзду до земельної ділянки була необхідною умовою для укладання договору купівлі-продажу. На час укладання договору до даної земельної ділянки був наявний проїзд, частина якого позначена у державному акті як межа від точки В до Г - землі загального користування (проїзд) .

До червня 2008 року позивачка користувалась цим проїздом, проте у червні 2008 року відповідач встановив огорожу, загородивши проїзд, що унеможливлює проїзд до її земельної ділянки.

У жовтні 2008 році під час судового розгляду виявилось, що відповідач приватизував земельну ділянку, до якої було включено земельну ділянку, яка на державному акті позивачки позначена як межа від точки В до Г - землі загального користування (проїзд) . У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернулась до суду, і рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2010 року було визнано незаконним та скасовано рішення ОСОБА_3 сільської ради від 08 квітня 2005 року, яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель площею 0,1497 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,084 га ОСОБА_2 в с. Гатне по вул. Лісова, а також визнано недійсними державний акт серії ЯА № 383892 від 22 червня 2005 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1497 га, кадастровий номер 3222481601:01:002:0023, та державний акт серії ЯА №383893 від 22 червня 2005 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0844 га, видані на ім'я ОСОБА_2 Однак після цього, хоча вказані земельні ділянки було передано у власність територіальної громади села Гатне, ОСОБА_2 так і не демонтував огорожу, яку встановив у червні 2008 року, яка перекриває проїзд до земельної ділянки позивачки.

Для того, щоб добратися до власної земельної ділянки, ОСОБА_1 змушена була користуватись тимчасовим проїздом, який утворився на сміттєзвалищі, яке відповідно до припису Державної екологічної інспекції від 29 жовтня 2008 року зобов'язано Гатненського сільського голову ліквідувати.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просила суд: зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у її користуванні земельною ділянкою проїзду до належної їй на праві власності ділянки, розташованої у с. Гатному по вул. Лісовій, 22-6, кадастровий номер 3222481601:01:002:0003, шляхом демонтажу за його рахунок металевої огорожі, включаючи фундамент цієї огорожі, встановленої з північної сторони домоволодіння родини ОСОБА_2 (с. Гатне, вул. Лісова, 22) від вулиці Лісової до межі належної їй земельної ділянки, що в належному їй державному акті позначена як межа від В до Г - землі загального користування (проїзд); судові витрати покласти на ОСОБА_2

В подальшому позивачка змінювала предмет позову та збільшувала позовні вимоги, остаточно просила суд: визнати незаконними та скасувати записи у земельно-обліковій документації села Гатне Кивєо-Святошинського району Київської області щодо закріплення за ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,0844 га та площею 0,1497 га, на які право власності ОСОБА_2 посвідчувалося державними актами серії ЯА № 383892 та серії ЯА № 383893, виданими 22 червня 2005 року, та які за рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2010 року визнані недійсними та скасовані; усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою, що розташована у селі Гатне, вул. Лісова, 22-6, кадастровий номер 3222481601:01:002:0003, шляхом відновлення становища, що існувало до ухвалення 08 квітня 2005 року ОСОБА_3 сільською радою Києво-Святошинського району Київської області та визнаного судом 28 жовтня 2010 року незаконним рішення, яким були затверджені проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1497 га та площею 0,0844 га, яка є суміжною із належною ОСОБА_1 земельною ділянкою та у тій частині, що межує з належною їй земельною ділянкою на плані меж у її державному акті, позначена як землі загального користування (проїзд) ; зобов'язати ОСОБА_3 сільську раду Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_2 за їх рахунок звільнити земельну ділянку площею 0,0844 га, право власності ОСОБА_2 на яку посвідчувалося державним актом серії ЯА № 383893, виданим 22 червня 2005 року, що 28 жовтня 2010 року за рішенням Апеляційного суду Київської області визнаний недійсним та скасований, шляхом демонтажу металевої огорожі земельної ділянки площею 0,0844 га, включаючи бетонний фундамент цієї огорожі, чим привести цю земельну ділянку у стан, що існував до її зайняття; зобов'язати ОСОБА_3 сільську раду Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_2 за їх рахунок звільнити земельну ділянку площею 0,1497 га, право власності ОСОБА_2 на яку посвідчувалося державним актом серії ЯА № 383892, виданим 22 червня 2005 року, що 28 жовтня 2010 року за рішенням Апеляційного суду Київської області визнаний недійсним та скасований, шляхом демонтажу фундаменту споруди, самовільно встановлений з порушенням державних будівельних норм та правил на межі, що є спільною між вказаною земельною ділянкою площею 0,1497 га та належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, чим привести цю земельну ділянку у стан, що існував до її зайняття; стягнути судові витрати з ОСОБА_3 сільської ради та ОСОБА_2

Не погоджуючись з позовом, ОСОБА_2 у червні 2012 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із зустрічним позовом до ОСОБА_1, державного підприємства УкрНДІпроцивільсільбуд , третя особа - ОСОБА_3 сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про визнання недійсним запису у державному акті.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що у 2001 році рішенням виконкому ОСОБА_3 сільської ради № 4/37 від 25 травня 2001 року ОСОБА_4 було надано у користування додаткову земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого підсобного господарства. Всього площа наданої у користування ОСОБА_4 земельної ділянки склала на той час 0,40 га. Рішенням ОСОБА_3 сільської ради від 07 лютого 2002 року ОСОБА_4 було передано у приватну власність цю земельну ділянку площею 0,4002 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку - 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,1502 га.

В подальшому між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, на підставі якого остання отримала на своє ім'я державний акт.

08 квітня 2005 року рішеннями ОСОБА_3 сільської ради ОСОБА_2 були затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок йому у власність. На підставі цих рішень він отримав державні акти на право власності на ці ділянки.

26 вересня 2008 року було зареєстровано право власності на об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Лісна, 22-а.

За результатами чисельних перевірок державних органів та органів виконавчої влади порушень з боку ОСОБА_2 щодо меж його земельних ділянок не встановлено. Проте, ОСОБА_1 вважає, що нібито ОСОБА_2 порушено її право щодо користування нею ділянкою загального користування - під'їзду до належної їй ділянки за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Лісна, буд. 22-б, у зв'язку з чим безпідставно вимагає прокладення проїзду до її ділянки через земельну ділянку ОСОБА_2 При цьому ОСОБА_1 посилається на неправильно зроблений запис у державних актах на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4, а в подальшому - в її державних актах.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, ОСОБА_2 просив суд: визнати запис у державному акті серії КВ № 097897 від 30 грудня 2003 року, виданому на ім'я ОСОБА_1, про те, що від точки В до Г землі загального користування позначені як проїзд , недійсним.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічний ОСОБА_1 в судове засідання з'явилась, первісні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити, наголошуючи при цьому на пропуску строку позовної давності.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_2 та його представник в судове засідання з'явились, первісні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні, зустрічний позов просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ньому.

Відповідач ОСОБА_3 сільська рада Києво-Святошинського району Київської області направила в судове засідання свого представника, який первісні вимоги не визнав а зустрічні позовні вимоги визнав.

Відповідач ДП УкрНДІпроцивільсільбуд в судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісний та зустрічний позови не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконкому ОСОБА_3 сільської ради № 4/37 від 25 травня 2001 року ОСОБА_4 було надано у користування додаткову земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого підсобного господарства. Всього площа наданої у користування ОСОБА_4 земельної ділянки склала на той час 0,40 га. Рішенням ОСОБА_3 сільської ради від 07 лютого 2002 року ОСОБА_4 було передано у приватну власність цю земельну ділянку площею 0,4002 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку - 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,1502 га. На підставі цього ОСОБА_4 було видано державний акт серії КВ № 012888 на право приватної власності на землю, в описі меж земельної ділянки якого зазначено, що земельна ділянка по лінії В-Г межує із землями загального користування (проїздом).

10 вересня 2003 року за договором купівлі-продажу за реєстровим № 1757 позивач придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,4002 га: 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку; 0,1502 га - для ведення особистого селянського господарства. Державний акт на право власності на вище згадану земельну ділянку було видано позивачу 30 грудня 2003 року, кадастровий номер - 3222481601:01:002:0003. Відповідно до рішення виконкому відповідача № 8/18 від 22 вересня 2009 року даній земельній ділянці позивача була присвоєна адреса - вул. Лісова, 22-Б. У вказаному Державному акті ОСОБА_1 на плані меж земельної ділянки: межа А-Б - землі загального користування (прохід), межа Б-В - землі сільської ради (яр), межа В-Г - землі загального користування (проїзд), межа Г-А - землі ОСОБА_5

Рішенням ОСОБА_3 сільської ради від 08 квітня 2005 року було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель площею 0,1497 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,084 га ОСОБА_2 в с. Гатне по вул. Лісова, на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт серії ЯА № 383892 від 22 червня 2005 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1497 га, кадастровий номер 3222481601:01:002:0023, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та державний акт серії ЯА № 383893 від 22 червня 2005 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0844 га, кадастровий номер 3222481601:01:002:0024, з щільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Як вбачається з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 20376420 від 26 вересня 2008 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок незавершений будівництвом готовністю 74 % за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне. вул. Лісова, 22-а.

Згідно з листом відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 138 від 21 жовтня 2009 року обстеженням було встановлено, що під'їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 по вул. Лісовій в с. Гатне відсутній, Генеральним планом села Гатне не передбачений, Генеральний план села розробляє інститут УкрНДІпроцивільсільбуд і затверджує в установленому законом порядку. Це ж підтверджено і листами ОСОБА_3 сільської ради № С-690 від 02 березня 2011 року, № С-411 від 25 червня 2011 року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2010 року було визнано незаконним та скасовано рішення ОСОБА_3 сільської ради від 08 квітня 2005 року, яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель площею 0,1497 га та 0,084 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в с. Гатне по вул. Лісова, а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 383892 від 22 червня 2005 року на земельну ділянку площею 0,1497 га з кадастровим номером 3222481601:01:002:0023 та серії ЯА № 383893 від 22 червня 2005 року на земельну ділянку площею 0,0844 га та скасовано їх реєстрацію.

Листом за № 62 від 22 січня 2010 року ДП УкрНДІпроцивільсільбуд було повідомлено, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 було надано документи земельного кадастру, які свідчать про його право власності на земельну ділянку площею 0,0844 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, під'їзд до земельної ділянки, що належить ОСОБА_1, передбачений попереднім проектним рішенням, зареєстрованим в інституті за № 1216 від 29 вересня 2009 року, через цю територію неможливий, під'їзд до цієї земельної ділянки можливо облаштувати від вулиці Лісової вище північної межі ділянки ОСОБА_2 після проведення відповідних робіт з інженерного підготовлення території.

22 січня 2010 року ДП УкрНДІпроцивільсільбуд (висновок № 62 від 22 січня 2010 року) було виготовлено викопіювання з Генерального плану села Гатне, згідно з яким під'їзд до земельної ділянки позивача запроектований через сміттєзвалище, яке утворилось у яру біля цієї земельної ділянки. Дане викопіювання було погоджено рішенням відповідача за № 41 від 26 січня 2010 року, яке було скасоване рішенням відповідача за № 17 від 30 вересня 2010 року на підставі протесту Міжрайонної природоохоронної прокуратури Київської області як таке, що прийняте всупереч вимогам чинного законодавства.

01 червня 2011 року постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області, яка набрала законної сили 14 червня 2011 року, було зобов'язано відповідача розглянути заяву позивача від 27 листопада 2010 року про внесення змін до Генерального плану села Гатне проїзду до належної позивачу земельної ділянки, що розташована у с. Гатне, вул. Лісова, 22-Б. У вказаній постанові суду було встановлено, що 27 листопада 2010 року позивач подала до відповідача заяву про внесення до Генерального плану села Гатне проїзду до належної їй земельної ділянки, проте на час розгляду спору (01 червня 2011 року) вказана заява не була розглянута відповідачем.

Актом земельної комісії ОСОБА_3 сільської комісії від 09 липня 2011 року було зафіксовано, що металева огорожа відповідає геодезичним межовим знакам земельної ділянки ОСОБА_2, щодо проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 в даний час не створюється ніяких перешкод, вільний під'їзд до її ділянки приблизно складає 6 м.

24 листопада 2011 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було прийнято рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2012 року. Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що: у яр біля земельної ділянки позивача скидаються побутові та будівельні відходи, що створює небезпеку для навколишнього природного середовища, а також порушує право позивача на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що гарантоване Конституцією України; Державною екологічною інспекцією в Київській області було виявлено несанкціоноване сміттєзвалище на землях відповідача по вул. Лісовій, посадових осіб ОСОБА_3 сільської ради неодноразово було притягнуто до адміністративної відповідальності та надано приписи ліквідувати несанкціоноване сміттєзвалище; договір від 03 травня 2011 року про відсипку вул. Лісовій в с. Гатне будівельним сміттям з битої цегли, бетону, облицювальної плитки, що залишається після ремонту дитячих садочків та шкіл міста Києва, укладений між ТОВ Санта-Р та приватними особами - мешканцями вулиць села Гатне, виходить за межі повноважень останніх щодо користування землями, що віднесені до земель сільської ради.

Постановою Києво-Святошинського району Київської області від 15 травня 2010 року, що набрала законної сили 2012 року, було: визнано недійсним та скасовано рішення ОСОБА_3 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 11 від 10 серпня 2011 року щодо звернення ОСОБА_1 внести до Генерального плану села Гатне проїзду до належної їй на праві приватної власності земельної ділянки, розташованої у селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області по вул. Лісовій, 22-Б, кадастровий номер 3222481601:01:002:0003; зобов'язано ОСОБА_3 сільську раду Києво-Святошинського району Київської області вирішити питання щодо внесення змін до Генерального плану села Гатне Києво-Святошинського району Київської області в частині проїзду до належної ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої у селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області по вул. Лісовій, буд. 22-Б, кадастровий номер 3222481601:01:002:0003, відповідно до схеми, вказаної у викопіюванні до напрацювань до Генерального плану села Гатне, наданому Державним підприємством УкрНДІпроцивільсільбуд 29 вересня 2009 року.

Зважаючи на лист інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області за № 7/10-42/1508/08/02 від 15 серпня 2012 року, перевіркою інспекції було встановлено, що ОСОБА_2 в с. Гатне по вул. Лісовій, 22-а самовільно, без оформлення документу, що посвідчує право на виконання будівельних робіт побудував фундамент (під гараж) орієнтовними розмірами 7,15x8,0 м.

Відповідно до витягу із земельно-шнурової книги села Гатне та довідок, виданих виконкомом ОСОБА_3 сільської ради, які містяться в матеріалах справи, за ОСОБА_2 відповідно до рішення ОСОБА_3 сільської ради від 08 квітня 2005 року числяться земельні ділянки площею 0,1497 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,084 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У ст. 257 ЦК України вказано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Виходячи з вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчу ється: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст. 19 Закону України Про землеустрій до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

У відповідності до ст. 26 цього ж Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Статтею 53 даного Закону передбачено, що проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів складаються на основі затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів населених пунктів або можуть розроблятись окремою їх частиною. Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів складаються з метою обґрунтування, розробки і подальшої реалізації необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів з освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального використання та охорони, захисту від руйнівних процесів. Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів розробляються на певний період та поетапно згідно з генеральними планами населених пунктів і визначають: а) цільове призначення земель; б) землі, що знаходяться у власності, користуванні, в тому числі орендовані; в) організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, поліпшення їх якості, рекультивації, консервації; г) необхідність і обсяги економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; ґ) заходи для забезпечення режиму використання земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання, а також відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам внаслідок встановлення цих зон; д) напрями природоохоронної діяльності. Проекти землеустрою можуть передбачати також формування земельних ділянок державної та комунальної власності за рахунок земель, не наданих у користування. Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів підлягають погодженню комісіями з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.

Статтею 17 цього ж Закону визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п'ять років. Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Зважаючи на ч. 3 ст. 8 зазначеного Закону, рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими, районними, обласними радами та їх виконавчими органами, місцевими державними адміністраціями міст Києва та Севастополя в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи вище перелічені правові норми в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

Задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування записів у земельно-обліковій документації с. Гатне в силу ст. 3 ЦПК України суд не може, так як відповідно до вимог чинного законодавства з даних записів у ОСОБА_2 не виникають ніякі права, ні власності, ні користування, ні оренди, ні будь-які інші, на земельні ділянки, які межують із земельною ділянкою ОСОБА_1, а отже, ніяких прав та інтересів ОСОБА_1 не можуть порушувати. До того ж, законом чітко передбачені способи, якими суд може захистити порушені права землевласника, проте серед них не зазначено такого способу як визнання незаконним та скасування запису у документації. Хоч ст. 15 ЦК України і визнає, що перелік способів захисту порушених, невизнаних чи оспорених прав та інтересів не є вичерпним, однак конкретно вказує, що такий спосіб повинен бути все-таки передбаченим законом чи договором, але на даний час таких не існує.

Так як постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2012 року, якою було зобов'язати ОСОБА_3 сільську раду Києво- Святошинського району Київської області вирішити питання щодо внесення змін до Генерального плану села Гатне Києво-Святошинського району Київської області в частині проїзду до належної ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої у селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області по вул. Лісовій, буд. 22-Б, на даний час не виконана, тобто в Генеральний план с. Гатне ще не внесені зміни, відповідно до яких було б запроектовано проїзд до земельної ділянки позивачки по межі її земельної ділянки В-Г, то на даний час неможливо визнати, що ОСОБА_2 чинити ОСОБА_1 перешкоди, закривши своєю огорожею їй проїзд.

Вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_3 сільської ради та ОСОБА_2 звільнити земельні ділянки, демонтувавши за власний рахунок металеву огорожу, фундамент під нею та самовільно встановлений з порушеннями державних будівельних норм фундамент споруди, теж не підлягають задоволенню, оскільки внаслідок скасування правовстановлюючих документів ОСОБА_2 на ці земельні ділянки, вони належать територіальній громаді села Гатне в особі ОСОБА_3 сільської ради, а тому такі вимоги має право висувати саме вказаний орган місцевого самоврядування або відповідний орган виконавчої влади, який вповноважений врегульовувати правовідносини у цій сфері. Належних доказів того, що розміщення об'єктів, які вона вимагає демонтувати, порушує її права, ОСОБА_1 суду не надала і не клопотала перед судом про призначення відповідних судових експертиз, хоча таке право їй було роз'яснено у судовому засіданні.

Щодо зустрічних вимог, то вони теж не можуть бути задоволені в силу ст. 3 ЦПК України, так як ОСОБА_2 на даний час не являється власником чи землекористувачем спірних земельних ділянок, його правовстановлюочі документи скасовані по рішенні суду, а тому запис у державному акті серії КВ № 097897 від 30 грудня 2003 року, виданому на ім'я ОСОБА_1, ніяким чином не може порушувати його права. І знову ж таки, суду необхідно повторитись, законом чітко передбачені способи, якими суд може захистити порушені права землевласника, проте серед них не зазначено такого способу як визнання недійсним запису у державному акті. Хоч ст. 15 ЦК України і визнає, що перелік способів захисту порушених, невизнаних чи оспорених прав та інтересів не є вичерпним, однак конкретно вказує, що такий спосіб повинен бути все-таки передбаченим законом чи договором, але на даний час таких не існує.

Застосувати наслідки спливу строку позовної давності до зустрічних позовних вимог суд не може, оскільки суду не було надано жодного доказу того, коли саме ОСОБА_2 стало відомо про існування оспорюваного ним запису у державному акті ОСОБА_1, так як першопочатково правовстановлюючий документ на земельну ділянку позивачки було видано на ім'я дружини ОСОБА_2, а не на його ім'я. А тому визначити, чи справді він пропустив трирічний строк позовної давності не виявляється можливим. У змісті ж рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2012 року, на яке ОСОБА_1 посилається як на доказ того, що ОСОБА_2 ще у 2002-2003 роках було відомо про оспорюваний запис, суд таких посилань не знаходить.

Отож, з врахуванням викладеного суд вважає за необхідне як первісний, так і зустрічний позови залишити без задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 182, 257, 261, 321, 328, 376, 391 ЦК України, ст.ст. 125, 126, 152 ЗК України, ст.ст. 19, 26, 53 Закону України Про землеустрій , ст.ст. 8, 16, 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, державного підприємства УкрНДІпроцивільсільбуд про визнання незаконним та скасування записів у земельно-обліковій документації, усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, державного підприємства УкрНДІпроцивільсільбуд , ОСОБА_3 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним запису у державному акті - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В.Нікушин