Рішення

від 27.02.2018 по справі 826/4770/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2018 року № 826/4770/17

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., при секретарі судового засідання Острович Е.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Оптіма-Констракт

до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві

третя особа Приватне підприємство Омікрон

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2016

за участю представників сторін:

від позивача: Кузьменко С.В.

від відповідача: Черевична В.О.

від третьої особи: не прибув

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м.Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Оптіма-Констракт (надалі також - ТОВ Оптіма-Констракт , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (надалі також - ГУ ДФС/податковий орган, відповідач), третя особа - Приватне підприємство Омікрон (надалі також - ПП Омікрон , третя особа) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2016.

Представник позивача зазначає, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було порушено норм податкового законодавства.

Представником відповідача на адресу суду подано письмові заперечення, в яких зазначив про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення та безпідставність вимог позивача.

Представником третьої особи суду надано пояснення щодо заявлених позовних вимог та встановлених порушень.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Бугіль В.В. у справі №761/35350/16-к від 07.10.2016, винесеної за клопотанням СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Феоктістова В.В., погоджене з прокурором Київської місцевої прокуратури №10 Краковецькою Д.В., в межах матеріалів кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, відповідно до наказу ГУ ДФС у м.Києві від 04.11.2016 №6980, направлення від 08.11.2016 №789/26-15-14-07-01 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Оптіма-Констракт з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП Омікрон за період з 01.06.2015 по 31.08.2016.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 22.11.2016 №194/26-15-14-07-01-10/36957042, яким встановлено порушення:

п.138.1 ст.138, п.135.1 ст.135, п.44.1, 44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік в розмірі 409534,00грн.;

п.198.1, п.198.1, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (в період з червеня 2015 року по серпень 2016 року), який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 997839,00грн.

На підставі Акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2016 №2762615147, яким збільшено податкове зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств в сумі 409534,00грн. та від 13.12.2016 №27726115147, яким збільшено податкове зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 997 839,00грн. та штрафними санкціями на суму 249 469,00грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Між позивачем та ПП Омікрон укладено договір оренди машин та механізмів №1-6 та №1-7 від 01.06.2015. Порядок укладення та виконання договору оренди транспортного засобу передбачений статтями 798-805 Цивільного Кодексу України.

Копії договорів оренди наявні в матеріалах справи, акти приймання-передачі механізмів, податкові накладні, платіжні доручення за яким здійснено оплату досліджені перевіряючими під час проведення перевірки, що зафіксовано в акті перевірки.

Так, податковий орган посилається на те, що документи (податкові та видаткові накладні), що виписні контрагентом на користь позивача є дефектними, не можуть бути прийняті до уваги для формування витрат, внаслідок нереальності господарської операції між сторонами.

Крім того, відповідач в запереченнях на позовну заяву зазначає, що під час перевірки не надано доказів, куди постачався товар, а тому не можливо встановити реальність господарських взаємовідносинах між позивачем та контрагентом.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11, що наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю були.

Підпункт 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 78 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагентів, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що суми ПДВ, віднесеного позивачем до податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товару у контрагентів, повністю підтверджуються податковими накладними, виданими контрагентами.

Пункт 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначає перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної. Судом встановлено, що усі податкові накладні, що були виписані контрагентом для ТОВ Оптіма-Констракт , містять усі необхідні реквізити, передбачені п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що усі податкові накладні, видані контрагентами позивача, у передбаченому законом порядку були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. У даному випадку на момент виписування усіх податкових накладних, що зазначені в Акті перевірки, контрагент був зареєстрований як платник ПДВ, зазначене не оспорюється відповідачем.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що товар, придбаний позивачем у контрагентів, був використаний у подальшому в власній господарській діяльності позивача.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій, ПП Оміркон не ліквідована, не перебувало у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.,

Всі первинні документи по фінансово-господарським операціям ТОВ Фірма Єдина Європа складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладений з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 по справі № К/9991/74156/12.

Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції з придбання косметичної продукції, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов'язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов'язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що одним із основних принципів податкового законодавства, відповідно до ст. 4.1.4 ПК України є принцип презумпції правомірності рішень платника. Відповідно, принцип оцінки податкових спорів - це принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах є достовірними.

Отже, віднесення позивачем сум до складу витрат на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, є правомірним.

В судовому засіданні, ОСОБА_6 надано пояснення по взаємовідносинам між позивачем та ПП Оміркон та зазначено, що дійсно, між товариствами були укладені договори. Надані послуги є реальними, умови договорів виконано, за надані послуги ПП Оптіма-Констракт розрахувалось в повному обсязі.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія нотаріально засвідчена заява засновника ПП Омікрон ОСОБА_6, якою підтверджено, що вона є єдиним учасником та директором товариства.

В матеріалах справи наявний висновок експерта №76/03/07-17 від 28.03.2017 за результатами проведення експертного економічного дослідження щодо заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість ТОВ Оптіма-Констракт , яким не встановлено порушень законодавства при взаємовідносинах з ПП Омікрон про які зазначено в акті перевірки податкового органу від 22.11.2016 №194/26-15-14-07-01-10/36957042 .

З аналізу вищезазначених норм права та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Оптіма-Констракт задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 №2762615147 та від 13.12.2016 №2772615147 винесені Головним управлінням ДФС у м.Києві.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок державних асигнувань на користь ТОВ Оптіма-Констракт (код ЄДРПОУ 36957042) судові витрати в сумі 24852,50грн.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя І.В. Смолій

Повний текст рішення складено 12.03.2018.