Постанова

від 03.07.2018 по справі 826/4770/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4770/17 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, повний текст виготовлено 12 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Оптіма-Констракт до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, третя особа: Приватне підприємство Омікрон про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 №2762615147 та від 13.12.2016 №2772615147.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки ТОВ Оптіма-Констракт не було порушено норм податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.12.2016 №2762615147 та від 13.12.2016 №2772615147, винесені Головним управлінням ДФС у м.Києві.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що за результатами аналізу інформаційних баз ДФС встановлено відсутність товару по ланцюгу постачання.

Так, контрагент позивача придбавав виключно газ вуглеводний скраплений марки СПБТ, тоді як придбавання будівельних матеріалів не зафіксовано.

Крім того, у ПП Омікрон відсутні трудові ресурси, виробничі потужності, устаткування, транспортні засоби, підприємство відсутнє за податковою адресою.

Також апелянт вказує, що згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_3 як директор, бухгалтер та засновник ПП Омікрон заперечував свою причетність до ПП Омікрон .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що договори оренди машин №1-6 та №1-7 від 01.06.2016 між позивачем та ПП Омікрон , на які посилається апелянт не укладались та по ним не проводились фінансові операції, та такі договори не були предметом розгляду справи, оскільки у даному випадку господарські відносини між ПП Омікрон проводились згідно договорів оренди машин №1-6 та №1-7 від 01.06.2015.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Бугіль В.В. у справі №761/35350/16-к від 07.10.2016, винесеної за клопотанням СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві Феоктістова В.В., погоджене з прокурором Київської місцевої прокуратури №10 Краковецькою Д.В., в межах матеріалів кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою ст.212 КК України, відповідно до наказу ГУ ДФС у м.Києві від 04.11.2016 №6980, направлення від 08.11.2016 №789/26-15-14-07-01 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Оптіма-Констракт з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП Омікрон за період з 01.06.2015 по 31.08.2016.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт від 22.11.2016 №194/26-15-14-07-01-10/36957042, яким встановлено порушення:

п.138.1 ст.138, п.135.1 ст.135, п.44.1, 44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік в розмірі 409534 грн;

п.198.1, п.198.1, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (в період з червеня 2015 року по серпень 2016 року), який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 997839 грн (а.с. 13-52 Том I).

У подальшому, на підставі Акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2016 №2762615147, яким збільшено податкове зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств в сумі 409534 грн та податкове повідомлення-рішення від 13.12.2016 №27726115147, яким збільшено податкове зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 997 839 грн та штрафними санкціями на суму 249 469 грн (а.с. 11-12 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки господарські операції позивачем фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами, тому позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

За змістом пункту 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП Омікрон укладено договори оренди машин та механізмів №1-6 та №1-7 від 01.06.2015 (а.с. 124-128 Том I).

Так, у матеріалах справи наявні акти приймання-передачі механізмів, податкові накладні, платіжні доручення за яким здійснено оплату (а.с. 97-212 Том II, 1-82 Том III).

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій колегія суддів вважає, що документи, надані позивачем, достовірно підтверджують реальність вчинених господарських операцій, оскільки відповідачем не надано належні та допустимі докази того, що позивач та його контрагент не мав відповідних матеріальних ресурсів, кваліфікований персонал у достатній кількості відповідно до вищевказаних договорів.

Однак, податковий орган у Акті перевірки посилається на те, що документи (податкові та видаткові накладні), що виписні контрагентом на користь позивача є дефектними, не можуть бути прийняті до уваги для формування витрат, внаслідок нереальності господарської операції між сторонами.

Крім того, відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Вказані доводи колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки у наданих документах на виконання умов договорів оренди машин та механізмів №1-6 та №1-7 від 01.06.2015 зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися, всі необхідні дані заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, які є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є підставою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Так, надані позивачем первинні документи, оформлені у відповідності до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Однак, відповідачем не доведено, що первинні документи, оформлені позивачем не у відповідності до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Однак, помилки в оформленні первинного документа не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому, факт наявності недоліків в оформленні первинного документа сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та валових витрат платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.03.2016 (справа №826/12802/14).

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності /неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Колегія звертає увагу на те, що відповідно до ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарської діяльності товариство-контрагент позивача ПП Омікрон було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість. Крім того, відповідач в ході розгляду справи не надав переконливих доказів про те, що контрагент позивача був ліквідований або припинено його господарську діяльність під час укладання та виконання господарських договорів.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов'язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов'язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

Посилання апелянта на протокол допиту свідка ОСОБА_3 згідно якого остання як директор, бухгалтер та засновник ПП Омікрон заперечувала свою причетність до ПП Омікрон (а.с. 116-119 Том I), колегія суддів не бере до уваги, оскільки сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №816/809/17).

При цьому, в суді першої інстанції ОСОБА_3, яка є єдиним учасником та директором ПП Оміркон надано пояснення по взаємовідносинам між позивачем та ПП Оміркон та зазначено, що дійсно, між товариствами були укладені договори, надані послуги є реальними, умови договорів виконано, за надані послуги ТОВ Оптіма-Констракт розрахувалось в повному обсязі.

Крім того, в матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява ОСОБА_3, відповідно до якої остання стверджує, що здійснювала фінансово-господарську діяльність підприємства (а.с. 108 Том I).

Також колегія суддів враховує, що відповідно до висновку експерта №76/03/07-17 від 28.03.2017 за результатами проведення експертного економічного дослідження щодо заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість ТОВ Оптіма-Констракт , не встановлено порушень законодавства при взаємовідносинах з ПП Омікрон про які зазначено в Акті перевірки податкового органу від 22.11.2016 №194/26-15-14-07-01-10/36957042 (а.с. 69-95 Том I).

Отже, господарські операції між позивачем та ТОВ Оптіма-Констракт фактично мали реальний характер, замовлення та надання послуг оформлені не лише документально, а й спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами, а тому висновки викладені відповідачем в Акті перевірки є необґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Окрім того, слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу не наведено доводів, які б спростовували надані позивачем пояснення та докази, на наведено доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з огляду на наявність в матеріалах справи договору між ними не підписаного контрагентом, оскільки вказані обставини спростовуються наданими договорами №1-6 та №1-7 від 01.06.2015, які є підписаними.

При цьому, представник позивача пояснив, що договори наявні в матеріалах справи надавалась стороною відповідача як доказ перевірки операцій. Натомість вказані договори наявні в розпорядженні позивача підписані обома сторонами договорів та скріплені печатками.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки суб'єкт владних повноважень, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв не у межах та у спосіб наданих йому повноважень, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено: 09 липня 2018 року.