Постанова

від 06.03.2018 по справі 910/14470/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа№ 910/14470/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача Балацький І.В. довіреність № б/н від 01.08.17

від відповідача Трещов А.О. довіреність № б/н від 04.01.18

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА"на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 (повне рішення складено 30.11.2017)

у справі №910/14470/17 (головуючий суддя Ковтун С.А.)

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-стандарт"

До товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА"

Про стягнення 466032,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексім-стандарт " (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (далі - відповідач) про стягнення 466032,59 грн. заборгованості за договором № 25 від 29.11.2011, з яких: 359665,83 грн. основного боргу за поставлений товар, 47052,17 грн. пені, 50298,31 грн. інфляційних та 9016,28 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/14470/17 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім-стандарт" 359665,83 грн. боргу, 50298,31 грн. інфляційних, 9016,28 грн. 3% річних, 6284,71 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" 11.12.2017 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 359665,83 грн. боргу, 50298,31 грн. інфляційних, 9016,28 грн. 3% річних, 6284,71 грн. судового збору та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вказаних вимог відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки за умовами Договору відповідач зобов'язаний оплатити товар після реалізації товару роздрібному споживачу, при цьому у випадку не реалізації товару, відповідач протягом 240 днів з моменту поставки має право повернути товар позивачу. Оскільки матеріали справи не містять доказів реалізації товару, строк оплати не настав.

09.01.2018 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

26.01.2016 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що момент реалізації поставленого товару не є вказівкою на подію, яка неминуче має настати, отже строк оплати договором не встановлений і підлягає застосуванню ст. 692 ЦК України, яка передбачає обов'язок покупця оплати товар після його прийняття. Також вказує, що договором передбачено право, а не обов'язок, постачальника ініціювати повернення нереалізованого товару, при цьому відповідач не надавав інформацію щодо реалізації товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 розгляд справи призначено на 06.03.2018.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, з підстав, наведених у скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

29.11.2011 між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Ексім-стандарт", як постачальником, та відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА", як покупцем, був укладений договір № 25 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця товари народного споживання (товар), а покупець - прийняти й оплатити товар на умовах цього Договору.

Згідно з п. 3.5.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2014) покупець зобов'язався сплатити кожну партію фактично прийнятого товару протягом 15 календарних днів з моменту реалізації товару роздрібному споживачеві, але в будь-якому випадку, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару). Покупець не рідше двох разів в місяць (станом на середину місяця і станом на кінець місяця інформує постачальника про хід реалізації товару роздрібному покупцю шляхом надсилання відповідної інформації по факсу або по електронній пошті.

Право власності на товар від постачальника до покупця переходить з моменту підписання відвантажувальних документів (п. 2.8 Договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив, а покупець отримав товар на загальну суму 12 397 432,83 грн., однак отриманий товар відповідачем оплачено частково.

30.06.2017 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу вих. № 11 від 30.06.2017 на суму 758134,01 грн., з яких: 385073,06 грн. боргу, 254305,12 грн. пені, 93925,64 грн. інфляційних, 24830,19 грн. 3% річних.

Відповідач отримав вказану вимогу 06.07.2017 (відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 03115 14099818).

Предметом спору у даній справі є заборгованість в сумі 359665,83 грн. за поставлений товар за накладними: № ЕХ0521-001, № ЕХ0521-002 від 21.05.2015; № ЕХ0514-002, № ЕХ0514-003 від 14.05.2015; № ЕХ0430-001 від 30.04.2015; № ЕХ0423-001, № ЕХ0423-002 від 23.04.2015; № ЕХ0416-002 від 16.04.2015.

У зв'язку із викладеними обставинами, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар, а також застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання.

Факт отримання товару відповідачем не спростований, однак заперечуючи проти позову як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, відповідач посилався на те, що за умовами Договору відповідач зобов'язаний оплатити товар після реалізації товару роздрібному споживачу, при цьому у випадку не реалізації товару відповідач протягом 240 днів з моменту поставки має право повернути товар позивачу

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №25 від 29.11.2011 (зі змінами), який за правовою природою є господарським договором поставки.

Договір поставки укладений належним чином, сторонами не надано доказів припинення його дії, отже він є обов'язковим для сторін.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема видатковими накладними, актами здачі-приймання товарно-матеріальних цінностей по кількості, довіреностями на отримання товару, товарно-транспортними накладними (а.с.24-49), підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару у період квітня-травня 2015 року. Відповідачем не заперечується факт отримання товару.

Також про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору, у тому числі відсутність заперечень щодо отримання товару за вказаними накладними.

Однак, в порушення умов Договору відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, кошти за переданий товар у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у нього на час подання позову виникала заборгованість перед позивачем в сумі 359665,83 грн..

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 3.5.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2014) покупець зобов'язався сплатити кожну партію фактично прийнятого товару протягом 15 календарних днів з моменту реалізації товару роздрібному споживачеві, але в будь-якому випадку, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару). Покупець не рідше двох разів в місяць (станом на середину місяця і станом на кінець місяця інформує постачальника про хід реалізації товару роздрібному покупцю шляхом надсилання відповідної інформації по факсу або по електронній пошті.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів звітування щодо реалізації отриманого за договором товару (відповідачем лише до відзиву на позов було додано довідку про реалізацію за період 26.09.2016-15.09.2017), у той час як зі змісту договору вбачається, що строків реалізації товару за відповідним правочином сторони не передбачили.

Оскільки строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК України), виходячи з положень ст. 530 ЦК України строк є встановленим у разі зазначення даного періоду у часі, або вказівки на подію, яка неминуче має настати. В інших випадках строк є не встановленим.

З огляду на це, момент реалізації поставлено товару, з якою Договором пов'язаний момент обчислення строку оплати, в контексті ст. 530 ЦК України не є вказівкою на подію, яка неминуче має настати, оскільки настання даного моменту носить ймовірний характер, а не категоричний характер.

За таких обставин, оскільки строк оплати товару та механізм його визначення умовами договору належним чином не визначено, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення частини 1 статті 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором є таким, що настав, з моменту підписання спірних видаткових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

З огляду на викладене, підписання відповідачем видаткових накладних згідно договору без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого позивачем товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі у порядку ч. 1 ст. 692 ЦК України з моменту прийняття відповідного товару.

При цьому колегією суддів також враховано, що відповідно до п.2.8 Договору право власності на товар від постачальника до покупця переходить з моменту підписання відвантажувальних документів.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №916/1263/15-г (3-269гс16)).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач визнавав наявність заборгованості, що підтверджується двостороннім актом взаєморозрахунків від 26.09.2016, який був підписаний відповідачем без зауважень.

Щодо посилань відповідача на положення п.10.1 Договору, то за висновком колегії суддів умови зазначеного пункту не впливають на строки розрахунків, оскільки ним передбачено право, а не обов'язок, постачальника ініціювати повернення нереалізованого товару.

Отже, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 359665,83 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, строк оплати за вказаними вимогами настав, а тому позовні вимоги про стягнення суми основного боргу правомірно задоволені судом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.4 Договору сторони погодили, що у разі прострочення сплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період нарахування пені, за кожен день від суми такого прострочення.

Позивач заявив до стягнення 47052,17 грн. пені за період з 12.02.2017 по 12.08.2017.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, пеня підлягає нарахуванню тільки протягом шести місяців з дня прострочення зобов'язання.

Оскільки поставка здійснена у квітні-травні 2015 року, шестимісячний термін не охоплює період, за який нарахована пеня, а тому місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 47052,17 грн. пені.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в сумі 50298,31 грн. інфляційних та 9016,28 грн. 3% річних. Перевіривши розрахунок, колегія суддів прийшла до висновку, що він є арифметично та методологічно вірним, а тому вказані позовні вимоги є обґрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/14470/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/14470/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14470/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.03.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

А.І. Мартюк