Рішення

від 13.03.2018 по справі 905/133/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.03.2018 Справа № 905/133/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне місто плюс» , м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» , м.Луцьк, в особі Маріупольської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» , м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення заборгованості в сумі 99928,55грн., пені в сумі 5928,90 грн., інфляційних нарахувань в сумі 1415,02грн., 3% річних в сумі 794,82грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Відповідно до вимог ст.223 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 13.03.2018р. суд виходив до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячне місто плюс» , м.Маріуполь, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» , м. Луцьк, в особі Маріупольської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» , м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 99928,55грн., пені в сумі 5928,90 грн., інфляційних нарахувань в сумі 1415,02грн., 3% річних в сумі 794,82грн.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №04/02 від 04.02.2016р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 525, 530,610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: договір поставки №04/02 від 04.02.2016р. з протоколом розбіжностей; видаткові накладні: №Р40533 від 08.09.2017р., №Р41670 від 15.09.2017р., №Р42182 від 19.09.2017р., №Р42185 від 19.09.2017р., №Р47976 від 20.10.2017р., №Р488429 від 24.10.2017р., №Р48436 від 24.10.2017р.; правоустановчі документи; витяги з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження позивача та відповідача.

Під час розгляду справи позивачем було надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: акт звірки взаємних розрахунків та докази його направлення відповідачу; підтвердження про відсутність інших позовів до цього самого відповідача, з тим самим предметом, з тих самих підстав; попередній розрахунок судових витрат; договір про надання правової допомоги від 14.11.2017р.; акт про надані послуги від 20.02.2018р. за договором про надання правової допомоги від 14.11.2017р.; видатковий касовий ордер; свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю №3606; пояснення від 21.02.2018р.; повернення постачальнику №3980 від 10.11.2017р., №3981 від 10.11.2017р.; протокол зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 16.11.2017р.

06.02.2018р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній посилався на недотримання позивачем термінів поставки та невідповідність кількості визначеної замовленням, у зв'язку з чим відповідачем було застосовано оперативно-господарські санкції у вигляді відмови від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином, копії правоустановчих документів,клопотання про заміну відповідача (Маріупольську філію ТОВ КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» ) на ТОВ КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» (43000, м. Луцьк, пр.-т Соборності, буд. 43) та передачу справи до господарського суду Волинської області, у задоволенні якого було відмовлено.

21.02.2016р. відповідач через канцелярію суду надав платіжні доручення: №487 від 08.02.2018р. на суму 50000,00грн., №572 від 15.02.2018р. на суму 49928,55грн.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 13.03.2018р. не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується відповідною розпискою та відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового переказу, які містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

04.02.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №04/02 (далі договір), згідно п. 2.1якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти цей товар та здійснити оплату відповідно до умов цього договору.

Постачальник зобов'язується своєчасно поставити товар до місця поставки, в кількості, якості по цінам та в асортименті згідно з умовами цього договору, специфікації і замовлення (п. 3.1.1 договору).

За умовами п. 3.2.1 договору покупець зобов'язується прийняти поставлений відповідно до умов цього договору товар і сплатити його вартість відповідно розділу 8 даного договору.

Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки (п. 8.2.1 договору).

Згідно п. 8.2.2 договору оплата здійснюється в національній валюті України.

За умовами п. 8.4 договору покупець має право зменшити оплату, що належить постачальнику за товари, на вартість товарів повернених постачальнику, а також на інші суми, що мають бути сплачені постачальником згідно з цим договором, шляхом проведення заліку зустрічних вимог.

За умовами п. 10.5 договору в разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення від вартості поставленого, але несплаченого товару, за кожен день прострочення.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017р., а в частині взаєморозрахунків - до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними: №Р40533 від 08.09.2017р., №Р41670 від 15.09.2017р., №Р42182 від 19.09.2017р., №Р42185 від 19.09.2017р., №Р47976 від 20.10.2017р., №Р488429 від 24.10.2017р., №Р48436 від 24.10.2017р. на загальну суму 107391,11грн. Відповідач частково повернув товар за видатковими накладними №Р42182 від 19.09.2017р. та №Р47976 від 20.10.2017р. на загальну суму 296,42грн. За видатковою накладною №Р40533 від 08.09.2017р. сторони зменшили заборгованість на суму 7216,14грн. відповідно до протоколу зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 16.11.2017р. Решта заборгованості в загальній сумі 99928,55грн. залишилась несплаченою.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленої продукції, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №04/02 від 04.02.2016р. та сплати пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №04/02 від 04.02.2016р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №04/02 від 04.02.2016р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Як було встановлено судом, сторони визначили в договорі строк оплати, у який покупець зобов'язаний сплатити суму за продукцію, а саме протягом 30 календарних днів з моменту поставки.

За умовами п. 7.1 договору перехід права власності на товар та ризику випадкової загибелі чи пошкодження відбувається з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, що засвідчує момент передачі товару покупцю.

Наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковими накладними: №Р40533 від 08.09.2017р., №Р41670 від 15.09.2017р., №Р42182 від 19.09.2017р., №Р42185 від 19.09.2017р., №Р47976 від 20.10.2017р., №Р488429 від 24.10.2017р., №Р48436 від 24.10.2017р. продукції, у нього виникло зобов'язання з її оплати.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем, на підставі договору поставки №04/02 від 04.02.2016р. було поставлено відповідачу продукцію за видатковими накладними: №Р40533 від 08.09.2017р., №Р41670 від 15.09.2017р., №Р42182 від 19.09.2017р., №Р42185 від 19.09.2017р., №Р47976 від 20.10.2017р., №Р488429 від 24.10.2017р., №Р48436 від 24.10.2017р. продукції на загальну суму 107391,11грн.

Відповідач частково повернув товар, а саме: за видатковою накладною №Р42182 від 19.09.2017р. на суму 239,41грн., за видатковою накладною №Р47976 від 20.10.2017р. на суму 57,01грн., що підтверджується поверненнями постачальнику №3980 від 10.11.2017р., №3981 від 10.11.2017р.

За видатковою накладною №Р40533 від 08.09.2017р. та сторони зменшили заборгованість на суму 7216,14грн. відповідно до протоколу зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 16.11.2017р.

Таким, чином, у відповідача станом на час звернення позивача з позовом до суду була наявна заборгованість перед позивачем в сумі 99928,55грн.

Під час розгляду справи, відповідачем здійснена оплата суми основного боргу у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №487 від 08.025.2018р. на суму 50000,00грн., №572 від 15.02.2018р. на суму 49928,55грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 99928,55грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З наведених підстав суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 99928,55грн. на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 5928,90грн., інфляційні нарахування в сумі 1415,02грн., 3% річних в сумі 794,82грн.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За умовами п. 10.5 договору в разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення від вартості поставленого, але несплаченого товару, за кожен день прострочення.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що умовами до договору сторони встановили строк оплати за поставлену продукцію, а саме: протягом 30 календарних днів з моменту поставки (п. 8.2.1 договору).

Отже позивач здобув право вимоги за видатковими накладними: №Р40533 від 08.09.2017р.- 10.10.2017р., №Р41670 від 15.09.2017р. - 17.10.2017р., №Р42182 від 19.09.2017р. - 20.10.2017р., №Р42185 від 19.09.2017р. - 20.10.2017р., №Р47976 від 20.10.2017р. - 21.11.2017р., №Р488429 від 24.10.2017р. - 24.11.2017р., №Р48436 від 24.10.2017р. - 24.11.2017р.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача 5875,59грн., 643,02грн. та 681,58грн. відповідно.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних обумовлено тим, що позивач невірно визначив початкові дати періодів можливого нарахування пені та 3% річних, а саме не врахував приписи п.5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якого якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Часткове задоволення позовних вимог в частині інфляційних нарахувань обумовлено тим, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача понесені судові витрати, які складаються з судового збору, сплаченого в розмірі 1762,00грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00грн.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження судових витрат позивач надав: договір про надання правової допомоги від 14.11.2017р.; акт про надані послуги від 20.02.2018р. за договором про надання правової допомоги від 14.11.2017р.; видатковий касовий ордер; свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю №3606.

14.11.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячне місто плюс» , м.Маріуполь, Донецька область та адвокатом ОСОБА_1, укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатом правової допомоги клієнту у справі, пов'язаній із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів з боку ТОВ Континіум-Трейд.

Розмір гонорару адвокату на момент укладення цього договору складає 10000,00грн. та підлягає сплаті клієнтом адвокату до 01.04.2018р. (п. 4.2 договору).

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у Законі України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , статтею 6 якого визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3606.

Статтею 30 Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Таким чином, враховуючи незначну складність справи та вищенаведені факти, заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00грн. є завищеними.

Суд згідно з приписами статті 74 ГПК України вважає обґрунтованими витрати на правову допомогу на підставі договору про надання правової допомоги від 14.11.2017р. в розмірі 2000,00грн.

Судові витрати та витрати, пов'язані з розглядом справи у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 129, 231, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне місто плюс» , м.Маріуполь, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» , м.Луцьк, в особі Маріупольської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» , м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 99928,55грн., пені в сумі 5928,90 грн., інфляційних нарахувань в сумі 1415,02грн., 3% річних в сумі 794,82грн. задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 99928,55грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» (43000, Волинська область, м. Луцьк, пр. Соборності, буд. 43, ЄДРПОУ 33170637) в особі Маріупольської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНІУМ-ТРЕЙД» (87512, Донецька область, м. Маріуполь, Запорізьке шосе, буд. 2, ЄДРПОУ 38181340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне місто плюс» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Енгальса, буд. 42, офіс 1, ЄДРПОУ 39913317) пеню в розмірі 5875,59грн., 3% річних у розмірі 643,02грн., інфляційні втрати у розмірі 681,58грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1746,70грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 53,31грн., 3% річних у розмірі 151,80грн., інфляційних втрат в розмірі 733,44грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У судовому засіданні 13.03.2018р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 19.03.2018р.

Суддя Я.О. Левшина