Постанова

від 15.03.2018 по справі 820/586/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2018 р. справа № 820/586/18 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: представника позивача - Терещенка Р.О., представника відповідача - Кудіна В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНАТЕЛЬ" (проспект Науки, 40, офіс 123, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 39861678) до Головного управління ДФС у Харківській області ( вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАНАТЕЛЬ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0002071411 ВІД 15.09.2017 року, № 0002061411 від 15.09.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що контролюючим органом безпідставно та необґрунтовано зроблено висновок про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом, з огляду на те, що у підприємства наявні всі необхідні документи на підтвердження операцій з контрагентом ТОВ Борланд . Представник позивача вказав, що посилання контролюючого органу на відсутність ТТН не є безумовним доказом безтоварності операцій, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими документами. З огляду на вищезазначене, та враховуючи індивідуальну відповідальність платника податків в процесі здійснення господарської діяльності, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що до перевірки підприємством не було надано документи, що підтверджують транспортування товару та його зберігання. Також представник відповідача зазначив, що під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження допитано директора ТОВ Бор ланд , яка зазначила, що не має жодного відношення до підприємства. Вказані обставини, на думку представника контролюючого органу, свідчать про нереальність постачання товару по операціями позивача, які не є господарською діяльністю підприємства.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАНАТЕЛЬ зареєстроване Харківським міським управлінням юстиції 26.06.2015 року за № 14801020000066455. На обліку як платник податків перебуває в контролюючих органах з 26.05.2015 року за № 203115089304.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення від 21.08.2017 року № 6109, відповідно до п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п. 41.1 ст.41, п. 61.1, 61.1 ст. 61, п.п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п.82. 2 ст.82 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ЛАНАТЕЛЬ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ Бор ланд за листопад 2016 року, відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності, результати чого оформлено актом від 01.09.2017 року № 11415/20-40-14-11-11/39861678.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення ТОВ ЛАНАТЕЛЬ п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань за листопад 2016 року у сумі 471 854, 00 грн. та як наслідок заниження суми ПДВ в сумі 100731,00 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 371123,00 грн.

Позивач, не погодившись із висновками вказаного акту перевірки, звернувся до ГУ ДФС із запереченнями від 06.09.2017 року за № 10.

Листом від 13.09.2017 року № 16771/10/20-40-14-11-18 контролюючим органом надано відповідь на вказані заперечення підприємства та зазначено, що висновки акту перевірки є правомірними та залишаються без змін.

На підставі висновків акту перевірки від 01.09.2017 року № 11415/20-40-14-11-11/39861678 контролюючим органом 15.09.2017 року прийнято податкові повідомлення - рішення № 0002061411 та № 0002071411.

Позивач, не погодившись із вказаними рішення суб'єкта владних повноважень, звернувся до суду із позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень на відповідність вимогам діючого законодавства України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2016 року між ТОВ ЛАНАТЕЛЬ (постачальник) та ТОВ Старлайт Груп (покупець) укладено договір купівлі - продажу № 25-Т(а.с. 15-17).

Предметом вказаного правочину була поставка товару, асортимент, номенклатура, загальна кількість якого визначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Додатковою угодою № 1 від 27.12.2016 року назву ТОВ Старлайт Груп замінено на ТОВ Борланд .

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем залучено до матеріалів справи податкову накладну № 13 від 21.12.2016 року, видаткову накладну № 105 від 21.11.2016 року, довіреність № 9 від 21.11.2016 року, платіжні доручення.

Факт належного обліку товару підтверджується оборотно-сальдовими відомостями підприємства по рахунку 281 за листопад 2016 року.

З приводу позиції контролюючого органу відносно не декларування підприємством податкових зобов'язань з реалізації зазначеного товару за невідомим напрямком, то вказана позиція спростовується даними податкової декларації з ПДВ за листопад 2016 року, в якій задекларовані податкові зобов'язання по операціям з реалізації товару на адресу ТОВ Бор ланд та включено показники до складу податкових зобов'язань, доказів на спростування чого відповідачем до суду не надано.

Щодо посилань контролюючого органу на відсутність доказів зберігання ТМЦ та транспортування ТМЦ, то суд зазначає наступне.

Згідно пояснень представника позивача ТМЦ (тканина текстильна), які в подальшому були реалізовані ТОВ Борланд прибули для митного оформлення в м. Одесу 17.11.2016 року.

19.11.2016 року ТОВ ЛАНАТЕЛЬ здійснено митне оформлення товару за контрактом № 20-Т від 09.09.2016 року (контрагент - нерезидент ACCESSIA LP), умови поставки СРТ Харків згідно ИНКОТЕРМС 2010, на підтвердження чого позивачем залучено до матеріалів справи специфікацію від 03.10.2016 року, митну декларацію IM 40 DE 807110000/2016/015281, міжнародну ТТН № 828.

Факт оплати вказаного товару також підтверджується листом АТ ОТП Банк від 02.03.2018 року, у якому підтверджено факт вибуття коштів з рахунку № 26009455018457 у розмірі 89820,00 доларів США на підставі платіжних доручень в іноземній валюті № 23 від 23.11.2016 року на суму 44910, 00 доларів США та № 24 від 25.11.2016 року на суму 44910, 00 доларів США.

Перевезення вказаного товару до м. Харкова з м. Одеса було здійснено ПП ТКТ-СЕРВИС ГРУПП , обслуговування транспортного засобу під час проходження митної процедури забезпечувало ТОВ ГРАНД ВІНД на підставі договору № БТ 343 від 17.12.2015 року.

Предметом вказаного правочину було здійснення навантажувально - розвантажувальних робіт, розміщення та зберігання вантажу під час митного оформлення.

В період з 19 по 21 листопада 2016 року товар знаходився на зберіганні за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, 88, що підтверджується актом виконаних робіт № ТЕ-0005281 від 21.11.2016 року.

В подальшому, ТОВ ЛАНАТЕЛЬ реалізовано товар ТОВ Старлайт Груп на виконання договору № 25-Т від 30.09.2016 року.

Щодо посилання контролюючого органу на відсутність документального транспортування товару (ТТН), то суд вказує на необґрунтованість вказаної позиції відповідача, оскільки такий факт не може свідчити про нездійснення господарської операції, за умови надання підприємством всіх інших належно оформлених підтверджуючих документів, а товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Поряд із тим, відповідачем не надано до суду доказів того, що вказані документи відносяться до документів суворої первинної звітності та обов'язково мають бути оформлені щодо кожної господарської операції.

Суд зауважує, що наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.02.2018 року по справі №813/1974/17.

Суд також зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що відповідний вантаж фактично не був отриманий вантажоодержувачем, а суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи не подав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності факту перевезення та отримання придбаної продукції .

Суд вважає за потрібне звернути увагу, що в умовах дії принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника.

В ухвалі від 19.07.2016 по справі № 813/595/13-а Вищий адміністративний суд України зазначив, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В свою чергу, право на формування позивачем податкового кредиту по вказаних господарських операціях підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, виданими його контрагентами .

Як вбачається зі змісту акту перевірки (а.с. 43), податковий орган прийшов до висновку про нереальність господарських операцій позивача, посилаючись на пояснення ОСОБА_3 (має право підпису у ТОВ Борланд ), допитаної оперуповноваженим ОУ Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_3, ніколи не здійснювала фінансово-господарську діяльність ТОВ Борданд , документи від імені підприємства не підписувала.

Водночас, відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції та всупереч принципу офіційності в адміністративному судочинстві не надано до суду пояснень ОСОБА_3 та жодних доказів на підтвердження наявності кримінального провадження щодо вказаної особи та/чи вироку суду з відповідними висновками стосовно фіктивної господарської діяльності ТОВ Борланд , що, в свою чергу, вказує на недоведеність відповідачем схемного характеру операцій у рамках взаємовідносин з ТОВ Борланд , що виключає законність донарахування за оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицію Верховного суду України, яка висловлена в постанові 13.03. 2018 року по справі №801/6934/13-а.

Окрім того, суд зазначає, що вказані пояснення ОСОБА_3 не відповідають критеріям належності та допустимості у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому судом до уваги не приймаються.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.02.2018 року по справі №813/1974/17.

При цьому, інших доказів, які б вказували на фіктивність правочинів позивача із вказаним контрагентом податковим органом не зафіксовано ані в акті перевірки, ані в ході судових засідань, а зауважень відповідача до наданих первинних документів матеріали справи також не містять.

Окрім того, суд вважає за потрібне зазначити, що взагалі інформація з системи АІС Податковий блок не може виступати самостійним доказом протиправності формування платниками податків податкового кредиту або податкового зобов'язання, а виступають лише засобом виявлення можливих порушень одного з контрагентів по відповідній господарській операції, що, однак, підлягає доказуванню на підставі наявних у контрагентів первинних документів. Крім того, встановлені розбіжності не є доказом сплати або несплати податку на додану вартість до бюджету, зазначене питання окремо відповідачем взагалі не досліджувалось, тоді як має вирішальне значення для встановлення відповідного порушення податкового законодавства.

Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Окрім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договору поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Додатково, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів (у тому числі ТТН), а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Відповідно до п.2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п. 2.4 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при вирахуванні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до перевірки були надано видаткову накладну, сума по якій була включена до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, податкові накладні, суми податку на додану вартість по яким були включені до податкового кредиту позивача за відповідний період, платіжні доручення та виписки банку, що, в свою чергу підтверджує рух товарно-матеріальних цінностей, факт їх оприбуткування та факт сплати грошових коштів за отримані товари.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ ЛАНАТЕЛЬ витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару від нерезидента ACCESSIA LP) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України , до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Отже, вказана норма Податкового кодексу України пов'язує настання права на податковий кредит з призначенням придбаних або виготовлених матеріальних та нематеріальних активів (послуг) - для використання таких у господарській діяльності платника податку.

За приписами п.187.1. ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до абз.1 п. 188.1. ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За змістом положень п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 201.1. статті 201 Податкового кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим же підпунктом.

У відповідності до підпункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 44.2 ст.42 Податкового Кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Крім того, приписами ст. 202 Цивільного кодексу України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що з аналізу копій первинних документів, наданих позивачем до матеріалів справи вбачається, що придбаний ТОВ ЛАНАТЕЛЬ від нерезидента ACCESSIA LP товар був реалізований ТОВ Борланд в межах господарської діяльності позивача, а надані представником позивача копії первинних бухгалтерських та податкових документів, в повній мірі засвідчують наявність зв'язку між фактом придбання ТОВ ЛАНАТЕЛЬ ТМЦ та подальшим використанням (реалізацією) придбаної продукції в межах господарської діяльності.

Суд зазначає, що доказів використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності, наявності змови між учасниками господарської операції на оформлення документів за нереальними операціями з метою ухилення від оподаткування, відповідачем до суду не надано.

Доказів того, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та суперечить господарській діяльності позивача без дійсної мети отримання доходу, матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції до суду не надано.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з вищезазначеним контрагентом та правомірність винесення податкових повідомлень - рішень від 15.09.2017 року № 0002061411 та № 0002071411.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 15.09.2017 року № 0002061411 та № 0002071411 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а відтак позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНАТЕЛЬ" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0002071411 від 15.09.2017 року, № 0002061411 від 15.09.2017 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНАТЕЛЬ" (проспект Науки, 40, офіс 123, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 39861678) сплачену суму судового збору в розмірі 7455 (сім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області ( вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057 ЄДРПОУ 39859805).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 березня 2018 року.

Суддя Горшкова О.О.