Постанова

від 15.03.2018 по справі 820/6117/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6117/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2018, суддя Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 17.01.18 по справі № 820/6117/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про відмову у затвердженні проекту із землеустрою, яке оформлено листом від 01.11.2017 за № С-29491/0/6-24337/0/21-17; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2017 про затвердження проекту землеустрою та передачу йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, площею 1,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на території за межами населених пунктів Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підстави відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у затвердженні проекту землеустрою не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права на отримання земельної ділянки .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про відмову у затвердженні проекту із землеустрою, яке оформлено листом від 01.11.2017 за № С-29491/0/6-24337/0/21-17. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2017 про затвердження проекту землеустрою та передачу йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, площею 1,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на території за межами населених пунктів Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області з урахуванням висновків суду по даній справі. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 640,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою від 19.10.2017 р. про затвердження проекту землеустрою та передачі йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території за межами населених пунктів Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Листом від 01.11.2017 за № С-29491/0/6-24337/0/21-17 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило позивача про відсутність інформації щодо відповідності позивача критеріям осіб, яким надано право отримання у власність або користування земель державного резервного фонду, до якого відноситься земельна ділянка, щодо якої позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою. Посилаючись на зазначене, відповідач утримався від прийняття рішення по суті заяви та повернув зазначений проект.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів в підтвердження того, що проект землеустрою позивача не було погоджено та про що є відповідний висновок про відмову відповідачем до матеріалів справи не надано , відсутність у відповідача матеріалів підтверджуючих особу позивача на відповідність вимогам п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 не є підставою для нерозгляду заяви про затвердження проекту землеустрою по суті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

За приписами абз.1 ч.1 ст.116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування ( ч.2 ст.116 Земельного Кодексу України) .

Відповідно до ч.3 ст. 116 Земельного Кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 117 Земельного Кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 118 Земельного Кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею ( ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку ( ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України).

Відповідно до вимог ч.9 ст.118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому, статтею 186 Земельного Кодексу України унормовано стадії погодження та затвердження документації із землеустрою.

Відповідно до ч.1 ст. 186-1 Земельного Кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 ст. 186-1 Земельного Кодексу України визначено , що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту .

Згідно з ч.5,6,8 ст. 186-1 Земельного Кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Аналізуючи вказані вище положення Земельним Кодексом унормовано або прийняття позитивного рішення по суті заяви або відмови по суті, при цьому, слід враховувати, що у даному аспекті стадія погодження проекту землеустрою передує стадії його затвердження та настає у разі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою .

Матеріали справи свідчать , що позивач отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, площею 1,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на території за межами населених пунктів Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідачем на виконання приписів ч.2 ст. 77 КАС України до суду не надано жодних доказів стосовно того, що проект землеустрою позивача не було погоджено та про що є відповідний висновок про відмову, водночас позивачем було надано експертний висновок про відповідність проекту землеустрою вимогам Закону України "про землеустрій", а тому, останній має бути погодженим.

Матеріалами справи підтверджено, що названа вище земельна ділянка відноситься до земель резервного фонду, а тому, відповідач зазначав про необхідність підтвердження особи позивача критеріям, що визначені п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям ", за яким установлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Разом з тим, положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Крім того, вказаною статтею визначено перелік вимог до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, до яких не віднесено надання особою матеріалів підтверджуючих його особу на відповідність вимогам п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95.

Отже, у спірних правовідносинах процедура затвердження проекту землеустрою врегульована нормами Закону України "Про землеустрій", який набрав законної сили 08.07.2003 року та Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002 року, а відтак, відсутність у відповідача матеріалів підтверджуючих особу позивача на відповідність вимогам п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 не є підставою для нерозгляду заяви про затвердження проекту землеустрою по суті.

Суд першої інстанції вірно прийняв до уваги посилання відповідача наведені у відзиві, стосовно невірного тлумачення позивачем приписів ст.186-1 Земельного Кодексу України, в контексті підміни поняття стадії погодження проекту землеустрою стадією його затвердження, разом з тим, у спірних правовідносинах рішення відповідача, оформлене листом від 01.11.2017 за № С-29491/0/6-24337/0/21-17 у наведеній формі не відповідає вимогам ЗК України, оскільки за відсутності висновку про відмову у погодженні проекту землеустрою ( доказів протилежного суду не надано) та, з урахуванням того, що ст.50 Закону України "Про землеустрій" не вимагає надання матеріалів підтверджуючих особу заявника на відповідність вимогам п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95, відповідач повинен був прийняти відповідне рішення по суті. Отже, у відповідній частині позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи надій позов по суті , колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Разом з тим, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 року № 21-11а14.

Отже, суд не може своїми діями підміняти орган державної влади, здійснювати оцінку та надавати аналіз наданим позивачем документам за відповідача.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог .

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 323, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 по справі № 820/6117/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) Л.В. Тацій А.М. Григоров Повний текст постанови складено 20.03.2018.