Постанова

від 14.03.2018 по справі 685/486/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

---

Справа № 685/486/17

Провадження № 22-ц/792/259/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), Грох Л.М., Костенка А.М.

секретар судового засідання Філіпчук О.С.

за участю представника позивача ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 685/486/17 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Зернопродукт МХП на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року (суддя Бурлак Г.І.) у справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства Зернопродукт МХП про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із вказаним ОСОБА_5 зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 2,761 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, яку він успадкував після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Прийнявши спадщину він виявив, що 01 липня 2011 року між ОСОБА_6 та ПрАТ Зернопродукт МХП був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 10 років, однак цей договір підписаний не матір'ю, а іншою особою. Позивач зазначає, що спірний договір також не відповідає законодавству, оскільки у ньому відсутні такі істотні умови, як кадастровий номер земельної ділянки та умови збереження стану об'єкта оренди, що є підставою для визнання договору недійсним. Тому, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди від 01.07.2011 року, що укладений між ОСОБА_6 та ПрАТ Зернопродукт МХП і зобов'язати відповідача повернути йому спірну земельну ділянку.

Рішенням Теофіпольського районного суду від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано недійсним договір оренди від 01 липня 2011 року земельної ділянки площею 2,80 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, сторонами якого зазначені ОСОБА_6 та Приватне акціонерне товариство Зернопродукт МХП . Зобов'язано Приватне акціонерне товариство Зернопродукт МХП повернути ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,80 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ПрАТ Зернопродукт МХП оскаржило його в апеляційному порядку та вказує, що це рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає до скасування. На підтвердження доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що спірний договір діє з липня 2011 року та протягом шести років сторони виконували його істотні умови: орендар використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, належним чином виплачував орендну плату по договору, не погіршував стан земельної ділянки, сплачував всі обов'язкові загальнодержавні податки та збори, а орендодавець отримував оренду плату, розписувався у відомостях з виплати орендної плати і не мав зауважень до орендаря, а отже укладення договору оренди відповідало внутрішній волі позивача. На думку апелянта, судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 241 ЦК України. Разом з тим, зазначаючи про відсутність доказів наступного схвалення спірного договору оренди землі №90-Н-Т-Х від 01.07.2011 року, суд належним чином цих обставин не перевірив та не дослідив і дійшов до передчасного висновку про задоволення позову. Також апелянт вважає помилковим посилання суду на висновок почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підпис у графі Орендодавець у договорі оренди землі виконаний не ОСОБА_6, а іншою особо, оскільки цей висновок зроблений експертом без урахування п. 1.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом від 08.10.1998 року. Крім того, судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності, який необхідно обраховувати з 2011 року. А тому ПрАТ Зернопродукт МХП просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнав і просить її відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_5 та представник ПрАТ Зернопродукт МХП до суду не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника апелянта надійшло клопотання щодо розгляду справи за його відсутністю.

Відповідно до пунктів 8 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі від 01липня 2011 року ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 не підписувала, повноважень на підписання договорів іншим особам не надавала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на вчинення спірного правочину та недодержання відповідачем письмової форми договору.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи і ґрунтується на доказах, яким судом дана правильна оцінка.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 2,7961 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району, що належала ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказані обставини підтверджуються Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого Новоставецькою сільською радою 11.12.1998 року; свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_3; свідоцтвом про право на спадщину за законом №306 від 07.03.2017 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер запису про право власності 19347600 від 07.03.2017 року (а.с. 7-10).

Суд правильно виходив з того, що земельною ділянкою, власником якої є позивач, користується відповідач ПрАТ Зернопродукт МХП у відповідності договору оренди землі від 01липня 2011 року, що зареєстрований 28.03.2012 року у відділі Держкомзему Теофіпольського району, який укладений між ОСОБА_6 та ПрАТ Зернопродукт МХП строком на 10 років (а.с. 5-6).

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для вчинення правочину потрібна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Отже, волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи дістає свій вираз зовні.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис сторони договору є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Унаслідок вказаного, підписання правочину здійснюється кожною із сторін власноручно або власноручно уповноваженими на те стороною особами.

У разі відсутності власноручного підпису, слід вважати, що правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину.

Статтею 208 ЦК України передбачено перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. Одним з таких випадків зазначений у п. 2 ч. 1 вказаної статті - правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

А згідно з ч. 3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Спірні правовідносини врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України Про оренду землі .

У ст. 13 вказаного закону надано визначення договору оренди. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Також передбачена законом і форма договору оренди землі, який укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Крім того, окремо у ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Отже, визначальним для договору оренди землі є форма договору, яка включає і підпис сторони договору.

Непідписання договору оренди його стороною чи уповноваженою стороною особою, свідчить як про порушення вимоги щодо форми договору, так і підтверджує відсутність волевиявлення сторони договору щодо погодження його істотних умов.

Як вбачається із висновку експерта Хмельницького НДЕКЦ №148П від 02.11.2017 року підпис від імені Орендодавця в розділі Реквізити та підписи сторін Договору оренди землі №90-Н-Т-Х від 01 липня 2010 року виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою. (а.с. 101-104).

Суд першої інстанції, давши належну оцінку наданим учасниками справи доказам, прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не підписувала спірний договір оренди землі, а тому цей правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину і в силу ст. 215 ЦК України є недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що протягом шести років сторони виконували істотні умови договору: орендар використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, належним чином виплачував орендну плату по договору, не погіршував стан земельної ділянки, сплачував всі обов'язкові загальнодержавні податки та збори, а орендодавець отримував оренду плату, розписувався у відомостях з виплати орендної плати і не мав зауважень до орендаря, а отже укладення договору оренди відповідало внутрішній волі позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 2, 4 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.ч. 1 ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про порушення відповідачем прав позивача, оскільки користування ПрАТ Зернопродукт МХП земельною ділянкою, власником якої є ОСОБА_5, обмежує право останнього на вільне користування та розпорядження земельною ділянкою. Зокрема, як з'ясовано в судому засіданні, ОСОБА_5 має намір самостійно використовувати земельну ділянку, однак у зв'язку з чинним спірним договором оренди він позбавлений такої можливості.

При цьому та обставина, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, отримували від відповідача грошові кошти та майно за користування земельною ділянкою не вказує на відсутність порушення права позивача. Адже отримання власником майна плати за фактичне використання цього майна іншою особою, а не в порядку оренди, не суперечить закону і не свідчить про відсутність порушення права власності позивача за встановлених обставин.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що висновок експерта від 02.11.2017 року не відповідає вимогам законодавства, є недоведеними, оскільки під час розгляду справи представник відповідача в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав доказів, які б спростовували цей висновок, а також не заявляв клопотань про призначення повторної експертизи. І ці доводи апеляції зводяться до незгоди з оцінкою доказів судом першої інстанції.

Рішення суду ухвалене з дотриманням вимог процесуального і матеріального права, відповідає фактичним обставинам справи, тому підстав для його скасування або зміни в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Зернопродукт МХП залишити без задоволення.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 березня 2018 року.

Судді: /підпис/ А.П. Корніюк

/підпис/ Л.М. Грох

/підпис/ А.М. Костенко

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк

---

/Головуючий у першій інстанції - Бурлак Г.І. Справа № 22ц/792/259/18

Доповідач - Корніюк А.П. Категорія: 19.23