Рішення

від 15.03.2018 по справі 910/21471/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018Справа № 910/21471/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-27"

про стягнення 198 487, 35 грн.

Представники:

від позивача: Дяченко В.Є.;

від відповідача: Ковальова О.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-27" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 130 696, 26, інфляційних втрат в розмірі 21 412, 90 грн., трьох процентів річних в розмірі 5 209, 16 грн., пені в розмірі 15 029, 79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 6989/4-13 від 04.08.1999 на послуги водопостачання та водовідведення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.12.2017 за участю представників сторін.

11.12.2017 та 13.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2017.

13.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу від представника відповідача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2017, у якій представник відповідача, зокрема просив відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання представника відповідача через зайнятість в іншому судовому процесі.

Також, відповідачем долучено в додатках до заяви відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що станом на день подання відзиву заборгованість відповідача перед позивачем повністю погашена та має місце переплата у сумі 2 321, 15 грн.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 18.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 суд ухвалив справу № 910/21471/17 розглядати у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі № 910/21471/17 призначити на 16.01.2018.

29.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Також, 05.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшло клопотання, у якому представник позивача просить розглядати справу в судовому засіданні з викликом сторін.

09.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача в частині стягнення 71 391, 77 грн. просив закрити провадження у справі, в іншій частини позовні вимоги просив задовольнити.

Також, через відділ автоматизованого документообігу 15.01.2018 від Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-27" надійшли заперечення на позовну заяву, у яких відповідач зазначає, що за зобов'язаннями відповідача перед позивачем, що виникли до 01.12.2014 сплив строк позовної давності, також відповідач зазначив, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з приймання стоків гарячої води (код 3-50402) є погашеною і не може бути стягнута в судовому порядку, також враховуючи те, що сума сплачених коштів в рахунок погашення заборгованості за кодом 3-402 є більшою, ніж решта заборгованості, на стягненні якої наполягає позивач, на думку відповідача, заборгованість перед позивачем за зазначеним кодом відсутня, а отже представник відповідача наполягає на тому, що за заявлений у позові період у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем.

У судовому засіданні 16.01.2018 оголошено перерву до 08.02.2018.

25.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшли додаткові пояснення, в яких позивач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення 104 391, 77 грн., у зв'язку з оплатою Житлово-будівельним кооперативом "Арсеналець-27" (по коду абонента 3-402) та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 26 304, 49 грн. (по коду абонента 3-402 - 14 104, 04 грн., по коду абонента 3-50402 - 12 200, 45 грн.), 21 412, 90 грн. - інфляційних втрат, 5 209, 16 грн. - 3 % річних, 15 029, 79 грн. - пені та 26 139, 25 грн. - штрафу.

Судове засідання призначене на 08.02.2018 не відбудеться у зв'язку із проходженням суддею Щербаковим С.О. щорічної підготовки у Національній школі суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 призначено судове засідання на 15.02.2018.

06.02.2018 через відділ автоматизованого документообігу від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшло клопотання, у якому представник позивача просить суд витребувати у Публічного акціонерного товариства Київенерго довідку, яка містить дані щодо помісячних обсягів гарячої води, наданої ПАТ Київенерго ЖБК Арсеналець-27 у період з 01.12.2014 по 30.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 клопотання Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про витребування доказів задоволено, зобов'язано Публічне акціонерне товариство Київенерго надати суду належним чином засвідчену копію довідки, яка містить дані щодо помісячних обсягів гарячої води, наданої Публічним акціонерним товариством Київенерго Житлово-будівельному кооперативу "Арсеналець-27" (код ЄДРПОУ 22884028) у період з 01.12.2014 по 30.09.2017, зокрема розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 15.03.2018.

05.03.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства Київенерго надійшов лист з інформацією на ухвалу суду від 15.02.2018, в якому ПАТ Київенерго повідомило, що інформація щодо обсягів наданої послуги з централізованого постачання гарячої води до кожної квартири будинку № 38/10 по просп. Володимира Маяковського стосується договірних відносин ПАТ Київенерго з мешканцями цього будинку, а тому ПАТ Київенерго не може надати інформацію на запит суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.08.1999 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал", яке перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" та в подальшому перейменоване у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Арсеналець-27" (далі - абонент) укладено договір № 6989/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення, умовами якого передбачено, що за договором постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65 (далі - Правила).

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник, зокрема забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Згідно п. 2.2. договору, абонент, зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Пунктом 3.4 договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 212 Правил.

За умовами п. 3.6. договору, абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятидений термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 % від несплаченої суми.

Згідно п. 4.2.договору, за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Даний договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору).

Як стверджує позивач, відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором, внаслідок чого за кодом 3-402 за період з 01.07.2016 по 30.09.2017 утворилась заборгованість у розмірі 118 495, 81 грн. (було нараховано 678 748, 75 грн., з яких сплачено 560 252, 94 грн.) та за кодом 3-50402 за період з 01.12.2014 по 30.09.2017 виникла заборгованість у сумі 12 200, 45 грн. (було нараховано 285 336, 95 грн., з яких сплачено 273 136, 50 грн.), на підтвердження чого позивачем надано акти про зняття показань з приладу обліку, розшифровки рахунків абонента, акти обстеження водопостачання та водовідведення об'єкту та платіжні вимоги-доручення, а також акти опломбування.

Крім того, Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал просить суд стягнути з відповідача 15 029, 79 грн. - пені за загальний період 26.04.2017 30.09.2017, 26 139, 25 грн. - штрафу у розмірі 20 % від несплаченої суми, 5 209, 16 грн. - 3 % річних за період з 25.07.2016 по 03.08.2016 та 21 412, 90 грн. - інфляційних втрат за період з 25.09.2016 по 30.09.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 6989/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення від 04.08.1999, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Житлово-комунальними послугами, відповідно до ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги , є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Крім цього, відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частинами 1, 2 ст. 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Перелік житлово-комунальних послуг, що надаються споживачу, залежить від рівня благоустрою відповідного будинку (споруди).

Відповідно до ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 1.2 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджені Наказом Держбуду України 19 лютого 2002 року N 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Пунктом 1.4 Правил № 37 передбачено, що: абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації; стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до пункту 2.4 Правил № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

За змістом ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ч.7 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з іншим виконавцем. Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Судом встановлено, що позивач є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільчих водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було присвоєно 2 (два) коди абонента:

1) 3-402 - на послуги з постачання питної води (холодної води);

2) 3-50402 - на послуги з відведення стоків (гарячої та холодної води).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що за період з 01.07.2016 по 30.09.2017 позивач здійснив постачання відповідачу холодної води на суму 678 748, 75 грн. по коду 3-402 та за період з 01.12.2014 по 30.09.2017 надав послуги водовідведення на загальну суму 285 336, 95 грн. по коду 3-50402, що підтверджується актами про зняття показань з приладів обліку (вказані акти підписані відповідачем), актами обстеження водопостачання та водовідведення об'єкту та розшифровками рахунків абонента за спірний період, а також розгорнутим розрахунком заборгованості, який долучено позивачем до позовної заяви (за кодом 3-402 та за кодом 3-50402).

Проте, відповідач за надані послуги по коду 3-402 розрахувався частково у розмірі 560 252, 94 грн., та за надані послуги водовідведення по коду 3-50402 розрахувався у сумі 273 136, 50 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями, внаслідок чого за Житлово-будівельним кооперативом "Арсеналець-27" утворилась заборгованість за надані послуги з постачання питної води (холодної води) та відведення її стоків за кодом 3-402 та за кодом 3-50402 у загальному розмірі 130 696, 26 грн., з якої 118 495, 81 грн. по коду 3-402 та 12 200, 45 грн. по коду 3-50402.

Разом з тим, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, станом на момент подання відзиву (13.12.2017) заборгованість відповідача перед позивачем погашена повністю та має місце переплата у розмірі 2 321, 15 грн., на підтвердження чого долучено платіжні доручення № 146 від 30.10.2017 на суму 54 430, 85 грн., № 149 від 31.10.2017 на суму 10 843, 68 грн., № 163 від 30.11.2017 на суму 73 020, 00 грн., № 164 від 30.11.2017 на суму 26 237, 73 грн., № 167 від 12.12.2017 48 000, 00 грн. та № 168 від 12.12.2017 на суму 13 561, 04 грн. (наявні у матеріалах справи).

Судом досліджено надані відповідачем платіжні доручення, за результати чого, суд не погоджується з твердженнями відповідача щодо погашення у повному обсязі заборгованості та наявності переплати, з огляду на призначення платежу відповідних платіжних доручень, а саме:

- у платіжному доручення № 146 від 30.10.2017 на суму 54 430, 85 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 за жовтень 2017 року ;

- у платіжному доручення № 149 від 31.10.2017 на суму 10 843, 68 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за стоки гар. Води за жовтень 2017 року ;

- у платіжному доручення № 163 від 30.11.2017 на суму 73 020, 00 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 листопад 2017 року ;

- у платіжному доручення № 164 від 30.11.2017 на суму 26 237, 73 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за стоки гар. води листопад 2017 року ;

- у платіжному доручення № 167 від 12.12.2017 на суму 48 000, 00 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 погашення заборгованості станом на 30.09.2017 ;

- у платіжному дорученні № 168 від 12.12.2017 на суму 13 561, 04 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 погашення заборгованості станом на 30.09.2017 .

Таким чином, враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість, яка виникла за кодом 3-402 за період з 01.07.2016 по 30.09.2017 та за кодом 3-50402 за період з 01.12.2014 по 30.09.2017, суд відзначає, що платіжні доручення № 146 від 30.10.2017 на суму 54 430, 85 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 за жовтень 2017 року ; № 149 від 31.10.2017 на суму 10 843, 68 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за стоки гар. Води за жовтень 2017 року ; № 163 від 30.11.2017 на суму 73 020, 00 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 листопад 2017 року ; № 164 від 30.11.2017 на суму 26 237, 73 грн. в Призначенні платежу зазначено: Оплата за стоки гар. води листопад 2017 року не відносяться до спірного періоду та не можуть слугувати доказами погашення відповідачем заборгованості яка виникла у період з 01.07.2016 по 30.09.2017 по коду 3-402 та за період з 01.12.2014 по 30.09.2017 по коду 3-50402.

При цьому, суд визнає безпідставним зарахування позивачем грошових коштів сплачених відповідачем в рахунок погашення заборгованості за минулий період, що не визначений у даній справі як спірний, як підставу для закриття провадження у справі на суму 104 391, 77 грн. по коду абонент 3-402, оскільки по-перше суду не надано доказів наявності у відповідача заборгованості за минулий період, що передує спірному, для зарахування позивачем грошових коштів у минулий період, по -друге, не є предметом дослідження даної справи наявність чи відсутність заборгованості у відповідача за період до заявленого, тобто до 01.12.2014.

Таким чином, сплачені відповідачем грошові кошті згідно платіжних доручень № 146 від 30.10.2017 на суму 54 430, 85 грн. в якому в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 за жовтень 2017 року ; № 149 від 31.10.2017 на суму 10 843, 68 грн. в якому в Призначенні платежу зазначено: Оплата за стоки гар. Води за жовтень 2017 року ; № 163 від 30.11.2017 на суму 73 020, 00 грн. в якому в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 листопад 2017 року ; № 164 від 30.11.2017 на суму 26 237, 73 грн. в якому в Призначенні платежу зазначено: Оплата за стоки гар. води листопад 2017 року не можуть бути зараховані позивачем, як в рахунок погашення заборгованості за минулий період, так і в рахунок погашення заборгованості у спірний період, оскільки відповідачем у Призначенні платежу чітко визначено місяць, за який здійснюється сплата.

Крім того, враховуючи те, що укладений між сторонами договір № 6989/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення від 04.08.1999 відповідно до п. 5.1. договору, є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання, при цьому суду не надано доказів розірвання договору, як і не надано доказів визнання його недійсним у судовому порядку, суд приходить до висновку, що грошові кошти сплачені за платіжними дорученнями № 146 від 30.10.2017, № 149 від 31.10.2017, № 163 від 30.11.2017 та № 164 від 30.11.2017 направлені на оплату спожитих комунальних послуг по коду 3-402 (вода та стоки гарячої води) згідно призначення платежу, а саме за жовтень 2017 року та листопад 2017 року, а тому не можуть бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за спірні періоди.

В той же час суд відзначає, оплата заборгованості у загальному розмірі 61 561, 04 грн. згідно платіжних доручень № 167 від 12.12.2017 на суму 48 000, 00 грн. в якому в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 погашення заборгованості станом на 30.09.2017 ; № 168 від 12.12.2017 на суму 13 561, 04 грн. в якому в Призначенні платежу зазначено: Оплата за воду код 3-402 погашення заборгованості станом на 30.09.2017 здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/21471/17 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 61 561, 04 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі непогашеною залишилась заборгованість за кодом 3-402 за період з 01.07.2016 по 30.09.2017 у сумі 56 934, 77 грн. та за кодом 3-50402 за період з 01.12.2014 по 30.09.2017 у розмірі 12 200, 45 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п 18, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до п. 3.6. договору, абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати розрахунки за договором у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до відповідних банківських установ.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 6989/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення від 04.08.1999 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 56 934, 77 грн. по коду 3-402 та 12 200, 45 грн. по коду 3-50402.

Крім того, Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал просило суд стягнути з відповідача 15 029, 79 грн. - пені за загальний період 26.04.2017 30.09.2017, 26 139, 25 грн. - штрафу, 5 209, 16 грн. - 3 % річних за період з 25.07.2016 по 03.08.2016 та 21 412, 90 грн. - інфляційних втрат за період з 25.09.2016 по 30.09.2017.

Відповідно до п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 % від несплаченої суми.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Крім того, відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні розміру нарахування пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у загальному розмірі 14 751, 59 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 26.04.2017 30.09.2017, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 26 139, 25 грн - штрафу у розмірі 20 % від несплаченої суми, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 4.1. договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 % від несплаченої суми.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011, від 09.04.2012 у справі №20/246-08 та від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Судом перевірено розрахунок заявлених до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 4.1. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно відповідно до вимог законодавства, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 26 139, 25 грн. - штрафу у розмірі 20 % від несплаченої суми.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 209, 16 грн. - 3 % річних за період з 25.07.2016 по 03.08.2016 та 21 412, 90 грн. - інфляційних втрат за період з 25.09.2016 по 30.09.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, при цьому сума 3 % річних вирахувана вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у загальному розмірі 18 730, 90 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 25.09.2016 по 30.09.2017, а також сума 3 % річних у розмірі 5 209, 16 грн., за період з 25.07.2016 по 03.08.2016, а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.

Крім того, відповідач у судовому засіданні просив суд зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п. 3.6. в частині оплати наданих комунальних послуг та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тож, враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі № 910/21471/17 закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України в частині стягнення 61 561, 04 грн. основного боргу за кодом 3-402 за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-27" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 56 934 (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 77 коп. - заборгованості за кодом 3-402, 12 200 (дванадцять тисяч двісті) грн. 45 коп. - заборгованості за кодом 3-50402, 18 730 (вісімнадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 90 коп. - інфляційних втрат, 5 209 (п'ять тисяч двісті дев'ять) грн. 16 коп. - 3 % річних, 14 751 (чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят одну) грн. 59 коп. - пені, 26 139 (двадцять шість тисяч сто тридцять) грн. 25 коп. - штрафу та 2 932 (дві тисячі дев'ятсот тридцять дві) грн. 91 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 20.03.2018.

Суддя Щербаков С.О.