Постанова

від 21.03.2018 по справі 273/1545/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №273/1545/16-ц Головуючий у 1-й інст. Бєлкіна Д. С.

Категорія 47 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:

Головуючого-судді: Миніч Т.І.

Суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

Секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 грудня 2017 року під головуванням судді Бєлкіної Д.С.

у цивільній справі №273/1545/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Баранівська міська рада Баранівського району Житомирської області, Баранівська районна державна адміністрація Житомирської області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. Просив зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ним земельною ділянкою орієнтовною площею 0,85 га., яка знаходиться в урочищі Миколи Бухальця та належить йому на праві користування, шляхом відновлення попереднього стану земельної ділянки, який існував до самовільного захвату ділянки. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що спірна ділянка була надана в користування його сім'ї в 1983 році для ведення особистого селянського господарства із земель урочища Миколи Бухальця , які належали колгоспу Україна , і в якому з 1977 року працювала вівчарем його дружина. З 1983 року й до теперішнього часу він обробляв спірну земельну ділянку, сплачував за неї земельний податок. У 2014 році він виявив, що його землею користується відповідач, ділянка якого межує з його земельною ділянкою. Відповідач повернути йому земельну ділянку, захоплену самовільно, відмовився, що і спонукало його звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Баранівського районного суду від 25.10.2017 року здійснено процесуальну заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Марківську сільську раду Баранівського району Житомирської області на правонаступника - Баранівську міську раду Баранівського району Житомирської області та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від від 11 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто витрати на правову допомогу в сумі 640,00 грн.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду та додаткове рішення цього ж суду і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. На думку апелянта, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Вважає, що судом безпідставно не взято до уваги наданий ним доказ - довідку Марківської сільської ради про сплату податку на землю, в якій вказано розмір земельної ділянки, що знаходиться в його користуванні. Вважає, що судом порушено вимоги ст.84 ЦПК України, де вказано, що правова допомога оплачується тільки адвокату або іншому фахівцю в галузі права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 згідно з Державним актом НОМЕР_1 від 13.11.2004 року на право власності на земельну ділянку є власником земельної ділянки площею 2,7607га. кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Марківської сільської ради Баранівського району Житомирської області. Державний акт виданий на підставі розпорядження голови Баранівської районної державної адміністрації №391 від 27.10.2004 року. Із змісту зазначеного право-встановлюючого документа, який є чинним, вбачається, що земельна ділянка відповідача межує: сторона від А до Б - землі сільської ради (проїзд); сторона від А до В - земельна ділянка № 28; сторона від В до А - ОСОБА_6; сторона від Г до Д - землі сільської ради; сторона від Д до Е - ОСОБА_7; від Е до Г - землі сільської ради (а.с.92-93).

Вказана земельна ділянка передавалася у власність ОСОБА_4 із земель реформованого Колективного сільськогосподарського підприємства Україна на території Марківської сільської ради Баранівського району Житомирської області, що підтверджується матеріалами технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі за 2012 рік (а.с.100-103) та копією розпорядження голови Баранівської РДА Житомирської області №16 від 18.01.2005 року Про встановлення меж земельних ділянок (на місцевості), згідно державних актів на право власності на земельні ділянки та Додатку до нього (а.с.95-99).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позову не було.

При цьому судом враховано, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Разом з тим, статтею 60 ЦПК України (в редакції на час постановлення рішення) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз'яснено, що відповідно до положень ст.ст.391,396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором , і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач в підтвердження факту набуття права на спірну земельну ділянку посилався на витяг із рішення правління сільскогосподарського кооперативу Україна с.Марківка №87 від 10.03.1993 року (а.с. 25).

Проте, зазначений документ не є належним доказом у справі та вимог позивача не доводить, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст.19 ЗК (в редакції 1991 року) надання земельних ділянок у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а

також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств

торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення

(сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення

селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного

господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного

будівництва, індивідуального і колективного садівництва,

городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних

промислів перебувало у компетенції сільських, селищних Рад народних депутатів .

Право власності на землю або право користування наданою

земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними

організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і

одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на

умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на

місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності

або право користування землею, заборонялося (ст.22 ЗК).

Право власності або право постійного користування землею

посвідчується державними актами, які видаються і реєструються

сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних

депутатів (ст.23 ЗК в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у позивача законного права на землю. Позивач також не довів, що він є суміжним землекористувачем відповідача. В даному випадку записи в погосподарській книзі та сплата податку не можуть підтверджувати законності набуття права на землю.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Оскаржуване рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.

Крім того, стягнення судових витрат узгоджується з вимогами ст.137 ЦПК. Тому, підстав для скасування додаткового рішення, постановленого з цього питання, також немає.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складено 21.03.2018 року.