Рішення

від 19.03.2018 по справі 127/9461/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/9461/17

Провадження № 2/127/3546/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2018 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі : головуючого судді Бойко В.М.

при секретарі: Ревтюх О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної ради, КУ ОСОБА_2 центральна районна лікарня , за участю третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогами визнати незаконним і скасувати рішення 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017 року Про звільнення головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні в частині п. 1 Звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні після відновлення його працездатності . Визнати незаконним і скасувати наказ ОСОБА_2 центральної районної лікарні № 90-0 від 25.04.2017 року щодо звільнення 24.04.2017 року ОСОБА_1 з роботи з посади головного лікаря. Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) на роботі на посаді головного лікаря Комунальної установи ОСОБА_2 центральна районна лікарня (код ЄДРПОУ 01982554) з дня його звільнення. Стягнути з Комунальної установи ОСОБА_2 центральна районна лікарня (код ЄДРПОУ 01982554, юридична адреса Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, 19а) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі з 26.04.2017 року по 16.03.2018 року включно в розмірі 178012,80 грн. Стягнути з Комунальної установи ОСОБА_2 центральна районна лікарня (код ЄДРПОУ 01982554, юридична адреса Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, 19а) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) моральну шкоду в сумі 50000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 районної ради (код ЄДРПОУ 21728266, місце реєстрації: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Н. Яремчука, буд. 13) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 12481,97 грн. Стягнути з Комунальної установи ОСОБА_2 центральна районна лікарня (код ЄДРПОУ 01982554, юридична адреса Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, 19а) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 12481,97 грн. і судовий збір в розмірі 1700,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 районної ради (код ЄДРПОУ 21728266, місце реєстрації: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Н. Яремчука, буд. 13) на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 грн. Стягнути з Комунальної установи ОСОБА_2 центральна районна лікарня (код ЄДРПОУ 01982554, юридична адреса Вінницька область, Калинівський район, с. Корделівка, вул. Київська, 19а) на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 18.06.2011 року на підставі рішення ОСОБА_2 районної ради № 74 від 17.06.2011 року та наказу ОСОБА_2 центральної районної лікарні № 197 від 18.06.2011 року був призначений на посаду головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні. Рішенням 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради Вінницької області № 233 від 31.03.2017 року вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні після відновлення його працездатності. Покладено виконання обов'язків головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні на ОСОБА_3 на період тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 Відповідно до наказу по ОСОБА_2 центральній районній лікарні № 64-О від 31.03.2017 року на підставі рішення ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017 року покладено обов'язки головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні на ОСОБА_3 з 31.03.2017 року, на період тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 25.04.2017року в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_4 видав наказ №90-0 від 25.04.2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), яким вирішено звільнити 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 з роботи з посади головного лікаря. В даному наказі в якості підстави звільнення зазначено рішення 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017року. 25.04.2017року позивач вийшов на роботу та в його трудову книжку під № 28 датою 24.04.2017 року було внесено запис, що він звільнений згідно п. 9 ст. 36 КЗпП України підстави, передбачені іншими законами) на підставі наказу № 90-О від 25.04.2017 року.

Позивач вважає незаконними і такими, що підлягають скасуванню рішення 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради Вінницької області № 233 від 31.03.2017 року в частині п. 1 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні після відновлення його працездатності, наказ по ОСОБА_2 центральній районній лікарні № 90-0 від 25.04.2017 року, позивач підлягає поновленню на роботі з дня незаконного звільнення, з відповідача ОСОБА_2 центральної районної лікарні на його користь підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі і завдана моральна шкода виходячи з наступного.

Позивач зазначає, що 29.03.2017року позивач був госпіталізований до реанімаційного відділення Вінницької центральної клінічної лікарні з діагнозом Гіпертонічна хвороба III ст., гостре порушення мозкового кровообігу по ішемічному типу у вигляді лакунарного інфаркту, що підтверджується рішенням лікарсько-консультативної комісії № 17 від 31.03.2017 року та перебував у тимчасовій непрацездатності в період з 29.03.2017 року по 24.04.2017 року включно, що підтверджується листками непрацездатності серія АГУ № 743916 від 14.04.2017року та серія АДД № 578509 від 24.04.2017 року. 25.04.2017року позивач вийшов на роботу та в його трудову книжку під № 28 датою року було внесено запис, що він звільнений згідно п. 9 ст. 36 КЗпП України підстави, передбачені іншими законами) на підставі наказу № 90-О від 25.04.2017 року.

Позивач вказує, що рішенням 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017 року позивача звільнено з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні після відновлення його працездатності, однак в даному рішенні взагалі відсутні підстави для його прийняття, а лише посилання на п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . За даною нормою закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання як вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, в рішенні ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017 року не наведено будь-яких фактичних причин звільнення позивача з роботи, як і в наказі по ОСОБА_2 районній центральній лікарні № 90-О від 25.04.2017 року.

Позивач також вказує, що крім відсутності законних підстав для видання оскаржуваного розпорядження і наказу було допущено грубі порушення порядку звільнення працівника з роботи. Так, наказом по ОСОБА_2 центральній районній лікарні № 64-0 від 31.03.2017 року покладено обов'язки головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні на ОСОБА_3 з 31.03.2017 року на період тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 Згідно лікарняного листа серія АДД № 578509 від 24.04.2017 року ОСОБА_1 перебував у тимчасовій непрацездатності до 24.04.2017 року включно і цього дня згідно вищевказаного наказу ОСОБА_3 виконував обов'язки головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні. Проте 25.04.2017 року ОСОБА_4 як в.о. головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ видав наказ № 90-0, яким позивача було звільнено з роботи 24.04.2017 року, хоча за вищевказаним наказом 25.04.2017 року він вже не виконував обов'язки головного лікаря. За наявності законних підстав для звільнення власник або уповноважений ним орган вправі звільнити працівника на наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності, але аж ніяк не в день тимчасової непрацездатності, що є одним з грубих порушень трудового законодавства.

Позивач обраховує завдану моральну шкоду в сумі 50000,00 грн., що підтверджує тим, що порушення законних прав позивача, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, призвело до його моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в даному випадку слід врахувати конкретні обставини справи, зокрема, його високу повагу в суспільстві, бездоганну роботу позивача на роботі протягом тривалого часу, грубий характер порушень прав позивача на працю, значне погіршення стану його здоров'я через незаконне звільнення, тяжкість і істотність вимушених змін у житті через незаконне звільнення і зусиль для його відновлення.

Вищевказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали з підстав зазначених в позові та просили суд позовні вимоги задовольнити, уточнивши суму середнього заробітку, що підлягала стягненню за час вимушеного прогулу, а саме 178012, 80 грн.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували в повному обсязі. Звільнення позивача вважають таким, що прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, звернули увагу на те, що рішення було прийнято одноголосно, вказали на численні недоліки в роботі позивача за час перебування на посаді головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні, на підтвердження чого до суду надано рішення стосовно перевірок якості надання медичних послуг.

Судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Судом встановлено, що позивач 18.06.2011 року на підставі рішення ОСОБА_2 районної ради № 74 від 17.06.2011 року та наказу ОСОБА_2 центральної районної лікарні № 197 від 18.06.2011 року був призначений на посаду головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні, що підтверджено матеріалами справи. ( а. с. 16-18,, 172, 174. т.1), тобто за безстроковим трудовим договором, відповідно до вимог на той час не передбачалось обов'язкового укладення контракту з керівниками комунальних закладів охорони здоров'я, а за згодою сторін він не укладався.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров'я, яким до ч. 9 ст. 16 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я включено положення про те, що керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком від трьох до п'яти років. На виконання даної норми Закону було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 642 від 16.10.2014 року, якою затверджено Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та Типову форму контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я.

На виконання вимог дано закону як вбачається з акту від 15.12.2016р. складеного ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 15.12.2016р. головний лікар ОСОБА_2 центральної районної лікарні ОСОБА_1 був попереджений про зміну істотних умов праці за два місяці та необхідність укладення контракту строком на 3 роки відповідно до статуту ОСОБА_2 центральної районної лікарні в новій редакції. ОСОБА_1 від підпису контракту відмовився заявивши, що контракт підписувати не буде. ( а.с. 74, т.2)

Судом також встановлено, що 29.03.2017року позивач був госпіталізований до реанімаційного відділення Вінницької центральної клінічної лікарні з діагнозом Гіпертонічна хвороба III ст., гостре порушення мозкового кровообігу по ішемічному типу у вигляді лакунарного інфаркту, що підтверджується рішенням лікарсько-консультативної комісії № 17 від 31.03.2017 року та перебував у тимчасовій непрацездатності в період з 29.03.2017 року по 24.04.2017 року включно, що підтверджується листками непрацездатності серія АГУ № 743916 від 14.04.2017року та серія АДД № 578509 від 24.04.2017 року. (а.с. 39-41, 43-44, т1.)

З метою повного та об'єктивного розгляду справи судом досліджувався статут ОСОБА_2 центральної районної лікарні в новій редакції. (а.с. 216-220, т.1) Згідно п. 9.2 Статуту ОСОБА_2 ЦРЛ представниками ОСОБА_2 ради профспілки медичних працівників від 28.03.2017 року запропоновано на посаду головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_4 ( а.с. 110-115, т.1)

Відповідно до наказу по ОСОБА_2 центральній районній лікарні № 64-О від 31.03.2017 року на підставі рішення ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017 року покладено обов'язки головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні на ОСОБА_3 з 31.03.2017 року, на період тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 (а.с. 38, т.1, )

Рішенням 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради Вінницької області № 233 від 31.03.2017 року вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні після відновлення його працездатності. (а.с.37,т.1)

25.04.2017 року в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_4 видано наказ № 90-О від 25.04.2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору контракту), яким вирішено звільнити 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 з роботи з посади головного лікаря. Підстава звільнення - рішення 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017року.

Наказом в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_8 від 19.12.2017р. внесено зміни до наказу ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О, а саме скасовано наказ по ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О припинення трудового договору ( контракту) в частині звільнення ОСОБА_1 та зазначення причин звільнення згідно п.9. ст. 36 КЗпП України ( підстави передбачені іншими законами) ( а.с. 112, т. 2)

Суд критично оцінює доводи позивача щодо того, шо вищевказаний наказ свідчить про протиправні дії відповідача, суд вважає їх необґрунтованими непідтвердженими жодними доказами та надуманими. Разом з тим, суд враховує, що при прийнятті наказу від 25.04.2017 року в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_4 видано наказ № 90-О від 25.04.2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору контракту), яким вирішено звільнити 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 з роботи з посади головного лікаря. Підстава звільнення - рішення 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017року були допушено порушення трудового законодавства проте, наказом в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_8 від 19.12.2017р. внесено зміни до наказу ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О, а саме скасовано наказ по ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О припинення трудового договору ( контракту) в частині звільнення ОСОБА_1 та зазначення причин звільнення згідно п.9. ст. 36 КЗпП України ( підстави передбачені іншими законами) ( а.с. 112, т. 2). Суд звертає увагу, що наказ в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_8 від 19.12.2017р. позивач не оскаржує.

Суд бере до уваги надані позивачем грамоти та подяки за час його роботи на посаді головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні. (а.с. 24-36,т.1 ).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 ЦРЛ проведено повний розрахунок по заробітній платі та виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки, що підтверджується розпорядженням виданим на підставі наказу від №90-О 25.04.2017р. (а.с. 42, т.2)

З метою повного та об'єктивного розгляду справи судом допитувались свідки ОСОБА_9, та ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, які повідомили суд про наявність конфліктиних ситуацій за час того, коли позивач працював головним лікарем ОСОБА_2 ЦРЛ. Свідок ОСОБА_7 також повідомив, що ОСОБА_1 відмовився від укладання контракту.

Враховуючи те, що допитані свідки є колегами сторін спору суд оцінює ці докази в сукупності із іншими письмовими доказами, що містяться в матеріалах даної справи.

Суд бере до уваги, що позивач працює на посаді лікаря ортопеда-травматолога на 0,125 ст. в ТОВ Медичний центр Альтамедика з 14.09.2017р. з вересня по грудень 2017р. по заробітній платі нараховано 1428, 57 грн. , що підтверджується довідкою від 31.01.2018р. №11 виданою ТОВ Медичний центр Альтамедика . ( а.с. 111,т. 2)

Згідно розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 З 26.04.2017р. по 31.01.2018р. становить 123 468, 57 грн. ( а.с. 107-110, т.2)

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки й відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Даною статтею передбачено, що сфера застосування контракту визначається законами України. Це означає, що укладення контракту можливе лише у тих випадках, коли це прямо передбачено законом.

Як вбачається із листа Міністерства праці та соціальної політики України у своєму листі «Щодо контрактної форми трудового договору та переліку законів, якими дозволено її застосування» від 06.05.2000 № 06/2-4/66 - роботодавець може вимагати від працівника укладення контракту лише тоді, коли той належить до категорії працівників, які відповідно до законів працюють за контрактом. Укладення контракту у випадках, не передбачених законами України, не дозволяється, оскільки це знижує рівень соціальної захищеності працівників та суперечить вимогам Конвенції Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» 1982 року № 158, яка була ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України № 3933-ХІІ від 04.02.1994 та набула чинності для України 16.05.1995р.

Згідно Закону України „Про знесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги" від 7 липня 2011 року № 3611-VI, який набрав чинності 1 січня 2012р. внесено зміни до Основ законодавства України про охорону здоров'я, зокрема, в частині призначення керівників державних та комунальних закладів охорони здоров'я.

Згідно з ч. 8, 9, статті 16 ЗУ «Основ законодавства України про охорону здоров'я» призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюється відповідно до законодавства, керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року №12-рп/98 - контракт, як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України ) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення №12-рп/98 положення ч.3 статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном „законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

В п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до частини першої статті 23 КЗпПЗ України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк: 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коди трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений - строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно п.7. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада. 1992 № 9 при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном.

Відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем і розмірів оплати праці, пільг режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо - працівник має бути попереджений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст . 36 КЗпП України.

Відповідно до п.3 Постанови №203 з керівниками підприємств, що є у державній власності, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. У разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України. П.5 Постанови № 203 рекомендовано місцевим органам виконавчої влади при укладенні контрактів з керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений Положенням цієї постанови.

Таким чином, згідно Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства відповідач мав право змінити істотні умови праці шляхом укладання з позивачем трудового контракту, оскільки позивач відмовився від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, про що складено відповідний акт, то відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП є підставою для припинення трудового договору, а тому позивача і було звільено хоча в наказі від 25.04.2017 року в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_4 № 90-О допущено помилку проте, наказом в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_8 від 19.12.2017р. внесено зміни до наказу ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О, а саме скасовано наказ по ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О припинення трудового договору ( контракту) в частині звільнення ОСОБА_1 та зазначення причин звільнення згідно п.9. ст. 36 КЗпП України ( підстави передбачені іншими законами) ( а.с. 112, т. 2). Суд звертає увагу, що наказ в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_8 від 19.12.2017р. позивач не оскаржує, позивача попереджено про зміну істотних умов праці та при її звільненні дотримано вимог законодавства.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170, «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» роботодавець зобов'язаний здійснювати укладення трудових контрактів згідно відповідного положення про порядок укладання контрактів при прийнятті на роботу працівників.

П. 9 ст. 36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є: підстави, передбачені іншими законами.

У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час з змушеного прогулу.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди .

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. А.1 п.9 Постанові Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995р., яким визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до а. 2, п.5 вищевказаної постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд звертає увагу, що в процесі розгляду даної справи сторонам роз'яснювалось положення ст. 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позов необґрунтований непідтверджений матеріалами справи та не підлягає задоволенню, суд вважає, рішення 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017 року Про звільнення головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні в частині п. 1 Звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні після відновлення його працездатності прийнятим відповідно до вимог закону беручи до уваги обставини вказані вище, та враховуючи те, що наказом в.о головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_8 від 19.12.2017р. внесено зміни до наказу ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О , а саме скасовано наказ по ОСОБА_2 ЦРЛ від 25.04.2017р. №90-О про припинення трудового договору ( контракту) в частині звільнення ОСОБА_1 та зазначення причин звільнення згідно п.9. ст. 36 КЗпП України ( підстави передбачені іншими законами), суд не вбачає порушень в діях відповідачів. Крім того, як вказав в позові та в судовому засіданні сам позивач в день звільнення в першій половині робочого дня він перебував за місцем роботи, відповідачі повідомили, що про перебування позивача в стані тимчасової непрацездатності, їм не було відомо, за тих обставин, що позивач перебував на робочому місці, що також підтверджується листом від 01.09.2017р. №01-18-108 ОСОБА_2 районної ради з якого вбачається що ОСОБА_2 районна рада з 28 по 31 березня 2017р. повідомлень від ОСОБА_1 про його перебування на лікарняному до ОСОБА_2 районної ради не надходило (а.с.58, т.2), разом з тим в рішенні 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради Вінницької області № 233 від 31.03.2017 року вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні саме після відновлення його працездатності. (а.с.37,т.1)

Отже, враховуючи зазначене та те, що відповідно до Закону України Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров'я, яким до ч. 9 ст. 16 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я включено положення про те, що керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком від трьох до п'яти років. На виконання даної норми Закону було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 642 від 16.10.2014 року, якою затверджено Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та Типову форму контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я. На виконання вимог дано закону як вбачається з акту від 15.12.2016р. складеного ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 15.12.2016р. головний лікар ОСОБА_2 центральної районної лікарні ОСОБА_1 був попереджений про зміну істотних умов праці за два місяці та необхідність укладення контракту строком на 3 роки відповідно до статуту ОСОБА_2 центральної районної лікарні в новій редакції. ОСОБА_1 від підпису контракту відмовився заявивши, що контракт підписувати не буде. ( а.с. 74, т.2), таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові, враховуючи що вимоги про поновлення позивача на посаді, стягнення з відповідачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди є похідними від вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення 10 сесії 7 скликання ОСОБА_2 районної ради № 233 від 31.03.2017 року Про звільнення головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні в частині п. 1 Звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні після відновлення його працездатності , визнання незаконним і скасування наказу ОСОБА_2 центральної районної лікарні № 90-0 від 25.04.2017 року щодо звільнення 24.04.2017 року ОСОБА_1 з роботи з посади головного лікаря, суд вважає в задоволенні даних вимог відмовити.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32, 36, 47, 233, 235, КЗпП України, ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ч. 8,9, статті 16 ЗУ «Основ законодавства України про охорону здоров'я» , ч.1. ст. 43, 55, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року №12-рп/98, п.п. 7, 9, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, п. 3 Постанови КМУ «Про застосування контрактної форми

трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» від 19.03.1993р. №203, ст. ст. 10, 12, 13, 259, 260, 263, 265, ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної ради, КУ ОСОБА_2 центральна районна лікарня , за участю третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22.03.2018р.

Суддя :