Постанова

від 22.03.2018 по справі 457/773/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/596/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Яворського І.О., Носа С.П.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області на постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 14 грудня 2017 року (ухвалена головуючим-суддею Марчуком В.І., час ухвалення судового рішення 12 год 15 хв у м. Трускавці) по справі за позовом Приватного торгово-промислового підприємства Сувенір до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 Приватне торгово-промислове підприємство Сувенір (далі - ПТПП Сувенір , підприємство) звернулося в суд із адміністративним позовом до Трускавецької міської ради Львівської області (далі - міська рада, відповідач), в якому просило визнати протиправною бездіяльність міської ради щодо не продовження договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4611500000:01:014:0042, площею 0,0033 га, що знаходиться по вул. Стебницькій, 17 в м. Трускавці Львівської області (далі - земельна ділянка) з ПТПП Сувенір та зобов'язати відповідача укласти зазначений договір терміном на п'ять років.

Постановою Трускавецького міського суду Львівської області від 14.12.2017 позов було задоволено частково. Суд зобов'язав відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки терміном на п'ять років.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, міська рада подала апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції були порушені норми процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що міська рада у даній справі є суб'єктом цивільних правовідносин. Реалізовуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, міська рада мала рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вступала у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. При цьому, відповідач владних управлінських функцій не здійснював. Тому просить скасувати постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 14.12.2017 в частині задоволених позовних вимог та закрити провадження по справі. Стягнути з ПТПП Сувенір судові витрати.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_1, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржувана постанова скасуванню повністю із закриттям провадження по справі, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 22.02.2005 між Трускавецькою міською радою та ПТПП Сувенір був укладений договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування з метою несільськогосподарського використання земельну ділянку для будівництва та обслуговування бару, яка знаходиться за адресою : м. Трускавець, вул. Стебницька, 17. Строк дії договору до 22.02.2017. Дана обставина підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та визнається представниками сторін.

22.02.2017 та 21.05.2017 на ім'я міського голови м. Трускавця були подані заяви за підписом директора ПТПП Сувенір з проханням продовжити договір оренди земельної ділянки, площею 0,0033 га, що знаходиться у м. Трускавці по вул. Стебницькій, 17, бар Марта , терміном на п'ять років.

Неприйняття відповідачем рішення з вказаного питання стало підставою звернення підприємства з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги підприємства, суд першої інстанції виходив з того, що не вчинення відповідачем належних дій щодо прийняття рішення за заявою позивача не відповідає вимогам закону та порушує його права та інтереси, які підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками, вважає, що до таких суд першої інстанції прийшов з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Згідно ч.3 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

При вирішенні апеляційної скарги, апеляційний суд керується нормами процесуального закону, що діяв на момент вчинення процесуальних дій судом першої інстанції, зокрема, редакцією КАС України, що діяла до 15.12.2017.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як встановлено частиною другою цієї статті, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч.1 ст.17 цього Кодексу, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно п.п.1, 7 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу чи відмову у передачі земельних ділянок в оренду, подальше оспорювання правомірності дій суб'єкта владних повноважень має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У справі, що розглядається, спір стосується визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у не вчиненні ним дій щодо продовження договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити пов'язану з цим дію.

Суд першої інстанцій не звернув уваги на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права користування земельною ділянкою, яка перебувала у позивача в користування на підставі договору оренди.

Так, у даному випадку міська рада, здійснюючи повноваження власника нерухомого майна, вільна у виборі суб'єкта-контрагента, щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом.

Водночас, при цьому відповідач владних управлінських функцій не здійснював.

Таким чином, даний спір не носить характеру публічно-правового і не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду загальним судом у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Верховний суд України у постанові від 17.02.2015 по справі №21-551а14 висловив правову позицію, яка полягає у тому, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Проте, вирішуючи вимоги апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню повністю, оскільки суд першої інстанції при її ухваленні не вирішив вимогу стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Однак, незважаючи на це, така в комплексному аналізі наведених вище норм процесуального права також не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 319 КАС України передбачено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Щодо вимоги апелянта про стягнення з ПТПП Сувенір судових витрат, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати : на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною десятою статті 139 цього Кодексу передбачено, що у разі закриття провадження у справі внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Проте, відповідачем не наведено доказів понесення ним таких витрат.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області задовольнити частково.

Постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 14 грудня 2017 року по справі № 457/773/17 скасувати повністю.

Провадження по справі № 457/773/17 за позовом Приватного торгово-промислового підприємства Сувенір до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 22.03.18