Постанова

від 21.03.2018 по справі 814/1737/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1737/17

Категорія: 5.2 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Миколаївської митниці ДФС на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2017р.ухваленої 0 10.13 год у складді судді Біоносенко В.В. по справі № 814/1737/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Миколаївської митниці ДФС про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА:

18.08.2017 р. представник ТОВ Миколаївський глиноземний завод звернувся до адміністративного суду з позовом до Миколаївській митниці ДФС та просив визнати протиправними дії Миколаївської митниці ДФС щодо не відновлення режиму вільної торгівлі по митній декларації №5040100000/2016/001313 від 18.06.16 року; зобов'язати Миколаївську митницю ДФС відновити режим вільної торгівлі по митній декларації №5040100000/2016/001313 від 18.06.16 року, шляхом оформлення аркуша коригування до митної декларації №5040100000/2016/001314 від 18.06.16 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2017р. позов був задоволений.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною постановою, В.о. начальника митниці подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права, та просив її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що твердження суду 1-ї інстанції щодо безпідставності заявленого відповідачем аргументу щодо різниці у вартості товару експортній та імпортній деклараціях є хибним так як розбіжності у даних експортної від 13.06.2016 № 16ROST1970E0076395 та інвойсі від 16.06.2016 № 2523120 здійснити ідентифікацію заявленого до митного оформлення партії товару відносно, документів щодо яких здійснювалась експертиза походження товару Румунською стороною, неможливо. Керуючись вимогами частини 6 статті 33 Протоколу I, ТОВ Миколаївський глиноземний завод було відмовлено у наданні преференційного режиму на підставі сертифіката з перевезення товару форми EUR.1 від 16.06.2016 року № R0005800 , про що імпортера було повідомлено листом митниці від 06.06.2017 року №2456/10/14-70-19-47., тому дії митниці були цілком правомірними.

ТОВ Миколаївський глиноземний завод надав до суду відзив на апеляційну скаргу та вважає , що рішення першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з'явилися, представником позивача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження , а тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" зареєстровано в якості юридичної особи 16.09.04. Основним видом діяльності ТОВ "МГЗ" є виробництво глинозему (оксиду алюмінію), який, в свою чергу, є основним вихідним матеріалом для виробництва алюмінію.

10.06.2016р. ТОВ "МГЗ" було укладено зовнішньоекономічний контракт з компанією Tricon Energy UK на постачання продукції - рідкої каустичної соди.

Відповідно до умов контракту загальна орієнтовна вартість продукції за контрактом становить 1235200,00 доларів США.

В червні 2016 року, Tricon Energy UK судном відправив на адресу позивача з румунського порту Констанца 1567768 т. каустичної соди на загальну суму 605158,45 доларів США.

18.06.2016 р. ТОВ "МГЗ" подав до Миколаївської митниці ДФС, для митного оформлення вантажу, який надійшов від постачальника за зазначеним контрактом митну декларацію №5040100000/2016/001313, разом з сертифікатом форми EUR1 від 16.06.16 №R0005800, контракт від 10.06.16, інвойс №2523120 від 16.06.2016 р., коносамент №222 від 08.06.16, вантажний маніфест від 16.06.16, сертифікат походження №2447 від 13.06.2016 р.

Товар поставлено на умовах CFR, та означає, що продавець виконав поставку, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. В митній декларації країни експорту зазначена вартість товару без врахування фрахту до місця доставки. Вартість фрахту 95633,85 доларів США

Під час митного оформлення у Миколаївській митниці виникли сумніви в достовірності наданих документів про походження товару.

18.06.2016 р. Миколаївської митницею прийнято рішення - Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, відповідно до якого у митному оформленні (випуску) товарів за МД №5040100000/2016/001313 від 18.06.2016 р. відмовлено, у зв'язку з наявністю сумнівів в достовірності документів про походження товару: 1) відсутність напису "in bulk" у графі 8 сертифікату EUR1 від 16.06.2016 р.№R0005800; 2) наявність незавіреного виправлення дати видачі сертифікату у графі 11.

Одночасно з цим, Миколаївською митницею розпочато процедуру перевірки сертифікату EUR1 - направлення запиту до митних органів Румунії.

Крім того, відповідачем було повідомлено позивача про можливість оформлення товару у вільний обіг за умови сплати ввізного мита за повною ставкою встановленою Законом України "Про митний тариф України".

ТОВ "МГЗ" було сплачено у повному обсязі ввізне мито в розмірі 829017,74 гривень та додаткове ПДВ у сумі 165803,55 гривень, а всього 994821,29 гривень, після чого товар був випущений у вільний обіг.

24.06.2016 р. Миколаївська митниця звернулась до ДФС України щодо підтвердження митними органами Румунії автентичності інвойсу 16.06.2016 р. №2523120 та сертифікату EUR1 від 16.06.2016 р. №R0005800.

27.04.2017 р. листом уповноваженого органу Румунії підтверджено автентичність та правильність сертифікату EUR1 від 16.06.16 №R0005800.

06.06.2017 р. Миколаївська митниця повідомила ТОВ "МГЗ" про неможливість відновлення у наданні преференційного режиму на підставі сертифікату EUR1 від 16.06.2016 р. №R0005800, оскільки румунською стороною не надано документів, відповідно до яких можливо здійснити ідентифікацію товару. Крім того, сертифікат має формальні ознаки порушення вимог Протоколу, а саме: 1) відсутність напису "in bulk" у графі 8 сертифікату EUR1 від 16.06.2016 р. №R0005800; 2) наявність незавіреного виправлення дати видачі сертифікату у графі 11.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України , кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ч.2 ст.1 Митного Кодексу України ,відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно ч.4 ст.3 Митного Кодексу України , у разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов'язків посадових осіб органів доходів і зборів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь органу доходів і зборів, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Відповідно до ст. 40 Митного кодексу України Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Митний контроль товарів, транспортних засобів перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється цілодобово відповідно до типових технологічних схем пропуску через державний кордон України автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.289 Митного кодексу України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Відповідно до ст.29 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари.

Відповідно до вимог ст.26 Угоди - походження означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди.

Відповідно до ст.16 Протоколу І до Угоди, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR.1.

Відповідно до ст.48 Митного кодексу України товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються органом доходів і зборів у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України.

У разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовуються особливі види мита (антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне або додатковий імпортний збір), такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати особливих видів мита.

Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.48 Митного кодексу України до товарів застосовується (відновлюється) режим найбільшого сприяння за умови одержання органом доходів і зборів не пізніше ніж через 365 днів від дня здійснення митного оформлення цих товарів належним чином оформленого відповідного документа про їх походження.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Так, стаття 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із висновком ,зробленим у Постанові ВСУ від 30 червня 2015 року № 21-591а15, , митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі Копецький проти Словаччини (Кореску v. Slovakia), п. 50; Anheuser-Busch Inc. проти Португалії (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Колишній Король Греції та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління (див. п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (заява №36985/97).

Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормі , що міститься у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Відповідно до Угоди, надання декларантом сертифікату з перевезення товару сертифікату з перевезення товару EUR.1 є безумовним підтвердженням походження товару з країн підписантів Угоди, а тому звільняються від сплати ввізного мита на товари.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо безпідставності посилання відповідача на те, що компетентні митні органи Румунії не підтвердили автентичність інвойсу №2523120 від 16.06.16 р. ,окільки, по-перше інвойс не є документом відповідно до ч.1 ст.43 Митного кодексу України, який визначає походження товару, яким є саме сертифікат EUR.1., а ,по-друге, інвойс №2523120 від 16.06.16 видавала компанія Tricon Energy UK, яка знаходиться за адресою: м. Хьюстон, Техас, США. , що унеможливлє вимагання від митних органів Румунії підтвердити автентичність документу, виданого підприємством, розташованим у Сполучених Штатах Америки. Також форма підтвердження автентичності сертифікат EUR.1 передбачена самим Протоколом І до Угоди. У графі 14 цього сертифіката компетентні митні органи країни походження товару роблять позначку напроти графи було насправді видано митним підрозділом, і всі зазначення, що містяться в ньому - точні . У випадку з сертифікатом сертифікат EUR1 від 16.06.16 №R0005800, Регіональне митне управління Галац Міністерства державних фінансів Румунії таку позначку зробила.

Таким чином , всі сумніві, у тому числі і щодо відсутність напису in bulk у сертифікаті та незавіреного виправлення дати видачі сертифікату у графі 11, э безпыдставними та мають бути вирішені на користь декларанта. У митного органу були підстави витребувати у компетентних митних органів Румунії будь-які інші підтвердження автентичності ніж те, що вже було ними зроблено у графі 14 сертифікату EUR1 від 16.06.16 №R0005800. Різниця у вартості товару у експортній та імпортній деклараціях (605158,45 USD та 509524,6 USD), не була підставою для відмови у митному оформленні, а тому не може бути підставою для огрунтування вказаного рішення митного органу

Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування ,презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ ,як джерело права , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права, так як позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти та достовірності заявленої митної вартості та походження товару, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність обґрунтованих сумнівів в достовірності наданих документів про походження товару , а неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтованих сумнівів встановити країну походження товарів,, не є достатнім для висновку щодо неможливості відновлення у наданні преференційного режиму на підставі сертифікату EUR1 від 16.06.16 №R0005800.

Рішення митного органу , не можна вважати таким ,що прийняте в поряду , межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією, Митним та Податковим Кодексами України .

Встановлення іншого митного тарифу законодавства становило порушення вимог ст.19 Конституції України та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод , та доводить протиправність прийнятого рішення митного органу , який не дотримується своїх власних процедур, та не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків, "ефективним" засобом правового захисту ,як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню має бути скасування вказаного рішення митного органу.

Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддями , які зазначені у судовому рішенні

Керуючись ст.8,22 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської митниці ДФС залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 р. - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 21.03.2018 року

Суддя-доповідач Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.