Постанова

від 21.03.2018 по справі 808/2140/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №808/2140/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3992/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року (суддя: Батрак І.В.) та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року (колегія суддів у складі: Богданенко І.Ю., Уханенко С.А., Дадим Ю.М) у справі №808/2140/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Постачально-збутове підприємство "Унікон" (далі - ТОВ "Постачально-збутове підприємство "Унікон") доДержавної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Постачально-збутове підприємство "Унікон" звернулось до суду із адміністративним позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 2 листопада 2012 року № 0002332211, за яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 194176,25 грн., в тому числі за основним платежем 155341 грн., за штрафними санкціями - 38835,25 грн.

Позов вмотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту перевірки від 28 вересня 2012 року № 241/22-1108/20496859, висновки якого щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 194176,25 грн., обґрунтовані матеріалами перевірок контрагентів-постачальників позивача та не підтверджені документами первинного бухгалтерського та податкового обліку. За таких обставин позивач вважав оскаржуване повідомлення-рішення нечинним та просив його скасувати.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року, адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 2 листопада 2012 року № 0002332211.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем надано усі первинні документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками та використання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності, а відтак позивачем задекларовано податковий кредит у порядку та в розмірі, передбаченому чинним законодавством.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

3 жовтня 2014 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження у справі.

15 січня 2018 року дана справа передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку підпункту четвертого пункту першого розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 3 жовтня 2017 року № 2147).

Заперечення на касаційну скаргу від відповідача не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 2 листопада 2012 року № 0002332211 прийнято відповідачем за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Постачально-збутове підприємство "Унікон" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт від 28 вересня 2012 року № 241/22-1108/20496859.

Зокрема, перевіркою встановлено порушення пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпункту 14.1.181, пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у розмірі 160691,00 грн.; завищено значення рядку 26 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" у розмірі: за квітень 2010 року - 2862,00 грн., травень 2010 року - 2862,00 грн., червень 2010 року - 1259,00 грн., липень 2010 року - 229,00 грн.; завищено рядок 24 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" декларації з податку на додану вартість у розмірі: за листопад 2011 року - 8109,00 грн., лютий 2012 року - 1800,00 грн., березень 2012 року - 4204,00 грн., квітень 2012 року - 3903,00 грн.

Суть порушень позивача, згідно з актом перевірки від 28 вересня 2012 року, полягала в безпідставності формування позивачем податкового кредиту шляхом включення, отриманих від контрагентів-постачальників (ТОВ "Цоколь", ТОВ "Бігор", ТОВ "НМП-2009", ТОВ "Сортікс-Буд", ПП "ТБК-Лоза", ТОВ "Форгант ГМБХ", ТОВ "НКФ "Трейдінг-2011", ТОВ "СК-Трейд", ТОВ "ГК-Торговий дім") податкових накладних, внаслідок укладання ними нікчемних правочинів, з ознаками безтоварних операцій, без мети настання реальних правових наслідків, господарські операції яких не підтверджені належними первинними документами, зокрема не надано товарно-транспортні накладні, відповідно до яких здійснювалося перевезення товарів. Таких висновків податковий орган дійшов на підставі актів перевірок з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту зазначеними контрагентами-постачальниками позивача.

На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення від 02 листопада 2012 року № 0002332211, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 194176,25 грн., в тому числі за основним платежем - 155341,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38835,25 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що реальність господарських операцій позивача зі спірними контрагентами при виконанні договорів про надання агентських послуг, поставки, про надання послуг по логістиці та зберігання, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, актами, актом надання послуг, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), квитанціями до прибуткового касового ордеру, банківськими виписками, рахунками-фактурами, звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість передбачалося, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість визначалося, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні вимоги щодо формування податкового кредиту встановлені положеннями Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих контрагентами.

Окрім того, не можна вважати обґрунтованим висновок податкового органу про непідтвердження факту поставки у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. По-друге, чинним законодавством України передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

Окрім того, суди, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судами повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду