Постанова

від 22.03.2018 по справі 369/9044/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/9044/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М. Провадження № 22-ц/780/942/18 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С. Категорія 46 22.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування реєстрації та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 році ОСОБА_3 звернулась до суду з цим позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2004 року вона є власницею 54/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 а інші 46/100 частин цього ж будинку належать відповідачу ОСОБА_2 Згідно даного рішення суду житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами було поділено між сторонами в натурі, ОСОБА_3 було виділено приміщення першого поверху, а відповідачу приміщення другого поверху. Право власності на дане домоволодіння було зареєстроване нею в установленому законом порядку та отримано нову адресу будинку: АДРЕСА_1

Тим же рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2004 року було розділено між сторонами земельну ділянку за тією ж адресою, яка була надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та визнано право власності на 588 кв.м. земельної ділянки за кожним та вказав межі розподілу земельної ділянки. Площу земельної ділянки 151 кв.м. було залишено у спільному користуванні. 17 січня 2014 року вона отримала свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.

Однак, зазначає, що рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 листопада 2012 року передано у власність відповідача земельну ділянку площею 0,0588 га, та у подальшому розділив цю землю на окремі ділянки і отримав свідоцтва про право власності на них.

Вказує, що у неї виникла необхідність відчужити свою частину будинку, проте не змогла цього зробити, оскільки відповідач, маючи переважне право на купівлю належних їй 54/100 частини житлового будинку як учасник спільної часткової власності, письмово заперечив проти цього, мотивуючи тим, що моя частина будинку розташована на приватизованій ним земельній ділянці, через що нотаріусом було відмовлено у оформленні договору купівлі-продажу будинку.

Вважає, що ОСОБА_2, порушуючи її права, приватизував не тільки ту частину земельної ділянки, право власності на яку було визнано за ним судовим рішенням, а і ту, що була передана судовим рішенням у спільне користування сторін, у зв'язку із чим просила визнати незаконним та скасувати рішення п'ятої сесії сьомого скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 26.11.2012 року за № 38 про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0588 га, що розташована в АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_1), визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 03.12.2012 року на підставі рішення № 38 5 сесії 7 скликання від 26.11.2012 року, на земельну ділянку площею 0,0588 га та скасувати його реєстрацію; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.11.2014 року на земельну ділянку площею 0,0365 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на цю земельну ділянку, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.11.2014 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень на земельну ділянку площею 0,0223 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, скасувати реєстрацію та рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень від 17.02.2016 року на земельну ділянку площею 0,0277 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на власника ОСОБА_2

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 26.11.2012 року за № 38 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0588 га, що розташована в АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_1), визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 03.12.2012 року на підставі рішення № 38 5 сесії 7 скликання від 26.11.2012 року, на земельну ділянку площею 0,0588 га та скасовано його реєстрацію; визнано недійсними свідоцтва про право власності на земельні ділянки площами 0, 0365 га, 0,0223 га та 0,0277 га за ОСОБА_2 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав на ці ділянки, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не було належним чином досліджено усіх обставин справи, а також не враховано, що ним було приватизовано лише ту площу земельної ділянки, яка належала йому відповідно до рішення суду від 17 лютого 2004 року, і будь-яких належних і допустимих доказів захоплення частини земельної ділянки, яка перебувала у спільному користуванні сторін, позивачкою надано не було, тому, не заперечуючи факту приватизації ним частини земельної ділянки на якій розташований будинок, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що приватизація спірної земельної ділянки відповідачем відбулася із порушенням вимог закону, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2004 року ОСОБА_3 є власницею 54/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, а інші 46/100 частин цього будинку належать відповідачу ОСОБА_2 Згідно даного рішення суду житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами було поділено між сторонами в натурі, ОСОБА_3 було виділено приміщення першого поверху, а відповідачу приміщення другого поверху. Право власності на дане домоволодіння було зареєстроване нею в установленому законом порядку та отримано нову адресу будинку: АДРЕСА_1

На підставі цього рішення суду за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано право власності на 588 кв.м. земельної ділянки за кожним та вказано межі розподілу цих земельних ділянок. Площу земельної ділянки у 151 кв.м. було залишено у спільному користуванні.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.01.2012 року ОСОБА_2 належить на праві власності 46/100 частка будинку, а ОСОБА_3 54/100 частка будинку по АДРЕСА_1

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,0588 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27 січня 2014 року.

Відповідно до державного акту серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0588 га, за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, АДРЕСА_1, на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 38, 5 сесії 7 скликання від 26.11.2012 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.08.2016 року ОСОБА_2 належить на праві власності земельні ділянки площами 0,0277 га та 0,0223 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, що розташовані за вказаною адресою.

На підставі довідки від 02.09.2014 року, виданої виконкомом Софіївсько-Борщагівської сільської ради ОСОБА_2, земельній ділянці по АДРЕСА_1, площею 0,0223 га, було присвоєно НОМЕР_3

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 володіє на праві власності земельною ділянкою площею 0,0365 га за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.11.2014 року, що виникла з поділу земельної ділянки площею 0,0588 га, розташованої по АДРЕСА_1, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області, яка передана безоплатно громадянину ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сілької ради Києво-Святошинського району Київської області № 38 від 26 листопада 2012 року.

Відповідачем також не заперечується та обставина, що зазначений будинок розташований на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, а також він підтвердив, що в загальному користуванні сторін, а саме його, ОСОБА_4, і ОСОБА_3 немає земельної ділянки, що надавалась їм рішенням суду від 17 лютого 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Згідно вимог ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Частиною 1 ст. 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Державний акт на право приватної власності видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідно до ст. 121 Земельного Кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правильного висновку про те, що приватизація відповідачем земельної ділянки відбулася з порушенням вимог закону та з порушенням прав позивачки, оскільки не дивлячись на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2004 року, яким вже було визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на земельні ділянки та поділено їх між сторонами з визначенням меж конкретного землекористування, в тому числі і частину земельної ділянки, переданої в спільне користування сторін, рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 38, 5 сесії 7 скликання від 26.11.2012 року відповідачу було знову безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0588 га в інших межах, в тому числі частину земельної ділянки на які розташований спільний житловий будинок та в подальшому незаконно розділено на декілька ділянок.

Доводи апелянта про те, що він приватизував земельну ділянку відповідно до судового рішення та вимог земельного законодавства, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: