Рішення

від 15.03.2018 по справі 910/20411/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2018Справа № 910/20411/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Товариство з обмеженою відповідальністю "КАЛАРІ"

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Національний банк України

про розірвання договорів поруки

за участю представників:

від позивача: Цесельський Д.С. (довіреність)

від відповідача: Опанасик В.В. (довіреність)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання з 24 листопада 2016 року договору поруки від 17.11.2016 укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Гастел Груп" №4К13316И/П.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем зобов'язань, передбачених п. 8, п. 10 договору поруки №4К13316И/П від 17.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 порушено провадження у справі №910/20411/17, залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАЛАРІ" та призначено справу до розгляду на 12.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 залучено до участі у справі №910/20411/17 третю особу 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України та розгляд справи відкладено на 18.01.2018.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

З огляду на ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, судом було встановлено, що справа за вказаним позовом підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні 18.01.2018 судом постановлено ухвалу про розгляд справи №910/20411/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на 08.02.2018.

31.01.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач не надав доказів виконання умов договору поруки в повному обсязі та не довів факту порушення відповідачем істотних умов договору поруки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2018, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/20411/17 до судового розгляду по суту на 15.03.2018.

В судове засіданні 15.03.2018 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник третьої особи 1 в судове засідання 15.03.2018 не з'явився, про розгляд справи третя особа 1 була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103046139490.

Третя особа 2 була повідомлена про розгляд справи ухвалами суду від 21.11.2017, 12.12.2017, від 18.01.2018 та від 08.02.2018, направленими на адресу місцезнаходження в третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду від 12.12.2017 та від 18.01.2018 повернуті на адресу суду поштовим поверненням за закінченням терміну зберігання. Ухвала суду від 18.01.2018 отримана третьою особою, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки третю особу було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представника третьої особи в судове засідання 15.03.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 15.03.2018 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 15.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1, кредитор) укладено договір поруки №4К13316И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "КАЛАРІ" (код за ЄДРПОУ 37006893) (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитними договорами №4К13316И від 21.05.2013, №4К13315И від 24.05.2013, №4К13699И від 01.11.2013, №4К14250И від 17.01.2014 (далі - кредитні договори), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.09.2016, укладеної сторонами.

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін. (п.14 договору).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 18.11.2016 у відповідності до договору поруки №4К13316И/П виконав обов'язок боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЛАРІ", третя особа) перед Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", здійснивши погашення заборгованості у сумі 642329482,77 грн. за кредитними договорами №4К13316И від 21.05.2013, №4К13315И від 24.05.2013, №4К13699И від 01.11.2013, №4К14250И від 17.01.2014 згідно із платіжними дорученнями №10 від 18.11.2016, №9 від 18.11.2016, №11 від 18.11.2016, №12 від 18.11.2016.

За доводами позивача, відповідач порушив зобов'язання, передбачені пунктами 8, 10 договору поруки №4К13316И/П від 17.11.2016, що є підставою для розірвання договору поруки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як на підставу для розірвання договору поруки №4К13316И/П від 17.11.2016 позивач посилається на невиконання відповідачем умов пунктів 8, 10 договору поруки щодо передачі позивачу засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно із ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 14 договору передбачено, що дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки матеріали справи не містять.

У відповідності до положень частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, котрі є загальними для розірвання договору, передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

За приписами цієї норми істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Верховний Суд України у своїй правовій позиції щодо застосування положень статті 651 ЦК України зазначив, що вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року №6-75цс13).

Позивачем належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами №4К13316И від 21.05.2013, №4К13315И від 24.05.2013, №4К13699И від 01.11.2013, №4К14250И від 17.01.2014 значною мірою позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" того, на що товариство розраховувало при укладенні договору поруки.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою про надання документів необхідних для переходу прав кредитора, наявності вини відповідача у ненаданні таких документів, а також доказів наявності відмови відповідача від передання таких документів.

Фактичні дані щодо завдання позивачеві відповідної шкоди також в матеріалах справи відсутні.

Матеріалами справи не підтверджено того, що позивач був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору поруки, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку про відсутність істотного порушення договору в розумінні 651 ЦК України.

Більш того, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що станом на 18.11.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЛАРІ" за кредитними договорами №4К13316И від 21.05.2013, №4К13315И від 24.05.2013, №4К13699И від 01.11.2013, №4К14250И від 17.01.2014 становила 642329482,77 грн. За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитними договорами та того, що за рахунок коштів в сумі 642329482,77 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника за вказаними вище кредитним договором, суд прийшов до висновку про недоведеність тверджень позивача щодо виконання ним зобов'язань боржника за кредитним договором в повному обсязі.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, з огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання з 24 листопада 2016 року договору №4К13316И/П поруки від 17.11.2016 в судовому порядку, а також недоведеність наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого поданого позов, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 23.03.2018.

Суддя С.О. Турчин