Рішення

від 15.03.2018 по справі 910/20298/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2018Справа № 910/20298/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н"

до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал ойл"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України

про визнання права та визнання відсутнім права

Представники сторін:

від позивача: Раскевич Є.Л. (договір б/н від 12.10.17)

від відповідача 1: Опанасик В.В. (довіреність № 356 від 17.01.18)

від відповідача 2: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал ойл" (відповідач 2) в якому просить суд:

визнати право ТОВ "СТАРТ-Н" вимагати від ТОВ " Капітал ойл " сплати суми боргу за кредитним договором № 4К15088И від 17.12.2015 в розмірі 680 679 643,98 грн., за яким було сплачено ТОВ "СТАРТ-Н" за ТОВ "Капітал ойл" по договору поруки №4К15088/П від 26.10.2016;

визнати відсутнім у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права вимагати від ТОВ " Капітал ойл" сплати суми боргу за кредитним договором №4К15088И від 17.12.2015 в розмірі 680679 643,98 грн., за який було сплачено ТОВ "СТАРТ-Н" за "Капітал ойл " по договору поруки №4К15088/П від 26.10.2016;

Позовні вимоги обґрунтовані виконанням позивачем на підставі договору поруки №4К15088/П від 26.10.2016 обов'язку боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал ойл") перед Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за кредитним договором № 4К15088И від 17.12.2015 шляхом здійснення погашення заборгованості у сумі 680679643,98 грн. згідно із платіжним дорученням №2278 від 28.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 порушено провадження у справі №910/20298/17 та призначено її розгляд на 12.12.2017.

12.12.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі; заява про відсутність аналогічного спору; обґрунтування щодо залучення третіх осіб.

У судовому засіданні 12.12.2017 судом відмовлено у залученні до участі у справі третьої особи Національного антикорупційного бюро України та залучено третю особу - Національний банк України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №910/20298/17 від 12.12.2017 залучено до участі у справі № 910/20298/17 третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний банк України та відкладено розгляд справи №910/20298/17 на 18.01.2018 .

17.01.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі.

17.01.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення по справі.

У судове засідання 18.01.2018 з'явились представники позивача та відповідача1.

Представники відповідач 2 та третьої особи в судове засідання 18.01.2018 не з'явились.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

В пункті 9 частини 1 статті Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) вказано, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018 вирішено здійснювати розгляд справи №910/20298/17 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2018.

31.01.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не відповідає способам захисту.

В судове засідання 08.02.2018 з'явились представники позивача та відповідача 1. Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання 08.02.2018 не з'явились.

В судовому засіданні 08.02.2018 було відкладено розгляд справи №910/20298/17 на 22.02.2018 та викликано в засідання представників відповідача 2 та третьої особи.

19.02.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 22.02.2018 з'явився представник відповідача, надав пояснення по справі та зазначив, щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи покладається на розсуд суду.

Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання 22.02.2018 не з'явились.

Розглянувши у судовому засіданні 22.02.2018 клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Частиною 3 ст. 177 ГПК України визначено, що підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

У підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті (п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (п.3 ч.2 ст. 185 ГПК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/20298/17 до судового розгляду по суті на 15.03.2018.

27.02.2018 від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

В судове засіданні 15.03.2018 з'явились представники позивача та відповідача 1.

Представник відповідача 2 в судове засідання 01.03.2018 не з'явився. Відповідач був повідомлений про розгляд справи ухвалами суду від 20.11.2017, 12.12.2017, від 18.01.2018 08.02.2018, 22.02.2018, направленими на адресу місцезнаходження відповідача 2, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 20.11.2017, 12.12.2017, 18.01.2018 повернуті на адресу суду поштовим поверненням за закінченням терміну зберігання. Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу 2 ухвали від 22.02.2018 до суду не повернулось.

Третя особа про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

За таких обставин, оскільки відповідача 2 було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представника відповідача 2 в судове засідання 01.03.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 15.03.2018 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 15.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1, кредитор) укладено договір поруки №4К15088/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал ойл" (код за ЄДРПОУ 39616637) (далі - боржник, відповідач 2) своїх зобов'язань за: кредитним договором від 17.12.2015 № 4К15088П а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 28.10.2016 у відповідності до договору поруки №4К15088И/П від 26.10.2016 виконав обов'язок боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал ойл") перед Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", здійснивши погашення заборгованості у сумі 680679643,98 грн. за кредитним договором №4К15088И від 17.12.2015 згідно із платіжним дорученням №2278 від 28.10.2016.

Позивач зазначає, що відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та переходу прав кредитора, у зв'язку зі чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивач зазначає, що згідно із платіжним дорученням №2278 від 28.10.2016, перераховано відповідачу кошти в сумі 680679643,98 грн., з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору №4К15088И від 17.12.2015 згідно договору поруки № 4К15088И/П від 26.10.2016.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, по кредитному договору №4К15088И від 17.12.2015.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В той же час, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що станом на 28.10.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал ойл" за кредитним договором №4К15088И від 17.12.2015 становила 680679643,98 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитним договором №4К15088И від 17.12.2015 та того, що за рахунок коштів в сумі 680679643,98 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника (відповідача 2) за кредитним договором №4К15088И від 17.12.2015, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

При цьому, зі змісту приписів частин першої та другої статті 556 ЦК України можна прийти до висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається у позові та про необґрунтованість заявленого позивачем позову.

Зі змісту договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 5, п. 6 договору поруки).

Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано жодних вимог банку адресованих позивачу щодо погашення заборгованості за боржника (відповідача 2) по кредитному договору №4К15088И від 17.12.2015.

Крім того, позивачем не надано жодного доказу невизнання відповідачами прав позивача, їх порушення та оспорення.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Окрім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача 1 не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.02.2018 у справі № 910/14036/17.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених у позові та порушення відповідачами прав та законних інтересів позивача, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 23.03.2018.

Суддя С.О. Турчин