Постанова

від 22.03.2018 по справі 182/3421/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/3421/16-ц 22-ц/774/317/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 182/3421/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря - Видрик А.А.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та 47 Професійна пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. о 15 годині 11 хвилин у місті Нікополі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, 47 професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про стягнення частини заробітної плати , посилаючись на те, що вона працювала у 47 професійній пожежній частині ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з 23 травня 2008 року та була звільнена із займаної посади 30 травня 2016 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, однак відповідач за час її роботи не проводив індексацію заробітної плати та при звільненні не провів виплату всіх належних їй сум.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати порушення строків нарахування та виплати індексації заробітної плати неправомірним, стягнути з відповідачів на її користь суму індексації заробітної плати за період з 2013 року по 2016 рік у розмірі 10 496 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року, описки у якому виправлено ухвалою цього ж суду від 18 вересня 2017 року, в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до 47 Професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів задоволено частково.

Стягнуто з 47 Професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої індексації заробітної плати в розмірі 3 431,31 грн.

В інший частині в позові відмовлено.

Стягнуто з 47 Професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, а саме: стягнення на її користь з відповідачів індексації у розмірі 10 496 грн. та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, суд невірно визначив розмір індексації заробітної плати та безпідставно не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок. При цьому, позивач вважає, що суд, у випадку, якщо у нього були сумніви у правильності наданого розрахунку, мав залучити до вирішення даного питання третю сторону - аудиторську фірму. Також, суд не врахував, що індексація заробітної плати включається до складу додаткової заробітної плати, а тому при затримці виплати цих сум має застосовуватися ст. 117 КЗпП України. Крім того, позивач зазначає, що судом взагалі не було надано жодного обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі, кожен окремо, зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 23 травня 2008 року по 30 травня 2016 року працювала на посаді фахівця групи з аварійно-рятувальних робіт у 47 професійній пожежній частині ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів .

30 травня 2016 року позивач звільнена із займаної посади у зв'язку зі скороченням штатів працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с.192).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що 30 травня 2016 року, в день її звільнення з роботи, відповідачем не було проведено з нею повний розрахунок належних при звільненні сум, а саме, в порушення ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ч. 1 ст. 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , не було виплачено індексацію заробітної плати за 2013-2016 роки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про стягнення індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 ніколи не перебувала у трудових відносинах з цією особою, а тому Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області є неналежним відповідачем по справі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24 грудня 1999 року судам роз'яснено, що, згідно зі статтею 21 КЗпП України, належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір.

Частинами першою, третьою статті 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Згідно Положення про 47 професійну пожежну частину ОСОБА_2 управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, останнє є юридичною особою та підпорядковується ГУДСНС України у Дніпропетровській області (територіальний орган). Вона несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного їй майна, згідно з чинним законодавством.

Згідно копії трудової книжки позивача, остання перебувала у трудових відносинах саме з 47 професійною пожежною частиною ОСОБА_2 управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (т. 1 а.с. 6-7), а тому доводи апеляційної скарги щодо наявності правих підстав для притягнення до відповідальності за порушення трудового законодавства у частині виплати заробітної плати позивачу ОСОБА_1 ще й відповідача ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області не ґрунтуються на законі.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до 47 Професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів про стягнення суми невиплаченої індексації заробітної плати в розмірі 3 431,31 грн., суд першої інстанції виходив з встановлення факту невиконання роботодавцем вимог чинного трудового законодавства України щодо індексації заробітної плати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому порядку.

Стаття 33 Закону України Про оплату праці передбачає, що у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати, індивідуальна заробітна плата підлягає індексації, згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України Про індексацію грошових доходів населення .

Згідно статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативними актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Як зазначає частина друга статті 5 вказаного Закону, підприємства, установи та організації, що фінансуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення .

Згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення , правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, це, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу, згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з квітня 2014 року по травень 2016 рік роботодавець не проводив індексацію заробітної плати ОСОБА_1, у зв'язку з чим наявна заборгованість з виплати індексації заробітної плати у розмірі 3 431,31 грн., який позивачем, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, не спростовано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до 47 Професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів про визнання неправомірними пропущення строків нарахування та виплати індексації заробітної плати , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки порушене право позивача відновлено шляхом ухвалення рішення про стягнення невиплаченої суми індексації заробітної плати.

Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 до 47 Професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) , суд першої інстанції взагалі не навів мотивів відмови в задоволенні цих позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на ї підтвердження; 3) які правовідносин сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади - 30 травня 2016 року, 47 Професійною пожежною частиною ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській областіз охорони об'єктів не проведено виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплачено індексацію заробітної плати у розмірі 3 431,31 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував вищезазначені норми матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для застосування ст. 117 КЗпП України при затримці виплати індексації заробітної плати.

Відповідно до вимог ст. ст. 59, 60 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення закріплено й у статтях 76-81 ЦПК України, в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день ухвалення рішення у справі, оскільки, заробітна плата на теперішній час у повному обсязі не виплачена.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 110,64 грн. (т. 2 а.с. 34).

Колегією суддів визначено період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , тобто з наступного дня після звільнення позивача та по день постановлення рішення - з 31 травня 2016 року по 22 березня 2018 року, що становить 456 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки виплати при звільненні всіх належних сум, з 31 травня 2016 року по 22 березня 2018 року складає 50 451,84 гривні (110,64 гривень (середньоденний заробіток) х 456 дня затримки розрахунку = 50 451,84 гривні).

Разом з тим, як вже зазначалося вище, згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що справедливим буде застосувати принцип співмірності суми середнього заробітку за час затримки виплат до розміру невиплаченої заробітної плати.

Так, сума належних ОСОБА_1 до виплати, однак невиплачених, при звільненні сум становила лише 3 431,31 грн. , а тому колегія суддів приходить до висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 9 000,00 грн., що буде співмірним із розміром сум, невиплачених позивачу у встановлені законодавством строки.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів скасовує рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до 47 професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахункуна підставі п. п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалює нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до 47 професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахункускасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до 47 професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з 47 професійної пожежної частини ОСОБА_2 управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

В задоволенні іншої частини цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: