Постанова

від 20.03.2018 по справі 368/1817/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1817/15-ц Головуючий у І інстанції Закаблук О. В. Провадження № 22-ц/780/1034/18 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В. Категорія 38 20.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року м. Київ

справа № 368/1817/15

провадження № 22ц/780/1034/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В., Гуля В.В., Фінагеєва В.О.

при секретарі - Тимошевській С.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_4

відповідачі - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2016 року у складі судді Закаблука О.В., повний текст складено 19.02.2016р.

встановила:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII Перехідні положення ЦПК України:

пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується;

пункт 9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до

Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року N 1401-VIII.

Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню (підпункт 9 пункт 161 розділу XV Перехідних положень Конституції України).

У даному випадку провадження у справі відкрито 05.10.2015 року, тобто розпочате до 30 вересня 2016 року.

29.09.2015 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про зобов'язання внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1. померла ОСОБА_8, якій за життя на підставі сертифікату серія НОМЕР_1, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 28.06.1996 p., належало право на земельну частку (пай) члена КСП Переможець с. Кадомка розміром 3,85 умовних кадастрових гектари.

Крім цього, ОСОБА_8 належали майновий пай члена КСП Переможець розміром 7712,86 гривень, а також грошові вклади у відділені Ощадного банку № 3032/023 на рахунках НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

На момент смерті ОСОБА_8 разом із нею проживали її чоловік ОСОБА_9 та син ОСОБА_10. При цьому позивачка зазначила, що ОСОБА_11 протягом встановленого законом строку спадщини ОСОБА_8 не приймала.

Отже, на її думку ОСОБА_9 та ОСОБА_10 протягом шести місяців фактично вступили в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_8, оскільки після її смерті проживали в житловому будинку та користувались спадковим майном, таким чином успадкували в рівних частках по 1/2 частині права на земельну частку (пай) члена КСП Переможець с. Кадомка розміром 3.85 умовних кадастрових гектари, майнового паю, а також грошових вкладів.

Прийнявши 1/2 частину спадщини ОСОБА_8, ОСОБА_9 не встиг її оформити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2. помер.

ОСОБА_10 та дочка ОСОБА_11 протягом шести місяців прийняли спадщину свого батька ОСОБА_9 шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, тому успадкували по 1/4 частині кожний на земельну частку (пай) члена КСП Переможець с. Кадомка розміром 3.85 умовних кадастрових гектари, майновий пай розміром 7712,86 гривень, а також грошових вкладів, які ОСОБА_9 успадкував після ОСОБА_8

Прийнявши спадщину матері ОСОБА_8 та батька ОСОБА_9, ОСОБА_10 не встиг її оформити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3. помер.

Після ОСОБА_10 залишилась спадщина, яку він прийняв, але не оформив, а саме 1/2 частина (яку він успадкував після ОСОБА_8.) та 1/4 частина (яку він успадкував після ОСОБА_9) права на земельну частку (пай) члена КСП Переможець с. Кадомка розміром 3,85 умовних кадастрових гектари, майнового паю, а також грошових вкладів.

Тобто, після ОСОБА_10 залишилось 3/4 частини вищевказаного права на земельну частку (пай) та грошових вкладів, тому позивачка протягом шести місяців прийняла спадщину свого батька ОСОБА_10 шляхом звернення із заявою до нотаріальної контори.

Отже вона, як єдиний спадкоємець першої черги після ОСОБА_10 успадковує всю його спадщину, в тому числі і 3/4 частини права на земельну частку (пай) члена КСП Переможець с. Кадомка розміром 3.85 умовних кадастрових гектари, а також грошових вкладів, які ОСОБА_9 успадкував після ОСОБА_8

Далі позивачка зазначила, що 05.04.2011 року державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких вона отримала у спадок 1/2 частину права на земельну частку (пай) члена КСП Переможець с. Кадомка розміром 3.85 умовних кадастрових гектари, згідно сертифікату серія НОМЕР_4, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 28.06.1996 р., майнового паю члена КСП Переможець розміром 7712,86 гривень, 1\2 частину майнового паю, а також 1/2 частину грошових вкладів у відділені Ощадного банку №3032/023 на рахунках НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Проте, позивачка вважає, що під час видачі вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.04.2011 р. державним нотаріусом невірно було визначено частку її спадщини в розмірі 1/2 частини, замість 3/4 частин.

Кагарлицька райдержнотконтора у своїй заяві зазначила, що ОСОБА_4 вже отримала свідоцтва про право на спадщину на майно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та отримала на їх підставі нові правовстановлюючі документи на своє ім'я, а тому повернути чи внести зміни в попередні свідоцтва неможливо, позов вважають безпідставним.

19.11.2015 року позивачка ОСОБА_4 змінила позовні вимоги та просила суд винести рішення про визнання за нею право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 4,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кадомської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_5.

Кагарлицька райдержнотконтора заперечувала проти змінених позовних вимог, посилаючись, що ОСОБА_4 просить визнати за нею право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 4,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, але ж померлій ОСОБА_8 належав сертифікат на право на земельну частку (пай), розміром 3,85 в умовних кадастрових гектарах.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 заперечували проти позову, посилаючись, що обставини вказані в позові суперечать самому порядку оформлення спадщини. Свідоцтва на спадщину були отримані 05.04.2011 року, згідно ст.1300 ЦК України, за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва, проте позивачка фактично просить перерозподілити спадщину, тому підстави позову суперечать статті, крім того позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду.

В заяві про визнання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, позивачка ОСОБА_4 послалась, що на момент видачі свідоцтва, нотаріус не роз'яснила їй, що вона успадкувала ?, а не ? частину спірного майна.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Суд визнав причини пропуску ОСОБА_4 строку позовної давності поважними.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1\4 частини земельної ділянки площею 4,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кадомської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_6

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, просять рішення скасувати та в позові відмовити.

Посилаються у скарзі, що суд першої інстанції визнаючи право власності за позивачем на 1/4 частину земельної ділянки не вказав які права позивача, хто з них, чим порушив, тим самим суд не встановив спірних правовідносин, тому вважають, що рішення суду прийнято однобоко, без встановлення всіх обставин справи. Так, апелянти зазначили, що визнаючи позивачку власником частини земельної ділянки, суд не в становив кола спадкового майна, тобто не визначив яке майно підлягає спадкуванню, так як з описової рішення встановлюється земельна ділянка площею 3,85 умовних кадастрових гектара, а з резолютивної частини встановлюється - 4,5 га, тобто не зрозуміло як земельна ділянка збільшилась, кому вона належала, при цьому суд не прийняв до уваги наявність свідоцтв про право на спадщину, тим самим фактично при їх існуванні, суд здійснив розподіл спадщини на користь позивачки, що є порушенням норм цивільного права.

Крім того, зазначили у скарзі, що поза увагою суду залишилось те, що свідоцтва на спадщину були отримані 05 квітня 2011 року, а позивачка звернулась до суду у 2015 році, тобто з пропущенням строку позовної давності, однак питання про його поновлення в позові не ставила. Суд сам поновив строк позовної давності позивачці, мотивувавши поважністю пропущення строку, тим самим суд задовольнив вимоги, які позивачкою не заявлялись, тобто вийшов за межи позовних вимог, що вказує на порушення норм процесуального права.

У відзиві на скаргу, відповідачка зазначила, що доводи скарги не спростовують рішення суду, оскільки вона вважає, що за цим позовом саме відповідачі, а не нотаріус повинні відповідати, оскільки останні мають право на спадкування на ? частини земельної ділянки після смерті ОСОБА_11, тому вона і просила суд визнати право власності на ту частину спадщини її батька, яка не була врахована нотаріусом при видачі їй відповідного свідоцтва, при цьому зазначила, що в матеріалах справи наявна її заява від 28.01.2016 року про поновлення строку позовної давності.

В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_4 заперечувала проти скарги, просила залишити її без задоволення.

Інші учасники справи, до суду апеляційної інстанції не з'явились, належним чином повідомлені про день та час розгляду апеляційної скарги, клопотання про перенесення судового розгляду не подавали, тому колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у їх відсутність, згідно ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, розглянувши матеріали цивільної справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1273 № 1-1274 та № 1-1275 від 05.04.2011 р., державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори не вірно було визначено частку спадщини позивача в розмірі 1/2 частини, замість 3/4 частин, тому поскільки в 2015 році їй було це роз'яснено і вона звернулася до державного нотаріуса для внесення змін у свідоцтва про право на спадщину, проте, державний нотаріус порекомендувала звернутися до суду, тому суд визнав причини пропуску строку поважними.

Проте з таким висновком погодитись не можна, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 05.04.2011 р. державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори були видані свідоцтва про право на спадщину за законом №1-1273, №1-І274 та №1-1275, відповідно до яких позивачка ОСОБА_4 отримала у спадок 1/2 частину права на земельну частку (пай) члена КСП Переможець с. Кадомка розміром 3.85 умовних кадастрових гектари, згідно сертифікату серія НОМЕР_4, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 28.06.1996 р., майнового паю члена КСП Переможець розміром 7712,86 гривень, 1\2 частину майнового паю, а також 1/2 частину грошових вкладів у відділені Ощадного банку №3032/023 на рахунках НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.18-20).

На підставі отриманих свідоцтв, позивачка виготовила правовстановлюючі документи на своє ім'я, зокрема отримала майновий сертифікат від 25.02.2014 року та свідоцтво про право власності на ? частину земельної ділянки площею 4,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 28.05.2014 року (а.с.32,33)

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що нотаріус під час видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину допустила помилку у визначенні частки позивачки у спадковому майні.

Частиною першою статті 1280 ЦК України передбачено, що якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини 2 і 3 ст.1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм в натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Стаття 1300 ЦК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначала, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Як вбачається зі ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку можливість застосування до спірних правовідносин положень щодо права позивача на отримання в порядку спадкування іншої частки спадкового майна, після отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину та реалізацією своїх прав на отримане майно.

Суд першої інстанції не врахував, що позивачка змінила позовні вимоги, таким чином вимоги про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину чи визнання їх недійсними суд не розглядав, тому наявність порушень закону при видачі вказаних свідоцтв судом фактично встановлено не було.

Зазначені свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом на ім'я позивачки ніким, в тому числі і позивачкою оскаржена чи змінені у встановленому порядку не були, на їх підставі позивачка виготовила нові документи, змінивши предмет спадкової маси, дії державного нотаріуса неправомірними не визнано.

Аналізуючи встановлені по справі обставини, виходячи з того, що відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України, в ред. на час розгляду справи судом першої інстанції, так і відповідно до ч.1 ст.13 діючого ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судова колегія також погоджується з доводами скарги про те, що позивачка не довела своїх вимог щодо порушення її прав відповідачами, що є обов'язком позивача відповідно до засад змагальності сторін за ст.12 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і вимогам закону, тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст.376 ЦПК України.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 389 ЦПК України, Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах, -

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 сплачені нею стягнути судові витрати у сумі 540 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий : І.В.Іванова

Судді :