Постанова

від 21.03.2018 по справі 387/735/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року м. Кропивницький

справа № 387/735/17

провадження № 22-ц/781/560/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючої судді Авраменко Т.М.

суддів Кіселика С.А., Суровицької Л.В.

за участю секретаря Бодопрост М.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача за довіреністю - ОСОБА_2

відповідач - Селянське фермерське господарство Надія

представник відповідача за довіреністю - ОСОБА_3, за ордером адвокат Віватенко Микола Іванович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Надія на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року у складі судді Цоток В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Надія про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, скасування державної реєстрації права оренди,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Селянського (фермерського) господарства Надія про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, скасування державної реєстрації права оренди.

Зазначав, що на підставі Державного акту він є власником земельної ділянки загальною площею 4,8648 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з договором оренди, зареєстрованим у КРФ ДП Центр ДЗК 07 жовтня 2008 року він передав земельну ділянку відповідачу терміном на 5 років. Після закінчення строку договору оренди вважав, що він є поновленим ще на п'ять років, тобто до 07 жовтня 2018 року.

Про існування додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2013 року зі строком 25 років він дізнався у серпні 2017 року. Додаткової угоди він не підписував та наміру укладати її з відповідачем на такий строк не мав, його підпис в додатковій угоді сфальсифіковано. Зазначив, що строк позовної давності він не пропустив, примірник додаткової угоди не отримував, а про її наявність дізнався з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який він отримав 01 серпня 2017 року, що також є поважною причиною пропуску строку позовної давності.

Просив визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2013 року, скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за додатковою угодою до договору оренди від 29 березня 2013 року та повернути земельну ділянку, витребувати оригінал додаткової угоди у відповідача та визнати причини пропуску позовної давності поважними та поновити пропущений строк.

Відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності (а.с.52,53).

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року позов задоволено. Суд дійшов висновку, що додаткова угода не підписана орендодавцем та не відповідає його внутрішній волі, а тому має бути визнана недійсною. Доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності є необґрунтованими, оригінал додаткової угоди позивачу не надавався, надана відповідачем відомість нарахування та видачі орендної плати за 2013 рік не містить даних про те, що виплата орендної плати позивачу була проведена саме на підставі спірної додаткової угоди.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в позові у зв?язку з пропуском строку позовної давності. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що 29 березня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди від 07 жовтня 2008 року, якою збільшено строк оренди земельної ділянки та відсотки сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. На підставі додаткової угоди позивач, починаючи з 2013 року по 2017 рік отримував щорічно орендну плату, що підтверджується відомостями нарахування та видачі орендної плати. Позивач в судовому засіданні визнав, що отримував 01 листопада 2013 року орендну плату за землю та знав про правовідносини, що виникли на підставі цього договору оренди землі. Таким чином, позивач пропустив строк позовної давності, оскільки звернувся в суд лише 23 серпня 2017 року. Факт не підписання позивачем додаткової угоди не оспорюється.

Апеляційне провадження відкрито 09 лютого 2018 року (а.с.148). Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суду дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України Про оренду землі ).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 Закону України Про оренду землі і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач на підставі Державного акту є власником земельної ділянки площею 4,86 га, розташованої на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області ( а.с.11).

07 жовтня 2008 року зареєстровано договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років, за умовами якого позивач передав її в оренду відповідачу ( а.с.12-13). Підпис позивача на договорі посвідчено секретарем Олексіївської сільської ради, пунктом 36 договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. В пункті 43 договору визначено, що він укладений в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію.

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається. Якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

29 березня 2013 року підписано угоду про зміни до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2008 року, щодо строку дії договору та зазначено, що договір укладено на 25 років, а також щодо розміру орендної плати та обчислення розміру орендної плати, зміни до договору зареєстровано у встановленому законом порядку 2 квітня 2013 року, строк дії речового права 07 жовтня 2033 року, підпис позивача на змінах до договору не посвідчувався секретарем Олексіївської сільської ради ( а.с.16-17, 83).

Висновком № 916/917/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 22 грудня 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі орендодавець в оригіналі угоди від 29 березня 2013 року про зміни до договору оренди від 07 жовтня 2008 року виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою ( а.с.110-117).

Висновок експерта оцінено судом за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України. Підпис позивача в оригіналі угоди про зміни до договору оренди, який надано відповідачем, був предметом дослідження експертизи. Як порівняльний матеріал, експертом досліджено вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки його підпису та почерку (а.с. 64-73, 81,82).

При дослідженні підписів експертом встановлені розбіжні ознаки, які є стійкі, суттєві, та у своїй сукупності достатні для категоричного висновку, що досліджуваний підпис в договорі виконано не позивачем, а іншою особою.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності проведення експертизи, а також неправильності висновку судово-почеркознавчої експертизи.

Враховуючи те, що договір оренди власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на її укладення, суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання його недійсним.

Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Спірний договір оренди за формою і змістом відповідає вимогам закону, є зареєстрованим у встановленому законом порядку, але експертизою підтверджено, що власник земельної ділянки його не підписував. Підписання договору особою, яка не має на це повноважень та відсутність волевиявлення власника, є підставою для визнання договору недійсним (ст.ст. 203,215 ЦПК України).

Щодо доводів апеляційної скарги про сплив позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

За положеннями ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Відповідач, погодившись з тим, що зміни до договору оренди 29 березня 2013 року позивач особисто не підписував і його право було порушеним, заявив в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 52-53), посилаючись на те, що позивач знав про порушення свого права з 1 листопада 2013 року, оскільки отримав орендну плату на підставі додаткової угоди від 29 березня 2013 року до договору оренди землі від 7 жовтня 2008 року.

З такими доводами відповідача не можна погодитися з таких підстав.

Пунктом 11 договору оренди від 07 жовтня 2008 року передбачено, що орендна плата вноситься у такі строки: 01.08-01.11, строк дії договору закінчився 07 жовтня 2013 року, тому отримання позивачем орендної плати за 2013 рік 01 листопада 2013 року в сумі 4057 грн.39 коп. свідчить лише про отримання орендної плати за 2013 рік, крім того, в наданій відповідачем відомості на виплату орендної плати за 2013 рік (а.с.54-55) не зазначено на підставі чого нараховано та видано орендну плату: на підставі договору чи додаткової угоди.

Таким чином з відомості на виплату орендної плати за 2013 рік позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваної додаткової угоди та порушення свого права.

Докази того, що відповідач здійснював наступні виплати позивачу орендної плати саме на підставі додаткової угоди в матеріалах справи відсутні.

Доводи відповідача, що позивач отримуючи орендну плату після закінчення строку дії договору від 07 жовтня 2008 року до 2017 року усвідомлював перебування земельної ділянки в оренді у відповідача, що свідчить про наявність волі орендодавця на укладення договору оренди, не ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, оскільки виключне право на підписання договору належить власнику землі або уповноваженій ним в установленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання таких змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що підписуючи договір оренди особа надає свою згоду не тільки на передачу земельної ділянки в оренду, а саме на передачу її в оренду на певних умовах (розмір орендної плати, строк договору та інш), а не підписання позивачем змін до договору оренди свідчить про відсутність погодження істотних умов зміненого договору із власником земельної ділянки.

Заперечуючи проти заяви відповідача про застосування позовної давності, позивач обґрунтовано посилався на те, що оскільки після закінчення строку дії договору земельна ділянка залишилася у користуванні відповідача, то на підставі ст. 33 Закону України Про оренду землі він вважав, що договір є поновленим на той самий строк, тобто на наступні 5 років до 07 жовтня 2018 року, а не на 25 років до 07 жовтня 2033 року, як передбачено оспорюваною ним угодою. Ці його доводи відповідачем не спростовано.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

За таких обставин отримання орендної плати правового значення для вирішення спору про визнання договору недійсним не має.

Початок перебігу строку позовної давності не можна обраховувати також з часу підписання оспорюваних змін до договору, оскільки сам власник земельної ділянки їх не підписував, тому не знав і не міг дізнатися про них, примірник змін до договору не отримував.

В суді першої інстанції та засіданні апеляційного суду представник відповідача підтвердив, що після реєстрації змін до договору оренди відповідач не надав позивачу відповідно до п.43 договору оренди примірник угоди про зміни до нього. Також колегія суддів враховує, що для проведення почеркознавчої експертизи саме відповідач надавав оригінал зазначеної угоди, оскільки позивач його не мав.

Апеляційний суд не може погодитися з посиланням відповідача на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа від 22 березня 2017 року (справа №387/1262/15-ц, провадження №6-14690 св 16), оскільки в справі за позовом ОСОБА_5 судами достовірно встановлено, що позивач під розписку отримав 17 серпня 2012 року спірний договір оренди, тому саме з цього часу об'єктивно довідався, що договір ним не підписано, однак в суд звернувся після спливу трьохрічного строку з дня отримання договору (а.с.56-59). В цій же справі такі обставини не встановлено.

Позивач правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки після закінчення строку дії договору і перевіряти правомірність реєстрації права відповідача, а отже він не знав і не міг дізнатися про порушення свого права до моменту отримання ним витягу з Державного земельного кадастру (а.с.16), тобто до 1 серпня 2017 року. Таким чином перебіг позовної давності для вимог позивача почався саме з 1 серпня 2017 року і на день подання 23 серпня 2017 року позову не сплинув. Доводи відповідача про сплив позовної давності є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов'язує.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Враховуючи викладені обставини справи щодо достовірності встановлення факту не підписання позивачем угоди про зміни до договору оренди та збільшення всупереч волі власника земельної ділянки строку оренди з 5 до 25 років, не надання позивачу відповідачем примірника угоди про зміни до договору, що позбавило його можливості дізнатися про порушення свого права на земельну ділянку, колегія суддів приходить до висновку, що саме відповідач діяв недобросовісно в договірних відносинах, тому рішення суду про визнання цієї угоди недійсною є законним та справедливим, направленим на ефективний захист його порушеного права.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Надія залишити без задоволення, а рішенняДобровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 26 березня 2018 року.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: С.А.Кіселик

Л.В.Суровицька