Рішення

від 15.03.2018 по справі 910/17753/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018Справа № 910/17753/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., при секретарі судового засідання Чаплигіній A.A., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД"

про стягнення 21 602, 33 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВБЕТОНБУД

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України"

про визнання недійсним договору

Представники:

від позивача (за первісним позовом): Пономаренко Ю.І.;

від відповідача (за первісним позовом): Войстрик В.А., Ковальова І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" про стягнення 21 602, 33 грн., з яких сума основного боргу - 15 559, 55 грн., сума пені відповідно до умов договору - 1 231, 34 грн.; інфляційне збільшення суми боргу - 1 585, 08 грн., 3 % річних - 226, 36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.11.2017 за участю представників сторін.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 30.11.2017.

29.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача подано документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.10.2017 та клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено судове засідання на 14.12.2017

14.12.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" про визнання недійсним договору поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" до спільного розгляду з первісним позовом по справі № 910/17753/17.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 11.01.2018.

11.01.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача (за первісним позовом) подав відзив на первісну позовну заяву, в якому зазначає, що у рахунках на оплату та у видаткових накладних на товар не встановлений строк (термін) виконання боржником обов'язку, а позивачем (за первісним позовом) вимога про сплату не пред'являлася, а тому просить суд відмовити у задоволенні первісних позовних вимог.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 суд ухвалив розглядати справу № 910/17753/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, зокрема підготовче засідання у справі № 910/17753/17 призначено на 01.02.2018.

У судовому засіданні 01.02.2018 суд на місці ухвалив продовжити строк розгляду підготовчого засідання на 30 днів та оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 01.03.2018.

У судовому засіданні 01.03.2018 з метою надання сторонам часу для укладення мирової угоди суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 15.03.2018.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Господарського процесуального кодексу України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розпочато розгляд справи по суті.

У даному судовому засіданні представник позивача (за первісним позовом) підтримав заявлені первісні позовні вимоги.

Представники відповідача (за первісним позовом) заперечили проти задоволення первісних позовних вимог.

Представники позивача (за зустрічним позовом) підтримали заявлені зустрічні позовні вимоги.

Представник відповідача (за зустрічним позовом) заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" (далі - покупець) укладено договір поставки № АБУ-1911/1, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність (поставити) покупця, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали, а саме: щебінь фракції 10*20, 5*10 вид, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у договорі та рахунках-фактурах.

Відповідно до п. 3.3. договору, поставка товару здійснюється постачальником окремими партіями автомобільним транспортом вантажопід'ємністю 40 тонн за адресою: м. Київ, вул. Канальна, 1.

Згідно п. 6.1. договору, розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунків-фактур постачальника.

Покупець оплачує постачальнику рахунок-фактуру в повному обсязі (100 %) на замовлений обсяг товару, який вказано у заявці на умовах попередньої оплати (п. 6.3. договору).

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку невиконання покупцем п. 6.3. договору постачальник має право непоставляти товар, до моменту повної оплати (зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника), крім цього, у випадку якщо постачальник все-таки (за домовленістю між сторонами) передав товар покупцеві, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченого в строк рахунку-фактури. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань з повної оплати рахунку-фактури та відшкодування упущеної вигоди постачальнику.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного договору. Договір продовжується автоматично на наступний рік за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору (п. 9.1. договору).

Також, сторонами складено та підписано специфікацією № 1 від 19.11.2013 до договору № АБУ-1911/1, якою погоджено асортимент та ціну продукції за договором, а саме: щебінь 5*10 по ціні 131, 00 грн. з урахуванням ПДВ та щебінь 10*20 по ціні 131, 00 грн. з урахуванням ПДВ.

Оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем (за первісним позовом) було поставлено відповідачеві (за первісним позовом) товар на загальну суму 15 559, 55 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2649 від 06.04.2017 на суму 4 561, 50 грн., № 2864 від 11.04.2017 на суму 6 626, 30 грн., № 2921 від 12.04.2017 на суму 4 371, 75 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи), зокрема видаткові накладні містять посилання на рахунки на оплату № 1911 від 06.04.2017, № 2230 від 11.04.2017, № 2260 від 12.04.2017.

Проте, як зазначає позивач (за первісним позовом), відповідач (за первісним позовом) за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" утворилась заборгованість у розмірі 15 559, 55 грн.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги за первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" зазначає, що відповідач (за первісним позовом) неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 15 559, 55 грн.

Крім того, позивач (за первісним позовом) просить суд стягнути з відповідача (за первісним позовом) 1 231, 34 грн. - пені за періоди з 06.04.2017 по 04.09.2017, з 11.04.2017 по 04.09.2017, з 12.08.2017 по 04.09.2017, 226, 36 грн. - 3 % річних за період з 12.03.2017 по 04.09.2017 та 1 585, 08 грн. - інфляційних втрат за період з 12.03.2017 по 04.09.2017.

В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" вказує, що між сторонами не досягнуто згоди з істотних умов поставки щодо асортименту товарів, вартості товару та терміну поставки товару, отже, на думку позивача (за зустрічним позовом) договір поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013 є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним в частині поставки відсіву, щебеню 20х40 та піску річкового, які не зазначені в специфікації № 1 від 19.11.2013 року до договору, у зв'язку з чим просить суд визнати недійсним договір поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або пр-ипинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач (за первісним позовом) виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві (за первісним позовом) товар на загальну суму 15 559, 55 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2649 від 06.04.2017 на суму 4 561, 50 грн., № 2864 від 11.04.2017 на суму 6 626, 30 грн., № 2921 від 12.04.2017 на суму 4 371, 75 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи), зокрема видаткові накладні містять посилання на рахунки на оплату № 1911 від 06.04.2017, № 2230 від 11.04.2017, № 2260 від 12.04.2017.

Однак, відповідач (за первісним позовом) оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" утворилась заборгованість у розмірі 15 559, 55 грн.

Так, відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000 № 053-29151, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, суд зазначає, що видаткові накладні № 2649 від 06.04.2017 на суму 4 561, 50 грн., № 2864 від 11.04.2017 на суму 6 626, 30 грн., № 2921 від 12.04.2017 на суму 4 371, 75 грн. є первинними документами та підтверджують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п.101 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію" №736 від 19.10.2016 року документи і справи з грифом "Для службового користування" зберігаються у шафах, сейфах, що розташовані у службових приміщеннях або сховищах архіву. Шафи, сейфи, службові приміщення, сховища архіву повинні надійно замикатися і опечатуватися металевими печатками. Порядок виготовлення, ведення обліку, використання металевих печаток та порядок ведення обліку шаф, сейфів і ключів від них визначаються керівником установи. Зберігання документів і справ із грифом "Для службового користування" здійснюється працівниками, які безпосередньо отримали їх під розписку, у спосіб, що унеможливлює доступ до них сторонніх осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, а тому за відсутності доказів втрати печатки Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД", суд приходить до висновку, що видаткоаві накладні скріплені печаткою підприємства відповідача.

Крім того, суд відзначає, що у матеріалах справи, відсутні докази відмови покупця прийняти товар, у зв'язку з невідповідністю його якості та кількості поставленого товару.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 1.7.постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Тож, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги рекомендації Вищого господарського суду України суд відзначає, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто за видатковою накладною № 2649 від 06.04.2017 починаючи з 07.04.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, за видатковою накладною № 2864 від 11.04.2017 починаючи з 12.04.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, за видатковою накладною № 2921 від 12.04.2017 починаючи з 13.04.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача (за первісним позовом) про стягнення з відповідача (за первісним позовом) заборгованості у розмірі 15 559, 55 грн.

Крім того, позивач (за первісним позовом) просить суд стягнути з відповідача (за первісним позовом) 1 231, 34 грн. - пені за періоди з 06.04.2017 по 04.09.2017, з 11.04.2017 по 04.09.2017, з 12.08.2017 по 04.09.2017, 226, 36 грн. - 3 % річних за період з 12.03.2017 по 04.09.2017 та 1 585, 08 грн. - інфляційних втрат за період з 12.03.2017 по 04.09.2017.

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку невиконання покупцем п. 6.3. договору постачальник має право непоставляти товар, до моменту повної оплати (зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника), крім цього, у випадку якщо постачальник все-таки (за домовленістю між сторонами) передав товар покупцеві, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченого в строк рахунку-фактури. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань з повної оплати рахунку-фактури та відшкодування упущеної вигоди постачальнику.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду нарахуванні пені, оскільки за розрахунком суду необхідно проводити нарахування суми пені з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за періоди з 07.04.2017 по 04.09.2017 на суму боргу 4 561, 00 грн., з 12.04.2017 по 04.09.2017 на суму боргу 6 626, 00 грн. та за період з 12.08.2017 (дата нарахування визначена позивачем у розрахунку, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог та здійснювати нарахування починаючи з 13.04.2017) по 04.09.2017 на суму боргу 4 371, 00 грн., проте розмір пені визначено вірно, тому суд визнає обгрунтованою вимогу позивача (за первісним позовом) про стягнення з відповідача (за первісним позовом) пені у розмірі 1 231, 34 грн.

Щодо вимоги позивача (за первісним позовом) про стягнення з відповідача (за первісним позовом) 226, 36 грн. - 3 % річних за період з 12.03.2017 по 04.09.2017 та 1 585, 08 грн. - інфляційних втрат за період з 12.03.2017 по 04.09.2017, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що в останніх допущені помилки у визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат та відповідно у розміру нарахування.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у загальному розмірі 145, 66 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 07.04.2017 по 04.09.2017 та інфляційні втрати у розмірі 441, 97 грн. за загальний період 07.04.2017 по 04.09.2017, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог, суд відзначає наступне.

В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" вказує, що між сторонами не досягнуто згоди з істотних умов поставки щодо асортименту товарів, вартості товару та терміну поставки товару, отже, на думку позивача (за зустрічним позовом) договір поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013 є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним в частині поставки відсіву, щебеню 20х40 та піску річкового, які не зазначені в специфікації № 1 від 19.11.2013 року до договору, у зв'язку з чим просить суд визнати недійсним договір поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За приписами ст.ст. 180, 181 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі №914/4540/14.

Як встановлено судом вище, що 19.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" (далі - покупець) укладено договір поставки № АБУ-1911/1, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність (поставити) покупця, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали, а саме: щебінь фракції 10*20, 5*10 вид, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у договорі та рахунках-фактурах.

Специфікацією № 1 від 19.11.2013 до договору № АБУ-1911/1 сторони погодили ціну і асортимент продукції за договором, а саме: щебінь 5*10 по ціні 131, 00 грн. з урахуванням ПДВ та щебінь 10*20 по ціні 131, 00 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що сторони погодили всі істотні умови договору поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013.

Суд зазначає, що приписи ст.215 Цивільного кодексу України, пов'язують недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, проте позивачем (за зустрічним позовом) не доведено, а судом не встановлено недодержання саме в момент вчинення правочину (договору поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013) сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, як підставу недійсності договору поставки відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем (за зустрічним позовом) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженнями позивача (за зустрічним позовом) стосовного того, що товар, якій передається за видатковими накладними № 2649 від 06.04.2017 на суму 4 561, 50 грн., № 2864 від 11.04.2017 на суму 6 626, 30 грн., № 2921 від 12.04.2017 на суму 4 371, 75 грн. не зазначений у специфікації № 1 від 19.11.2013, оскільки відповідно до розділу 5 договору поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013, сторони визначили що покупець оплачує товар за ціною, що зазначається в специфікації, при цьому п. 5.4. договору сторони визначили, що сума договору необмежена та визначається шляхом додавання всіх належним чином оформлених видаткових накладних, виписаних на підставі рахунків-фактур, тобто договір містить прив'язку до специфікації лише в частині ціни товару, а не асортименту товару, що поставляється.

При цьому, як встановлено судом вище та вбачається з видаткових накладних № 2649 від 06.04.2017, № 2864 від 11.04.2017, № 2921 від 12.04.2017 останні виписані на підставі рахунків на оплату № 1911 від 06.04.2017, № 2230 від 11.04.2017, № 2260 від 12.04.2017.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 672 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 4-5 ст. 672 Цивільного кодексу України встановлено, що товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем. Якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару.

Проте, як встановлено судом видаткові накладні № 2649 від 06.04.2017 на суму 4 561, 50 грн., № 2864 від 11.04.2017 на суму 6 626, 30 грн., № 2921 від 12.04.2017 на суму 4 371, 75 грн., які містять посилання на рахунки на оплату № 1911 від 06.04.2017, № 2230 від 11.04.2017, № 2260 від 12.04.2017, підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, без зауважень та заперечень щодо асортименту, кількості та вартості товару.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази відмови покупця від прийняття товару, як і відсутні докази звернення позивача (за зустрічним позовом) до відповідача (за зустрічним позовом) з листами/вимогою/претензією щодо відмови від прийняття товару.

Частиною 1 ст. 689 Цивільного кодексу України встановлено, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 688 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Враховуючи наведені вище положення чинного законодавства України, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомленням позивачем (за зустрічним позовом) Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості та асортименту товару, як і не містить доказів відмови Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" від договору поставки № АБУ-1911/1 від 19.11.2013.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" про визнання договору недійсним не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених первісних позовних вимог.

Крім того, позивач (за первісним позовом) просив суд покласти на відповідача (за первісним) витрати, пов'язані із правовою допомогою.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Оскільки інтереси позивача представляли Петренко П.І. (оформлено позовну заяву) та Панченко П.А., які є адвокатами згідно свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідно, зокрема Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" укладено з Петренко П.І. та Панченко П.А. договори про надання правової допомоги від 29.07.2015 та № 09/01/18-П від 09.01.2018, квитанцією до прибутково касового ордеру № 0012 від 01.09.2017 підтверджується сплата 3 000, 00 грн. за послуги адвоката, при цьому, відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідачем (за первісним позовом) не заявлено, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача (за первісним позовом) в частині стягнення з відповідача (за первісним позовом) 2 802, 63 грн. витрат на послуги адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Будівельників України" 15 559 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 55 коп. - заборгованості, 1 231 (одну тисячу двісті тридцять одну) грн. 34 коп. - пені, 145 (сто сорок п'ять) грн. 66 коп. - 3 % річних, 441 (чотириста сорок одну) грн. 97 коп. - інфляційних втрат, 1 494 (одну тисячу чотириста дев'яносто чотири) грн. 74 коп. - судового збору та 2 802 (дві тисячі вісімсот дві) грн. 63 коп. - витрат на правову допомогу адвоката.

3. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВБЕТОНБУД" - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 23.03.2018.

Суддя С.О. Щербаков