Рішення

від 15.03.2018 по справі 927/859/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

15 березня 2018 року м. Чернігів Справа № 927/859/17

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Рослого В.В.

Позивач: Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04061978, вул. Губернська, 2, м. Новгород - Сіверський, Чернігівська область 16000

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Десналенд ,

код ЄДРПОУ 39224310, вул. Жужоми, 27, м. Глухів, Сумська область, 41400

Предмет спору: про розірвання договору оренди землі та стягнення 402940,64 грн

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1 - начальник юридичного відділу, довіреність № б/н від 22.11.2017;

від відповідача: ОСОБА_2 - директор, наказ № 28 від 01.09.2015,

У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом у нарадчій кімнаті без його проголошення.

ВСТАНОВИВ:

Новгород-Сіверською міською радою Чернігівської області подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Десналенд про розірвання договору оренди землі №188 від 27.10.2010 та стягнення 402940,64 грн, у тому числі 302847,65 грн боргу по орендній платі, 34935,85 грн пені, 53358,72 грн інфляційних втрат та 11798,42 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.10.2010 між Новгород-Сіверською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна укладено договір оренди землі №188, відповідно до якого останній отримав у оренду земельну ділянку загальною площею 17,3412 га, розташовану по вул. Богуна, 55 у м. Новгород-Сіверський, строком на 49 років. У подальшому, 26.06.2014 між ТОВ Лінен оф Десна та ТОВ Десналенд укладено договори купівлі-продажу, згідно з якими до відповідача перейшло право власності на об'єкти нерухомості, які знаходяться на спірній земельній ділянці. Позивач вважає, що 26.06.2014 у ТОВ Лінен оф Десна автоматично припинилося, а у ТОВ Десналенд автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою площею 17,3412 га з кадастровим номером 7423610000:00:009:0208. При цьому, позивач вважає, що договір оренди землі № 188, укладений 27.10.2010 між Новгород-Сіверською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна , не припинив 26.06.2014 дію в цілому, а в цей день, 26.06.2014, відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а саме Орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна на Товариство з обмеженою відповідальністю Десналенд . У зв'язку з тим, що ТОВ Десналенд взагалі не сплачувалась орендна плата за користування спірною земельною ділянкою, позивач просить стягнути з відповідача 302847,65 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 34935,85 грн пені, 53358,72 грн інфляційних втрат та 11798,42 грн - 3% річних, а також розірвати договір оренди №188 від 27.10.2010.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2017 позовну заяву прийнято суддею Кушніром І.Г. та порушено провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.10.2017 провадження у справі № 927/859/17 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду справи №927/480/17.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/28/17 від 14.11.2017, у зв'язку з призначенням судді Кушніра І.В. суддею Верховного Суду України згідно з Указом Президента України №357/2017 від 10.11.2017, було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/859/17.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Шморгуна В.В.

Ухвалою суду від 17.11.2017 справу прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 14.02.2018 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 14.03.2018 та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

У встановлений судом строк відповідачем надано суду та позивачу відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 14.03.2018 судом закрито підготовче провадження та за письмовими згодами сторін розпочато розгляд справи по суті у цей же день. Крім того, у своїй заяві позивач не заперечував стосовно відсутності у нього можливості надати відповідь на відзив.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд залишити його без розгляду. У своїх відзиві на позов, заяві та запереченнях відповідач зазначає, що у зв'язку з придбанням у власність об'єктів нерухомості до нього перейшло право оренди спірної земельної ділянки, на таких самих умовах, на яких орендував попередній орендар. Відповідач зазначає, що договором, який передбачає набуття права власності на будівлю, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем. Як вважає відповідач, у ТОВ „Десналенд» виникло право на оренду земельної ділянки, яке повинно бути оформлено договором з внесенням до Державного реєстру земель відповідних відомостей про таку оренду. Також відповідач вказує, що позивач всіляко ухиляється від внесення змін до спірного договору оренди земельної ділянки, укладання нового договору на таких самих умовах, в частині зміни сторони - Орендаря у зобов'язанні.

Посилаючись на припис Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області від 10.11.2016 №000037, відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ Десналенд використовує спірну земельну ділянку під розміщення та для обслуговування нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю, чим порушено вимоги ст. 125 Земельного кодексу України. Також у приписі зазначено, що договір оренди спірної земельної ділянки між позивачем та відповідачем не укладався. Цим приписом зобов'язано відповідача оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Отже, відповідач вважає безпідставними вимоги позивача щодо розірвання договори та стягнення орендної плати.

Як пояснила представник відповідача, ТОВ Десналенд користується спірною земельною ділянкою, проте для сплати орендної плати відповідачу необхідно внести зміни до спірного договору оренди, а також визначити площу земельної ділянки, за яку необхідно сплачувати орендну плату, оскільки згідно з даними Державного земельного кадастру межі спірної земельної ділянки накладаються на межі інших сформованих і внесених до Державного земельного кадастру земельних ділянок. Тобто, відповідач вважає, що площа спірної земельної ділянки є меншою, ніж визначена у договорі, а тому і орендну плату він повинен сплачувати в іншому розмірі.

Доказів стосовно таких обставин відповідачем суду не надано.

Представник відповідача пояснила, що ТОВ Десналенд зверталось до позивача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки і рішенням Новгород-Сіверської міської ради від 20.11.2014 відповідачу надано такий дозвіл.

Вказаного рішення від 20.11.2014 відповідачем суду не надано, проте позивач підтвердив факт прийняття Новгород-Сіверською міською радою такого рішення.

За словами представника відповідача, технічна документація щодо відведення спірної земельної ділянки була виготовлена у 2015 році, після чого подана до Новгород-Сіверської міської ради. Відповідачу у міській раді повідомили, що оскільки така документація не відповідає приписам ст. 123 Земельного кодексу України, потрібна інша технічна документація, не щодо відведення земельної ділянки, а щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, для надання дозволу на розроблення якої необхідно внести зміни до рішення Новгород-Сіверської міської ради від 20.11.2014.

Доказів на підтвердження цього відповідачем суду не надано.

Крім того, представник відповідача зазначила, що ТОВ Десналенд зверталось до державного реєстратора з метою проведення державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки, проте йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю договору оренди землі, орендарем за яким є ТОВ Десналенд , на підставі якого можна провести таку реєстрацію.

Доказів на підтвердження зазначеного відповідач суду не надав.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані представниками сторін докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом, у 2017 році відповідач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Новгород-Сіверської міської ради про зобов'язання останнього укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Десналенд" договір оренди спірної земельної ділянки на тих самих умовах, що були у попереднього землекористувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна".

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.07.2017 у справі №927/480/17 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у позові, суд дійшов висновку, що 26.06.2014 (день купівлі-продажу нерухомості) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" автоматично припинилося, а у Товариства з обмеженою відповідальністю "Десналенд" автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою, тобто Договір оренди при цьому не припинився в цілому, а мала місце заміна сторони в зобов'язанні.

Зазначене рішення оскаржувалось в апеляційному порядку, але постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 залишено без змін (а.с. 78-82).

Отже, рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.07.2017 у справі №927/480/17 набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справі №927/480/17 та у даній справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням від 17.07.2017 у справі №927/480/17 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Судом встановлено, що 27.10.2010 між Новгород-Сіверською міською радою (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна (далі - Орендар) укладено договір оренди землі №188 (далі - Договір від 27.10.2010), відповідно до п. 1-2 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в оренду земельну ділянку промислового використання по вул. І. Богуна, 55 в м. Новгород-Сіверський загальною площею 17,3412 га (а.с. 12-13).

Згідно з п. 7 Договору від 27.10.2010 він укладається строком на 49 років. Цим пунктом встановлено орендну плату на 2010-2011 роки у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі з переоглядом кожного року.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 81468,96 грн на рік, на місяць - 6789,08 грн (п. 8 Договору від 27.10.2010).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. К-1,3 (2010 рік) забудовані землі (п. 10 Договору від 27.10.2010).

Орендна плата вноситься не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 11 Договору від 27.10.2010).

Відповідно до п. 13 Договору від 27.10.2010 у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день прострочки платежу.

Згідно з п. 28 Договору від 27.10.2010 його дія припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- придбання орендарем земельних ділянок у власність;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- ліквідації юридичної особи-орендаря.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 32 Договору від 27.10.2010 за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

За умовами п. 35 Договору від 27.10.2010 цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його реєстрації.

Даний договір від 27.10.2010 зареєстрований 10.11.2010, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041084500178.

26.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Десналенд укладено договір купівлі-продажу комплексу, нежитлової будівлі, відповідно до п. 1.1 якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає і зобов'язується оплатити на нижчевикладених умовах майновий комплекс, перелік об'єктів якого зазначено у договорі (а.с. 14-18).

Згідно з п. 1.2 цього договору нерухоме майно, що відчужується за договором, розташоване за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 55, на земельній ділянці площею 17,3412 га, кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, яка знаходиться у користуванні Продавця згідно договору оренди від 27.10.2010 №188, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 10.11.2010 за №041084500178.

Також 26.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Десналенд укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель, відповідно до п. 1.1 якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає і зобов'язується оплатити на нижчевикладених умовах нежилі будівлі, перелік яких зазначено у договорі (а.с. 19-22).

Згідно з п. 1.2 цього договору нерухоме майно, що відчужується за договором, розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 57, на земельній ділянці площею 17,3412 га, кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, яка знаходиться у користуванні Продавця згідно договору оренди від 27.10.2010 №188, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 10.11.2010 за №041084500178.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.06.2014 за ТОВ Десналенд зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, які були відчужені згідно з вищевказаними договорами купівлі-продажу від 26.06.2014, та знаходяться на спірній земельній ділянці, а саме нежитлове приміщення, комплекс за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 55, загальною площею 4632,15 кв. м та нежитлове приміщення за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 57, загальною площею 260,4 кв. м (а.с. 23-27).

У зв'язку з придбанням об'єктів нерухомості, відповідач звернувся до позивача з клопотанням від 16.07.2014 №10 про надання дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки для подальшого укладання договору оренди (а.с. 73).

Як визнають сторони, рішенням Новгород-Сіверської міської ради від 20.11.2014 ТОВ Десналенд надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її в оренду для розміщення та експлуатації підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, які раніше були надані в користування ТОВ "Лінен оф Десна" в межах м. Новгород-Сіверський, ТОВ "Десналенд" по вул. І.Богуна, 55 у м. Новгород-Сіверський, орієнтовною площею 17,000 га.

Копію вказаного рішення сторони суду не надали, проте зазначену обставину також було встановлено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.07.2017 у справі №927/480/17.

Відповідач пояснив, що технічна документація щодо відведення спірної земельної ділянки була виготовлена у 2015 році та подана до Новгород-Сіверської міської ради.

Як зазначив відповідач, йому у міській раді повідомили про необхідність виготовлення іншої технічної документації, а саме щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, для надання дозволу на розроблення якої необхідно внести зміни до рішення Новгород-Сіверської міської ради від 20.11.2014.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів на підтвердження вищезазначеного відповідачем суду не надано, а тому доводи відповідача у цій частині судом не приймаються.

Заявою від 23.06.2016 (майже через два роки після переходу права власності на об'єкти нерухомості) відповідач звернувся до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області стосовно внесення змін до рішення 37 сесії Новгород-Сіверської міської ради VІ скликання від 20.11.2014 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для оформлення права оренди , на що листом від 07.07.2016 №03-08/1627 відповідача повідомлено, що ця заява була розглянута на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин та екології. Членами комісії було рекомендовано винести проект рішення на розгляд сесії міської ради. Поданий на розгляд депутатам міської ради проект №22 рішення "Про внесення змін до рішень сесії міської ради" за результатами голосування був знятий з порядку денного (а.с. 76).

Також рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.07.2017 у справі №927/480/17 встановлено, листом від 30.08.2016 вих.№31-006 Товариство з обмеженою відповідальністю Десналенд зверталось до міського голови м. Новгород-Сіверський ОСОБА_3 з вимогою оформити згідно чинного законодавства земельну ділянку кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, на якій розташовані нежитлові будівлі ТОВ Десналенд , що знаходиться за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. І. Богуна, 55. У даному листі відповідач просив позивача укласти договір оренди вказаної земельної ділянки. До листа був доданий проект додаткової угоди №4 про зміну Договору оренди землі №188 від 27 жовтня 2010р., датованої 31 серпня 2016 року, в якій пропонувалося змінити преамбулу вказаного договору.

Як зазначив представник відповідача, позивач неофіційно відмовив в укладенні додаткової угоди до спірного договору.

У справі №927/480/17 судом встановлено, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7404821232017 від 26.05.2017, орендарем земельної ділянки кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, площею 17,3412 га, розташованої за адресою: Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, м. Новгород-Сіверський, вулиця Івана Богуна, 55, є ТОВ Лінен оф Десна .

Представники позивача та відповідача підтвердили, що на теперішній час право користування спірною земельною ділянкою за ТОВ Десналенд у Державному земельному кадастрі не відображено.

Державною інспекцією сільського господарства в Чернігівській області проведено перевірку щодо законності використання земельної ділянки державної власності орієнтовною площею 17,3412 га, яка знаходиться за адресою: ОСОБА_4, 55, м. Новгород-Сіверський Чернігівської області в межах населеного пункту, у кримінальному провадження, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

У приписі від 10.11.2016 №000037, винесеного за результатами перевірки, зазначено, що відповідно до листа Відділу Держгеокадастру у Новгород-Сіверському районі від 22.09.2016 ТОВ Десналенд не обліковується користувачем у базі даних ДЗК, а відповідно до листа Новгород-Сіверської міської ради від 13.10.2016 договір оренди спірної земельної ділянки між Новгород-Сіверською міською радою та ТОВ Десналенд не укладався. Перевіркою встановлено, що ТОВ Десналенд використовує спірну земельну ділянку під розміщення та обслуговування нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю, чим порушено вимоги ст. 125 Земельного кодексу України. Цим приписом зобов'язано відповідача усунути виявлене правопорушення (а.с. 74-75).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у редакції чинній, на момент укладення договорів купівлі-продажу від 26.06.2014, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу 26.06.2014 і на даний момент, до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Отже, за змістом ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі договір оренди земельної ділянки припиняється лише в частині, а саме щодо оренди попереднім орендарем, а не в цілому.

З вказаних правових норм вбачається, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без «оформлення» припинення права будь-якими актами та документами. Зазначена норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов'язанні.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Вищого господарського суду України від 20.10.2015 у справі №910/9813/15 та від 29.07.2015 у справі №904/2873/14.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що 26.06.2014 у Товариства з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна автоматично припинилося, а у Товариства з обмеженою відповідальністю Десналенд автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою площею 17,3412 га з кадастровим номером 7423610000:00:009:0208.

При цьому, договір оренди землі №188, укладений 27.10.2010 року між Новгород-Сіверською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна , не припинив 26.06.2014 дію в цілому, а в цей день, 26.06.2014, відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а саме Орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна на Товариство з обмеженою відповідальністю Десналенд .

Аналогічні висновки у спірних відносинах зробили суди першої та апеляційної інстанції у справі №927/480/17.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Оскільки у договорі оренди землі від 27.10.2010 №188 26.06.2014 відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а саме Орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю Лінен оф Десна на Товариство з обмеженою відповідальністю Десналенд , у відповідача виник обов'язок сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України).

Пунктом 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу (п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою .

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України).

Згідно з п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру .

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами п. 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 р. № 1386, Держгеокадастр подає інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі, про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Відповідно до ч. 2. ст. 15 Закону України Про Державний земельний кадастр відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З наведених правових норм випливає, що орендар повинен сплачувати орендну плату з дня виникнення права користування земельною ділянкою. При цьому, підставою для нарахування орендної плати є дані Державного земельного кадастру, у тому числі, з відомостями щодо належного землекористувача.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Частиною 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Доказів щодо державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за ТОВ Десналенд та наявності відомостей щодо такого права у Державному земельному кадастрі суду не надано.

Представник відповідача повідомила, що ТОВ Десналенд зверталось до державного реєстратора з метою проведення державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки, проте йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю договору оренди землі, орендарем за яким є ТОВ Десналенд , на підставі якого можна провести таку реєстрацію.

Доказів на підтвердження цього відповідач суду не надав, а тому доводи відповідача про здійснення ним заходів щодо державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки судом не приймаються.

Натомість, сторони зазначили, що право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано за ТОВ Лінен оф Десна , зміни щодо орендаря у Державний земельний кадастр не вносились.

Таким чином, суд доходить висновку, що за відсутності зареєстрованого за ТОВ Десналенд права оренди спірної земельної ділянки та наявності відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі у відповідача відсутні правові підстави для сплати орендної плати за спірну земельну ділянку.

За приписами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Водночас, новий власник земельної ділянки - ТОВ Десналенд не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

З огляду на обов'язковість застосування принципів платного користування землю, дотримання яких, у першу чергу, покладається на орендаря, у нового власника об'єктів нерухомості виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку.

При цьому, ухилення відповідача від вчинення дій, необхідних для реєстрації права оренди, які є передумовою виникнення правових підстав для проведення оплати за користування землею, підпадає під розуміння протиправної поведінки, що є підставою для юридичної відповідальності у виді відшкодування збитків (упущеної вигоди).

Таким чином, позивач обрав невірний спосіб захисту, заявивши позов про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, правові підстави здійснення якої не настали, та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування збитків у виді неодержаних доходів (орендної плати за землю).

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою відповідними нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках - і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову.

Отже, предмет позову має дві такі складові: матеріальну вимогу, що стосується матеріального предмета позову, у тому числі, його кількісного показника, та правову вимогу, яка регулюється відповідною нормою права.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Господарський суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, суд може самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, але не самостійно змінювати сам предмет позову.

Згідно зі ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Закон визначає такі способи захисту як стягнення заборгованості (примусове виконання обов'язку в натурі), так і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За визначеності законом таких способів, обрання правильного способу захисту покладається саме на особу, яка звертається до суду. Застосування судом іншого способу захисту є перейманням на себе обов'язків позивача, порушенням вимог ст. 237 Господарського процесуального кодексу України та не узгоджується з нормами ст. 5 цього Кодексу.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 302847,65 грн є неправомірною і задоволенню не підлягає.

У зв'язку з наведеним не підлягають і задоволенню вимоги про стягнення з відповідача 34935,85 грн пені, 53358,72 грн інфляційних втрат та 11798,42 грн - 3% річних, нарахованих на таку заборгованість.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для сплати відповідачем орендної плати, тому відсутні підстави для розірвання спірного договору оренди у зв'язку з систематичною несплатою відповідачем орендної плати.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ч. 1, 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повне рішення складено 26.03.2018.

Суддя В.В. Шморгун