Постанова

від 01.08.2018 по справі 927/859/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2018 р. Справа№ 927/859/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Скрипки І.М.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 01.08.2018

розглянувши апеляційну скаргу Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 (повний текст рішення складено - 26.03.2018)

у справі № 927/859/17 (суддя - Шморгун В.В.)

за позовом Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Десналенд",

про розірвання договору оренди землі та стягнення 402 940,64 грн.-,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області звернулась до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Десналенд" про розірвання договору оренди землі №188 від 27.10.2010 та стягнення 402 940,64 грн., у тому числі 30 2847,65 грн. боргу по орендній платі, 34 935,85 грн. пені, 53 358,72 грн. інфляційних втрат та 11 798,42 грн. - 3% річних.

Позов обґрунтовано тим, що 27.10.2010 між Новгород-Сіверською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" укладено договір оренди землі №188, відповідно до якого останній отримав у оренду земельну ділянку загальною площею 17,3412 га, розташовану по вул. Богуна, 55 у м. Новгород-Сіверський, строком на 49 років. У подальшому, 26.06.2014 між ТОВ "Лінен оф Десна" та ТОВ "Десналенд" укладено договори купівлі-продажу, згідно з якими до відповідача перейшло право власності на об'єкти нерухомості, які знаходяться на спірній земельній ділянці. На думку позивача, 26.06.2014 у ТОВ "Лінен оф Десна" автоматично припинилося, а у ТОВ "Десналенд" автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою площею 17,3412 га з кадастровим номером 7423610000:00:009:0208. Позивач вважає, що договір оренди землі № 188, укладений 27.10.2010 між Новгород-Сіверською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна", не припинив 26.06.2014 дію в цілому, а в цей день, 26.06.2014, відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а саме орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Десналенд".

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що за відсутності зареєстрованого за ТОВ "Десналенд" права оренди спірної земельної ділянки та наявності відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі у відповідача відсутні правові підстави для сплати орендної плати за спірну земельну ділянку. Суд першої інстанції також вказав, що позивач обрав невірний спосіб захисту, заявивши позов про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, правові підстави здійснення якої не настали, та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування збитків у виді неодержаних доходів (орендної плати за землю).

Не погодившись з вказаним рішенням, Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначає, що у ТОВ "Десналенд" автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою площею 17,3412 га з кадастровим номером 7423610000:00:009:0208. Позивач вказує, що договір оренди землі № 188, укладений 27.10.2010 між Новгород-Сіверською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна", не припинив 26.06.2014 дію в цілому, а в цей день, 26.06.2014, відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а саме орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Десналенд". Позивач звертає увагу, що вищезазначений факт підтверджується також рішенням Господарського суду Чернігівської області по справі №927/480/17 від 17.07.2017. Більш того, позивач наголошує, що відповідач користується земельною ділянкою міської ради з 26.06.2014, проте, жодного разу не звертався до державного реєстратора.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві вказує, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги і рішення суду залишити без змін. Крім того, зазначає, що у зв'язку з придбанням у власність об'єктів нерухомості до нього перейшло безумовне право оренди спірної земельної ділянки, на таких самих умовах, на яких орендував попередній орендар. Проте, відповідач наголошує, що позивач ухиляється від внесення змін до спірного договору оренди земельної ділянки, укладання нового договору на таких самих умовах, в частині зміни сторони - орендаря у зобов'язанні. Крім того, відповідач звертає увагу, що відповідно до ст. 638 ЦК України, ст. ст. 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Тому, на думку відповідача, позовні вимоги позивача безпідставні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 у справі №927/859/17 та призначено до розгляду на 04.06.2018.

Розгляд апеляційної скарги відкладався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 колегією суддів у складі: головуючий суддя: Майданевич А.Г., суддів Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю. оголошено перерву у розгляді справи на 01.08.2018.

Представник позивача у судовому засіданні 01.08.2018 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представники відповідача у судовому засіданні 01.08.2018 заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача, просили у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено, що у 2017 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Десналенд" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Новгород-Сіверської міської ради про зобов'язання останнього укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Десналенд" договір оренди спірної земельної ділянки на тих самих умовах, що були у попереднього землекористувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна".

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.07.2017 у справі №927/480/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у позові, суди дійшли висновку, що 26.06.2014 (день купівлі-продажу нерухомості) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" автоматично припинилося, а у Товариства з обмеженою відповідальністю "Десналенд" автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою, тобто договір оренди при цьому не припинився в цілому, а мала місце заміна сторони в зобов'язанні.

Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

З огляду на те, що у справі №927/480/17 та у даній справі беруть участь особи щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням від 17.07.2017 у справі №927/480/17 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.10.2010 між Новгород-Сіверською міською радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" (далі - орендар) укладено договір оренди землі №188 (далі - договір від 27.10.2010), відповідно до п. 1-2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку промислового використання по вул. І. Богуна, 55 в м. Новгород-Сіверський загальною площею 17,3412 га (т. 1; а.с. 12-13).

Згідно з п. 7 договору від 27.10.2010 останній укладається строком на 49 років. Встановлено орендну плату на 2010-2011 роки у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі з переоглядом кожного року.

Відповідно до п. 8 договору від 27.10.2010 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 81468,96 грн на рік, на місяць - 6789,08 грн.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. К-1,3 (2010 рік) забудовані землі (п. 10 договору від 27.10.2010).

Приписами пункту 11 договору від 27.10.2010 встановлено, що орендна плата вноситься не пізніше 25 числа поточного місяця.

Пунктом 13 договору від 27.10.2010 передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день прострочки платежу.

За умовами п. 28 договору від 27.10.2010 його дія припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельних ділянок у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 32 договору від 27.10.2010).

Згідно з п. 35 договору від 27.10.2010 цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його реєстрації.

Договір від 27.10.2010 зареєстрований 10.11.2010, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041084500178.

В свою чергу, 26.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Десналенд" (далі- покупець) укладено договір купівлі-продажу комплексу, нежитлової будівлі, відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає і зобов'язується оплатити на нижчевикладених умовах майновий комплекс, перелік об'єктів якого зазначено у договорі.

Відповідно до п. 1.2 цього договору нерухоме майно, що відчужується за договором, розташоване за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 55, на земельній ділянці площею 17,3412 га, кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, яка знаходиться у користуванні продавця згідно з договором оренди від 27.10.2010 №188, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 10.11.2010 за №041084500178.

Приписами пункту 1.2 цього договору передбачено, що нерухоме майно, що відчужується за договором, розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 57, на земельній ділянці площею 17,3412 га, кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, яка знаходиться у користуванні продавця згідно з договором оренди №188 від 27.10.2010, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 10.11.2010 за №041084500178.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.06.2014 за ТОВ "Десналенд" зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, які були відчужені згідно з вищевказаними договорами купівлі-продажу від 26.06.2014, та знаходяться на спірній земельній ділянці, а саме: нежитлове приміщення, комплекс за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 55, загальною площею 4632,15 кв. м та нежитлове приміщення за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. Івана Богуна (вул. Урицького), буд. 57, загальною площею 260,4 кв. м (т. 1; а.с. 23-27).

16.07.2014 відповідач звернувся до позивача з клопотанням №10 про надання дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки для подальшого укладання договору оренди (т. 1; а.с. 73).

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Новгород-Сіверської міської ради від 20.11.2014 ТОВ "Десналенд" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її в оренду для розміщення та експлуатації підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, які раніше були надані у користування ТОВ "Лінен оф Десна" в межах м. Новгород-Сіверський, ТОВ "Десналенд" по вул. І.Богуна, 55 у м. Новгород-Сіверський, орієнтовною площею 17,000 га.

07.07.2016 листом №03-08/1627 Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області на заяву від 23.06.2016 ТОВ "Десналенд" до позивача стосовно внесення змін до рішення 37 сесії Новгород-Сіверської міської ради VІ скликання від 20.11.2014 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для оформлення права оренди", повідомлено відповідача, що вказана заява була розглянута на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин та екології. Членами комісії було рекомендовано винести проект рішення на розгляд сесії міської ради. Поданий на розгляд депутатам міської ради проект №22 рішення "Про внесення змін до рішень сесії міської ради" за результатами голосування був знятий з порядку денного (т. 1; а.с. 76).

Також, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.07.2017 у справі №927/480/17 встановлено, що листом від 30.08.2016 вих. №31-006 Товариство з обмеженою відповідальністю "Десналенд" зверталось до міського голови м. Новгород-Сіверський Бондаренко О.А. з вимогою оформити згідно чинного законодавства земельну ділянку кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, на якій розташовані нежитлові будівлі ТОВ "Десналенд", що знаходиться за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. І. Богуна, 55. У даному листі відповідач просив позивача укласти договір оренди вказаної земельної ділянки. До листа був доданий проект додаткової угоди №4 про зміну договору оренди землі №188 від 27 жовтня 2010, датованої 31 серпня 2016, в якій пропонувалося змінити преамбулу вказаного договору.

Відповідно до пояснень представника відповідача, позивач неофіційно відмовив в укладенні додаткової угоди до спірного договору.

У справі №927/480/17 судом встановлено, що орендарем земельної ділянки кадастровий номер 7423610000:00:009:0208, площею 17,3412 га, розташованої за адресою: Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, м. Новгород-Сіверський, вулиця Івана Богуна, 55, є ТОВ "Лінен оф Десна".

Представники позивача та відповідача у своїх поясненнях не заперечували, що, на теперішній час, право користування спірною земельною ділянкою за ТОВ "Десналенд" у Державному земельному кадастрі не відображено.

Державна інспекція сільського господарства в Чернігівській області здійснила перевірку щодо законності використання земельної ділянки державної власності орієнтовною площею 17,3412 га, яка знаходиться за адресою: Івана Богуна, 55, м. Новгород-Сіверський Чернігівської області в межах населеного пункту, у кримінальному провадження, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Відповідно до припису №000037 від 10.11.2016, винесеного за результатами перевірки Відділом Держгеокадастру у Новгород-Сіверському районі від 22.09.2016 за ТОВ "Десналенд" не обліковується користувачем у базі даних ДЗК, а відповідно до листа Новгород-Сіверської міської ради від 13.10.2016 договір оренди спірної земельної ділянки між Новгород-Сіверською міською радою та ТОВ "Десналенд" не укладався. Перевіркою встановлено, що ТОВ "Десналенд" використовує спірну земельну ділянку під розміщення та обслуговування нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю, чим порушено вимоги ст. 125 Земельного кодексу України. Цим приписом зобов'язано відповідача усунути виявлене правопорушення (т. 1; а.с. 74-75).

Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 14 Конституції України Земля передбачено, що є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами частини 1 ст. 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у редакції чинній, на момент укладення договорів купівлі-продажу від 26.06.2014, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу 26.06.2014 і на даний момент, до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Таким чином, за змістом ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки припиняється лише в частині, а саме щодо оренди попереднім орендарем, а не в цілому.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Зазначена норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов'язанні.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Вищого господарського суду України від 20.10.2015 у справі №910/9813/15 та від 29.07.2015 у справі №904/2873/14.

З огляду на наведене вище, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що 26.06.2014 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" автоматично припинилося, а у Товариства з обмеженою відповідальністю "Десналенд" автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою площею 17,3412 га з кадастровим номером 7423610000:00:009:0208. При цьому, договір оренди землі №188, укладений 27.10.2010 року між Новгород-Сіверською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна", не припинив 26.06.2014 дію в цілому, а в цей день, 26.06.2014, відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а саме орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Десналенд".

Аналогічні висновки у спірних відносинах зробили суди першої та апеляційної інстанції у справі №927/480/17.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Приписами статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

За умовами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Нормами статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі ( ч. 1 ст. 21 "Про оренду землі").

З огляду на те, що у договорі оренди землі від 27.10.2010 №188 26.06.2014 відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а саме орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінен оф Десна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Десналенд", у відповідача виник обов'язок сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

За умовами частини 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України)..

Пунктом 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

За умовами п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Приписами пункту 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України Податковий передбачено, що період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

У відповідності до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Нормами пункту 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів п. 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 р. № 1386, Держгеокадастр подає інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі, про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Нормами частини 2 ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, з огляду на вказані норми, орендар повинен сплачувати орендну плату з дня виникнення права користування земельною ділянкою. При цьому, підставою для нарахування орендної плати є дані Державного земельного кадастру, у тому числі, з відомостями щодо належного землекористувача.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Приписами пункту 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації прав підлягають право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Як встановлено судом першої інстанції, доказів щодо державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за ТОВ "Десналенд" та наявності відомостей такого права у Державному земельному кадастрі суду, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, не надано. Натомість, право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано за ТОВ "Лінен оф Десна", зміни стосовно орендаря не вносились у Державний земельний кадастр.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності зареєстрованого за ТОВ "Десналенд" права оренди спірної земельної ділянки та наявності відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі у відповідача відсутні правові підстави для сплати орендної плати за спірну земельну ділянку.

Нормами ст. 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що новий власник земельної ділянки - ТОВ "Десналенд" не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

З огляду на обов'язковість застосування принципів платного користування землю, дотримання яких, у першу чергу, покладається на орендаря, у нового власника об'єктів нерухомості виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку. При цьому, ухилення відповідача від вчинення дій, необхідних для реєстрації права оренди, які є передумовою виникнення правових підстав для проведення оплати за користування землею, підпадає під розуміння протиправної поведінки, що є підставою для юридичної відповідальності у виді відшкодування збитків (упущеної вигоди).

Таким чином, місцевий господарський суд вірного дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту, заявивши позов про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, правові підстави здійснення якої не настали, та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування збитків у виді неодержаних доходів (орендної плати за землю).

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою відповідними нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках - і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову.

Отже, предмет позову має дві такі складові: матеріальну вимогу, що стосується матеріального предмета позову, у тому числі, його кількісного показника, та правову вимогу, яка регулюється відповідною нормою права.

Згідно з ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Господарський суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що суд може самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, але не самостійно змінювати предмет позову.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Закон визначає такі способи захисту як стягнення заборгованості (примусове виконання обов'язку в натурі), так і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Отже, за визначеності законом таких способів, обрання правильного способу захисту покладається саме на особу, яка звертається до суду. Застосування судом іншого способу захисту є перейманням на себе обов'язків позивача, порушенням вимог ст. 237 Господарського процесуального кодексу України та не узгоджується з нормами ст. 5 цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 302 847,65 грн. є неправомірною і задоволенню не підлягає.

В свою чергу, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача 34935,85 грн пені, 53358,72 грн інфляційних втрат та 11798,42 грн - 3% річних, нарахованих на таку заборгованість, які є похідними від основних позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що, оскільки відсутні підстав для сплати відповідачем орендної плати, тому відсутні підстави для розірвання спірного договору оренди у зв'язку з систематичною несплатою відповідачем орендної плати.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на необхідність застосування норм права до спірних правовідносин, вказаних у Постанові колегії судів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.09.2017 у справі №2а-10596/12/2670, колегія суддів вважає є безпідставним, оскільки у зазначеному рішенні Верховного Суду України предметом позову є оскарження податкового повідомлення - рішення державного органу.

Що стосується клопотання відповідача про залучення копії платіжного доручення №1018 про сплату податку на нерухомість за перший квартал 2018 року у розмірі 1050,13 грн., то суд апеляційної інстанції залишає його без розгляду, оскільки апелянт, всупереч вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України, не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з поважних причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 у справі № 927/859/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 у справі № 927/859/17 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 у справі №927/859/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2018 у справі №927/859/17 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Новгород-Сіверську міську раду Чернігівської області.

4. Матеріали справи №927/859/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 07.08.2018.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді І.М. Скрипка

Є.Ю. Шаптала