Постанова

від 20.03.2018 по справі 914/1988/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р. Справа № 914/1988/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді: Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1В

секретар судового засідання - Кишенюк Н.

за участю представників учасників процесу:

від позивача : ОСОБА_2- директор; ОСОБА_3-представник;

від відповідача: ОСОБА_4-представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіскотломонтаж-Львів» , м. Львів № 69 від 08.12.2017

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017 (головуючий суддя Фартушок Т.Б., м.Львів)

у справі № 914/1988/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіскотломонтаж-Львів» , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузь» , м. Львів,

про: стягнення надлишково сплачених коштів

ціна позову: 42 199,76 грн.

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Сервіскотломонтаж-Львів» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Кузь» про стягнення 42 199,76 грн. надлишково сплачених коштів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.11.2017 (суддя Фартушок Т.Б.) у справі № 914/1988/17 в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу з повернення зайво сплачених коштів, встановивши порушення прав позивача, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів переривання строку позовної давності чи поважності пропуску цьогостроку, суд дійшов висновків про те, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

ТОВ «Сервіскотломонтаж-Львів» подано апеляційну скаргу б/н від 08.12.2017, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017 і прийняти нове рішення, яким задоволити у повному обсязі позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, судом неповно з ясовано обставини справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом при розгляді справи встановлено факт наявності у відповідача боргу перед позивачем з повернення зайво сплачених коштів у сумі 42 199,76грн. та визнав його доведеним, однак неправомірно застосував наслідки спливу строку позовної давності.

Скаржник вважає, що приймаючи оскаржуване рішення суд не дослідив і не встановив початок перебігу строку позовної давності та не прийняв до уваги той факт, що відносини сторін на момент розгляду справи вийшли за межі договірних.

На думку скаржника, останній був обізнаний про стан своїх майнових справ і сумлінно вважав, що надмірно сплачені кошти зараховані в рахунок сплати робіт за договором №13-cб від 24.09.2013 і тому звернувся з позовом про стягнення надмірно сплачених коштів саме за договором №13-сб від 24.09.2013. Після звернення до суду відповідачем цінним листом з описом вкладення у конверт направлено на адресу позивача для підписання два акти виконаних робіт за договором №13-сб від 24.09.2013, чим підтвердив наявність домовленостей про зарахування коштів. Лише в судовому засіданні при розгляді справи №94/1056/17 відповідач відмовився від досягнутих раніше домовленостей зарахувати надмірно сплачені кошти за договором №12-сб від 10.09.2013 в рахунок оплати за роботи виконані за договором №13-сб від 24.09.2013, аргументуючи тим, що в платіжних дорученнях №№2110, 2133, 2184, 2269 зазначено в призначенні платежу, що кошти сплачені за договором №12-СБ від 10.09.2013.

Отже, скаржник вважає, що до розгляду в суді справи №94/1056/17 позивач не мав об єктивно можливості дізнатися і вважав, що кошти сплачені надмірно саме за договором №13-сб від 24.09.2013, оскільки заперечень з цього приводу від відповідача не надходило.

ТОВ «Кузь» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017 у справі №914/1988/17 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом першої інстанції надано правильну оцінку обставинам справи в частині застосування наслідків спливу строку позовної давності. Посилання позивача, що про порушене право він дізнався лише під час розгляду у Господарському суді Львівської області справи №914/1056/17 не заслуговують на увагу, оскільки акт приймання виконаних робіт від 29.08.2014 і платіжні доручення про сплату коштів від 31.10.2013 були у розпорядженні позивача задовго до початку розгляду справи №914/1056/17.

Отже, товариство вважає, що рішення суду прийнято за результатами всебічного, повного та об єктивного з ясування обставин справи, із дотриманням норм процесуального та матеріального права.

В судових засіданнях в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони підтримали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що 10.09.2013 між ТОВ «Сервіскотломонтаж-Львів» (замовник) та ТОВ «Кузь» (підрядник) укладено договір будівельного підряду на виконання робіт по об'єкту: «Реконструкція підвальної котельні на вул.Лемика, 30» №12-сб , за умовами якого (п. 1.1.) підрядник у порядку та на умовах договору зобов'язувався виконати за завданням замовника відповідно до проектно-кошторисної документації і в обумовлений договором строк загально-будівельні роботи з реконструкції підвальної котельні на вул. Лемика, 30 у м.Львові, а замовник зобов'язувався надати підряднику будівельний майданчик, передати проектно-кошторисну документацію, прийняти закінчені будівельні роботи і сплатити вартість виконаних робіт.

Відповідно до пункту 2.1 договору роботи за договором повинні бути виконані в терміни відповідно до Графіку виконання робіт (додаток №2 до договору), що є невід'ємною частиною договору.

ОСОБА_5 пункту 3.1 договору №12-сб від 10.09.2013 вартість робіт згідно твердої договірної ціни становить 112 837,20 грн., в тому числі 18 806,20 грн. податку на додану вартість.

Пунктом 3.4 договору визначено, що перед початком робіт замовник сплачує аванс у розмірі 30 відсотків вартості договору.

Відповідно до пункту 3.5 договору остаточний розрахунок за фактично виконані роботи проводиться після виконання і приймання передбачених договором робіт після підписання замовником представлених підрядником належно оформлених ОСОБА_5 виконаних робіт (форма КБ-2в) та Довідки (форма КБ-3), накладних на матеріали, рахунку на оплату шляхом платежу на розрахунковий рахунок Підрядника в межах бюджетних призначень та при умові поступлення коштів на рахунок Замовника по даному об'єкту.

Пунктами 4.2.2. та 4.2.4 договору сторонами встановлено зобов'язання замовника приймати від підрядника ОСОБА_5 виконаних робіт за формою КБ-2в та Довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 тільки в межах бюджетних призначень на поточний рік, перевірити їх і підписати протягом п'яти робочих днів, чи повернути в цей же строк підряднику для виправлення, а також оплатити прийняті виконані роботи тільки в межах бюджетних призначень при умові поступлення коштів на рахунок Замовника по даному об'єкту.

ОСОБА_5 пункту 5.1 договору №12-сб від 10.09.2013 передавання виконаних робіт підрядником і прийняття робіт замовником оформляється ОСОБА_5 приймання-передачі, підписаним представниками двох сторін.

Відповідно до пункту 9.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і є чинним до виконання сторонами обов'язків за ним.

Графіком виконання робіт, що є додатком №2 до договору, сторонами погоджено, що замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи за договором вартістю 112 837,20 грн. у строк з 10.09.2013 по 10.10.2013.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем згідно платіжних доручень від 13.09.2013 №2110 на суму 29 082,96 грн., від 19.09.2013 №2133 на суму 25 000,00 грн., від 03.10.2013 №2184 на суму 40000,00 грн. та від 31.10.2013 №2269 на суму 30 000,00 грн. здійснено перерахування коштів на користь відповідача на загальну суму 124 082,96 грн. Призначення платежу в платіжному дорученні від 13.09.2013 №2110: «Аванс за загально-будівельні роботи згідно договору від 10.09.2013 №12-сб в сумі 24 235,80 грн., ПДВ - 4 847,16 грн.» ; платіжному дорученні від 03.10.2013 №2184: «Аванс за загально-будівельні роботи згідно договору від 10.09.2013 №12-сб в сумі 20 833,33 грн., ПДВ - 4 166,67 грн.» ; платіжному дорученні від 03.10.2013 №2184: «За загально-будівельні роботи згідно договору від 10.09.2013р. №12-сб в сумі 33 333,33 грн., ПДВ - 6 666,67 грн.» ; платіжному дорученні від 31.10.2013 №2269: «За загально-будівельні роботи згідно договору від 10.09.2013 №12-сб в сумі 25 000,00 грн., ПДВ - 5 000,00 грн.» .

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що відповідачем на виконання умов укладеного договору виконано та передано позивачу роботи на суму 81 883,20 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями ОСОБА_5 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) від 29.08.2014 №1 та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) за серпень 2014 від 29.08.2014 б/н.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача із вимогами про повернення зайво сплачених коштів. Відповідачем вказані вимоги залишено без відповіді та реагування. Належні, достатні та допустимі докази повного або часткового погашення боргу, стягнення якого є предметом спору у справі, в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлені та не подані.

Вищенаведене стало підставо для звернення з позовними вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача 42 199,76 грн. надлишково сплачених коштів за договором.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що між сторонами у справі було укладено два аналогічні договори на проведення робіт №12-сб від 10.09.2013 та №13-сб від 24.09.2013.

ОСОБА_5 звіряння розрахунків між сторонами сума сплачених позивачем за двома договорами коштів становить 224 041,44 грн., яка складається із суми коштів, сплачених за договором №12-сб від 10.09.2013 в розмірі 81 883,20 грн., а також суми коштів 142 158,24 грн., сплачених за №13-сб від 24.09.2013 в розмірі 99 958,48 грн. та 42 199,76 грн., призначення яких змінено відповідачем на підставі листа позивача №198 від 31.12.2014, у якому позивач просив змінити призначення платежу згідно платіжного доручення від 31.10.2013 №1584 на суму 30 000,00 грн. та частково в розмірі 12199,76 грн. згідно платіжного доручення від 31.10.2013 №2184 на загальну суму 42 199,76 грн. і зарахувати вказану суму в рахунок оплати робіт за договором від 24.09.2013 №13-сб.

Стягнення суми зайво сплачених коштів за договором №13-сб від 24.09.2013 було предметом спору у справі № 914/1056/17, рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2017 у справі №914/1056/17 за позовом ТОВ «Сервіскотломонтаж-Львів» до ТОВ «Кузь» про стягнення 26 499,56грн. надлишково сплачених коштів в позові ТОВ «Сервіскотломонтаж-Львів» відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено, що в матеріалах справи є долучена позивачем копія листа позивача вих.№277 від 03 жовтня 2013 року «щодо уточнення призначення платежу за платіжним дорученням» №2184 від 03.10.2013» , адресованого керівнику Західного ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» . У листі йдеться про те, що 03 жовтня 2013 року ТОВ «Сервіскотломонтаж-Львів» платіжним дорученням №2 184 перерахував кошти ТОВ «Кузь» у сумі 40000,00 грн., однак при заповненні платіжного доручення №2184 бухгалтер підприємства допустив неточність в реквізиті «призначення платежу» , зазначив не в повному обсязі призначення платежу, а саме не вписав реквізити усіх договорів, за якими проводиться вищезазначена оплата. У платіжному дорученні №2184 в реквізиті «призначення платежу» замість «за загально-будівельні роботи згідно договору 12-сб від 10.09.2013 року, у сумі 33 333,33 грн., ПДВ-20% 6 666,67 грн.» , йдеться у листі, має бути зазначено «за загально-будівельні роботи згідно договору 12-сб від 10.09.2013 року у сумі 27 800,24 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4 633,37 грн., згідно договору 13-сб від 24.09.2013 року 12 199,76 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 2 033,29 грн.» .

Позивач вказує у листі, що помилка була виявлена вже після відправлення платіжного доручення до банку. У зв'язку з наведеним позивач просив банк внести вищезазначені зміни до призначення платежу. Усі інші реквізити платіжного доручення №2184 від 03.10.2017 року просив вважати вірними.

На листі позивача вих.№277 від 03 жовтня 2013 року проставлено штамп з наступними даними: «вхідний №20.1000.7-2013108 від 07.10.2013 року» , що не підтверджує того, що зазначений лист 07.10.2013 року поступив саме до Західного ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» і зареєстрований останнім у книзі вхідної кореспонденції, оскільки з відбитку штампу не вбачається до якої юридичної особи поступив лист, яка особа прийняла цей лист, поставила штамп і зареєструвала лист (її посадове становище, П.І.Б.). Доказів на підтвердження того, що лист відсилався Банку через поштове відділення зв'язку матеріали справи теж не містять. Не містять матеріали справи і доказів того, що зазначений лист (чи інший з цього ж питання) позивач скеровував відповідачу; не містять матеріали справи й доказів на підтвердження погодження відповідачем розщеплення коштів за виконані роботи по двох договорах за платежем в сумі 40 000,00 грн. (платіжне доручення №2184) та чи отримав позивач від Банку відповідь на лист вих.№277 від 03 жовтня 2013 року; які результати розгляду Банком вказаного листа.

В рішення суду зазначено, що позивачем не доведено, що із платежу в сумі 40000,00 грн. (платіжне доручення №2184) перераховано 12 199,76 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 2033,29 грн. згідно договору №13-сб від 24.09.2013 за виконані роботи.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, в ході розгляду даної справи позивачем 16.11.2017 подано до суду письмові пояснення, у яких вказує на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2017 у справі №914/1056/17 встановлено, що відповідачем у справі зараховано всі кошти, сплачені згідно платіжних доручень від 13.09.2013 №2110 на суму 29 082,96 грн., від 19.09.2013 №2133 на суму 25 000,00 грн., від 03.10.2013 №2184 на суму 40000,00 грн. та від 31.10.2013 №2269 на суму 30000,00 грн. як оплату робіт за договором від 10.09.2013р. №12-сб.

Враховуючи вищенаведені обставини судом першої інстанції критично оцінено доводи відповідача щодо зарахування сплачених згідно платіжного доручення від 31.10.2013 №1584 на суму 30 000,00 грн. та частково в розмірі 12199,76 грн. згідно платіжного доручення від 31.10.2013 №2184 на загальну уму 42 199,76 грн. в рахунок оплати робіт за договором від 24.09.2013 №13-сб, про що останнім зазначено у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

ОСОБА_5 з ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

ОСОБА_5 ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

ОСОБА_5 з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

ОСОБА_5 з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

ОСОБА_5 із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

ОСОБА_5 із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

ОСОБА_5 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно, грошові кошти і тоді, коли підстава, на якій вони набуті, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна, грошових коштів було результатом поведінки набувача майна чи грошових коштів, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи вищенаведене, зокрема, підтвердження позивачем факту наявності боргу відповідача з повернення зайво сплачених коштів, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 42 199,76 грн. суми зайво сплачених коштів є підставними та обґрунтованими, а право позивача порушене.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву від 24.10.2017 вх. №35836/17 про застосування позовної давності, в якій відповідач просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідки спливу строку позовної давності та зазначає, що роботи за договором на суму 81 883,20 грн. передано відповідачем та прийнято позивачем ОСОБА_6 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) від 29.08.2014 №1, а відтак, саме 29.08.2014 у позивача, як сторони договору, виникли підстави для звернення до відповідача із претензіями щодо стягнення надмірно сплачених коштів, чи повернення помилково сплачених коштів чи іншими претензіями фінансового характеру.

Окрім того, щодо вимог позивача про повернення коштів в сумі 11 245,76 грн. відповідач зазначає, що позивач набув право пред'являти претензію щодо повернення зайво сплачених коштів на вказану суму 31.10.2013, оскільки платіжне доручення №2269 про перерахування останнього (четвертого) платежу за договором датоване 31.10.2013, а загальна сума сплачених коштів (згідно платіжних доручень від 13.09.2013 №2110 на суму 29 082,96 грн., від 19.09.2013 №2133 на суму 25 000,00 грн., від 03.10.2013 №2184 на суму 40 000,00 грн. та від 31.10.2013 №2269 на суму 30 000,00 грн.) на 11 245,76 грн. перевищує ціну договору в розмірі 112 837,20 грн., яка, згідно пункту 3.1. та 3.2 договору є твердою та не підлягає збільшенню.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

ОСОБА_5 приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено у пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (у чинній редакції), що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позовну заяву позивачем подано до Господарського суду Львівської області 28.09.2017, матеріали справи не містять доказів поважності пропуску строку позовної давності, позивачем пропущено строк позовної давності за зверненням до суду із вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача 42 199,76 грн. зайво сплачених коштів.

Отже, з урахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу з повернення зайво сплачених коштів, встановивши порушення прав позивача, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів переривання строку позовної давності чи поважності пропуску цього строку, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Однак, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем існувала домовленість щодо зарахування коштів сплачених за договором №12-сб від 10.09.2013 в рахунок оплати за договором №13-сб від 24.09.2013. Зазначена обставина не заперечується відповідачем з огляду на доводи наведені у запереченні на позовну заяву (а.с.45-47) та наданою відповідачем копією листа позивача №198 від 31.12.2014 (а.с.48) про зміну призначення платежу згідно платіжного доручення №1584 від 31.10.2013 на суму 30 000,00грн. та частково в сумі 12 199,76грн. згідно платіжного доручення №2184 від 03.10.2013 на суму 40 000,00грн. з оплати згідно договору №12-сб від 10.09.2013 та зарахування даної суми в оплату виконаних робіт згідно договору №13-сб від 24.09.2013.

Враховуючи наведене, скаржник був обізнаний про стан своїх розрахунків з відповідачем та вважав, що надмірно сплачені кошти зараховані в рахунок сплати робіт за договором №13-сб від 24.09.2013, що підтверджується фактом звернення з позовом про стягнення надмірно сплачених коштів за договором №13-сб від 24.09.2013 (справа Господарського суду Львівської області №914/1056/17).

Однак, рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2017 у справі №914/1056/17 відмовлено позивачу в позові про повернення надмірно сплачених коштів за договором №13-сб від 24.09.2013 та встановлено факт, що оплала коштів за спірними платіжними дорученнями (№1584 від 31.10.2013 та №2184 від 03.10.2013) здійснена на виконання умов договору №12-сб від 10.09.2013.

Судова колегія погоджується із доводами скаржника, що про наявну переплату в сумі 42 199,76грн. згідно договору №12-сб від 10.09.2013 він дізнався з моменту проголошення 11.10.2017 рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1056/17.

ОСОБА_5 ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на викладене, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивачем при поданні позову пропущено строк для подання позовної заяви, оскільки про своє порушене право скаржник дізнався у ході розгляду Господарським судом Львівської області справи №914/1056/17, рішення у якій прийнято 11.10.2017.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

ОСОБА_5 із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об єктивно не залежали від нього.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення Господарського суду Львівської області у даній справі підлягає скасуванню, у зв'язку неправильним застосування норм матеріального права.

Судовий збір за розгляд справи в місцевому господарському суді та перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіскотломонтаж-Львів» , м. Львів № 69 від 08.12.2017 задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 21.11.2017 у справі №914/1988/17 скасувати. Позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальностю Кузь (АДРЕСА_1, 79049, код ЄДРПОУ 33981182)на користь Товариства з обмеженою відповідальностю Сервіскотломонтаж (АДРЕСА_2, 79044, код ЄДРПОУ 37801512) 42 199,76грн. надлишково сплачених коштів 1 684,00грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 760,00грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду.

Справу повернути у Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 23.03.2018.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.