Постанова

від 22.03.2018 по справі 910/13129/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13129/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого (доповідач), Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора міста Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017( судова колегія у складі: Корсакова Г.В. - головуючий, Хрипун О.О., Чорна Л.В.)

та на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 (суддя Якименко М.М.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсіті"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та визнання відсутності права,

за участю:

від відповідача-1: Перепиліцин К.М. (довіреність від 05.01.18)

від відповідача-2: Гаращенко І.В. (довіреність від 18.01.17))

прокурора: 1. Кравчук О.А. (посвідчення № 043796 від 01.08.16)

2. Паршутіна Ю.А. (посвідчення № 044787від 09.11.16),

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) звернувшись у суд з позовом, просив: визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради (далі - відповідач-1) від 20.12.2016 № 693/1697 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Автотехсіті" (далі - відповідач-2) земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури (об'єктів дорожнього сервісу) на вул. Затишній, 3 у Дарницькому районі м. Києва", визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,4160 га по вул. Затишній, 3 у Дарницькому районі м. Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:63:246:0010), укладений між відповідачем-1 і відповідачем-2, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т.М. 06.04.2017 за № 261, визнати відсутність у відповідача-2 права користування цією земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка передана відповідачу-2 з порушенням вимог чинного законодавства, площа земельної ділянки значно перевищує площу нерухомого майна, тому прокурор вважав, що частина земельної ділянки мала передаватися у користування виключно на конкурентних засадах.

Оскарженим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Заступник прокурора міста Києва подав касаційну скаргу, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. На думку прокурора судами не правильно застосовано статті 377 Цивільного кодексу України, статті 79-1, 120, 124, 125, 134, 135 Земельного кодексу України, статтю 17 Закону України "Про основи містобудування", що відповідно до статті 311 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII є підставою для їх скасування. Прокурор наголошує, що спірним рішенням відповідачеві-2 надано в користування земельну ділянку, що в 26 разів перевищує площу нерухомого майна, що належить останньому на праві власності і частина цієї земельної ділянки відноситься до території захисних зелених насаджень відповідно до Генерального плану міста Києва.

Від відповідача-2 отримано відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить оскаржувані судові акти, як законні і обґрунтовані залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили із того, що відповідачеві-2 на праві приватної власності належать будівлі загальною площею 157,5 кв.м, які розташовані саме на спірній земельній, що виключає можливість проведення торгів сформованої за проектом землеустрою земельної ділянки. Окрім того, чинне законодавство не визначає площу земельної ділянки, яка надавалася в оренду для обслуговування нерухомого майна, а також не визначає пропорційність співвідношення площі об'єктів нерухомості та площі земельної ділянки, яка відводиться (передається в оренду). При цьому земельна ділянка з кадастровим № 8000000000:63:246:0010 була сформована як окремий та неподільній об'єкт нерухомого майна з цільовим призначенням відповідно до Генерального плану м. Києва. Також суди встановили, що вид використання спірної земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:63:246:0010 не суперечить її цільовому призначенню, передбаченому діючою містобудівною документацію, зокрема, Генеральним планом м. Києва.

Однак повністю із з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (п.7 ч.1 ст.1). Вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування (ч.2 ст.5). Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (ч.2 ст.4).

За змістом частини 1 статті 17 вказаного Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Частини 9 і 10 цієї ж статті передбачають, що зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п'ять років. Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією. У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України (ч.9). Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання (ч.10).

Частина 1 статті 18 цього Закону визначає, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

Згідно з частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч.1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2).

Положеннями статті 123 частини 2 Земельного кодексу України у наведеній редакції визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому положеннями статті 134 цього Кодексу у тій же редакції визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно частини 2 цієї статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі розташування на ній об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а щодо інших земельних ділянок право користування підлягало продажу окремими лотами на конкурентних засадах.

Судами не встановлено, що на усій земельній ділянці, переданій у користування, розташовано об'єкти нерухомого майна, отже правові висновки судів у цій частині, як підстава для відмови у позові, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Разом з тим положеннями статті 134 частини 2 Земельного кодексу України у тій же редакції визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).

Судами обох інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у користування відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури та встановлено, що категорія землі - промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За вказаних обставин доводи прокурора про те, що спірну земельну ділянку відповідачу-2 було передано у користування із порушенням чинного на той час законодавства, є необґрунтованими, тому постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін з підстав, наведених у даній постанові.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на особу, що звернулася із касаційну скаргою.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №910/13129/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов