Рішення

від 15.03.2018 по справі 905/2997/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.03.2018 Справа №905/2997/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Мунтяну Ю.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 33852448,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія-Плюс» , м.Київ, ЄДРПОУ 33123867,

про стягнення 518690,09 грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Маріупольська міська рада Донецької області, м.Маріуполь Донецької області, звернулась до господарського суду Донецької області з позовною заявою №232-70934-2352 від 13.12.2017р. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія-Плюс» , м.Київ, про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою по площі Лепсе, 11, 25, у Центральному (Жовтневому) районі міста Маріуполя, площею 1,2913 га кадастровий номер (1412300000:04:014:0105) у сумі 438492, 21грн. та пені у розмірі 80197,88 грн., а разом 518690,09 грн., на підставі договору оренди земельної ділянки №595 від 20.04.2010р.

Ухвалою суду від 15.01.2018р. даний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/2997/17; визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 08.02.2018р.; встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову до 01.02.2018р., але у будь-якому випадку не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено строк позивачу для надання належним чином засвідченого підтвердження зарахування до Державного бюджету України судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №454 від 06.11.2017р. на суму 2871,00грн.; відповіді на відзив відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України до 08.02.2018р.

Обґрунтуванням вимог є порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди земельної ділянки №595 від 20.04.2010р. в частині внесення плати за цим правочином, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 438492,21 грн. та виникли підстави для нарахування пені.

На підтвердження вказаних обставин надано у копіях: договір оренди земельної ділянки №595 від 20.04.2010р., план (схема) меж земельної ділянки кадастровий номер 1412300000:04:014:0105, акт встановлення на місцевості та узгодження меж землекористування ТОВ Сінергія-плюс для експлуатації та обслуговування існуючих будівель торгово-заготівельної бази, оптової торгівлі хімічними продуктами по пл.Лепсе, 11, 25 у Жовтневому районі №б/н від 25.12.2007р., акт приймання-передачі земельної ділянки №б/н від 20.04.2010р., висновок головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради №387 від 22.06.2009р., висновок управління Держкомзему у м.Маріуполі Донецької області №50 від 22.09.2008р., висновок Маріупольської міської санепідемстанції №147 від 15.07.2008р. по відбору (відводу) земельної ділянки під будівництво, висновок відділу регуляторної політики Держуправління охорони навколишнього природного середовища України в Донецькій області №14/1107 від 18.08.2008р., висновок управління культури і туризму №014-340/3 від __.07.2008р., витяг з веб-сайту Міністерства юстиції України Безкоштовний запит. Детальна інформація про юридичну особу щодо відповідача від 23.10.2017р., розрахунок договірних обов'язків по орендній платі за землю станом на 21.06.2017р., довіреність на представника позивача.

Нормативно вимоги обґрунтовано ст.ст.3, 45 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.14.1.136, 129.4, 270, 288 Податкового кодексу України, ст.ст.193, 198 Господарського кодексу України, ст.ст.13, 15, 24 Закону України Про оренду землі , ст.ст.96, 206 Земельного кодексу України, ст.ст.258, 525, 526, 527, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 198 Господарського кодексу України.

02.02.2018р. від відповідача через канцелярію господарського суду Донецької області отримано відзив №02 від 29.01.2018р. на позов Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія - плюс» на суму 518 690,09 грн., до якого додано документи, наведені у переліку.

За змістом означеного відзиву останній не погоджується з вимогами позивача, посилаючись на ст.6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , п.20 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» , п.20 Розпорядження Кабінету Міністрів України №1275 - р від 02.12.2015р., відповідно до яких місто Маріуполь віднесено до територій, на яких здійснювалась антитерористична операція вважає себе звільненим від сплати орендної плати за період з 15.10.2014р. по 07.06.2016р.; зазначає про надання до органу Державної фіскальної служби уточнюючих податкових декларацій з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), а також про надання уточнюючої декларації за 2016р. з відповідним збільшенням нарахування оренди землі в сумі 172477,84грн., у зв'язку з набуттям чинності змін до ст.6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» ; звертає увагу суду на укладання додаткового договору до договору оренди земельної ділянки №595 від 20.04.2010р., яким знижено ставку до 3%, проте позивачем продовжено нарахування орендної плати за землю в розмірі 4% до 13.07.2016р.; вказує, що ним у податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014р. нараховано до зменшення податкове зобов'язання сум орендної плати на 47398,23 грн., за 2015р. - 286007,45 грн., 2016р. - 169062,40 грн.; зауважує, що ним за вказаний період виконувались обов'язки з оплати орендних платежів за користування земельною ділянкою, а отже заборгованість з оплати орендних платежів відсутня, станом на 01.01.2017р. наявна переплата у сумі 165759,76 грн.

02.02.2018р. від представника відповідача через канцелярію господарського суду Донецької області отримано клопотання вихідний №04 від 31.01.2018р. про проведення підготовчого засідання у справі №905/2997/17 без участі представника відповідача.

Ухвалою суду від 08.02.2018р. відкладено підготовче засідання на 01.03.2018р.; встановлено строк позивачу для виконання вимог ухвали суду від 15.01.2018р. та подання відповіді на відзив та заперечень до 01.03.2018р., направлення останніх на адресу відповідача та надання доказів такого направлення до 01.03.2018р.; визнано явку представника позивача у судове засідання обов'язковою; явку представника відповідача - не обов'язковою. У даному процесуальному документі визначено про задоволення клопотання відповідача №04 від 31.01.2018р. про проведення підготовчого засідання у справі №905/2997/17 без участі його представника.

12.02.2018р. від представника позивача через канцелярію господарського суду Донецької області отримано лист - пояснення №450/2018 від 05.02.2018р.

19.02.2018р. від представника позивача через канцелярію господарського суду Донецької області отримано лист - повідомлення №572/2018 від 12.02.2018р., за змістом якого звернуто увагу суду, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2016р. по 30.04.2017р., що підтверджується обґрунтованими розрахунками договірних обов'язків по орендній платі за землю станом на 21.06.2017р.; вважає твердження відповідача про наявність переплати та відсутності заборгованості за користування земельною ділянкою безпідставними та такими, що суперечать матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Ухвалою від 01.03.2018р. закрито підготовче провадження по справі №905/2997/17; призначено справу №905/2997/17 до судового розгляду по суті; визначено проведення судового засідання 15.03.2018р. для розгляду справи по суті.

14.03.2018р. позивачем електронною поштою надіслано клопотання №1134 від 14.03.2018р. про перенесення розгляду справи на іншу дату та час, до якого додано копію довіреності на представника.

14.03.2018р. відповідачем електронною поштою надіслано заяву №13 від 14.03.2018р., за змістом якої вказано, що відповідач не має заперечень стосовно клопотання позивача щодо переносу судового засідання по справі.

15.03.2018р. від відповідача електронною поштою отримано заяву №14 від 15.03.2018р., за змістом якої вказано, що відповідач не має заперечень стосовно клопотання позивача щодо переносу судового засідання по справі; просить призначити нове судове засідання не раніше 12:30 год. 29.03.2018р.

Представник позивача в судове засідання 15.03.2018р. не з'явився.

Представник відповідача в судове засідання 15.03.2018р. не з'явився.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також забезпечення з боку суду можливості сторін для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв'язку) відповідних доказів до суду, з огляду на таке суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

З огляду на таке, підстав для відкладення розгляду справи або оголошення перерви у судовому засіданні, судом не встановлено.

Дослідивши матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо наступного.

За приписами статті 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання, тобто, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

20.04.2010р. між Маріупольською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінергія-Плюс» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки №595, відповідно до п.1.1 якого орендодавець, згідно до рішення Маріупольської міської ради №5/35-5841 від 15.09.2009р., надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться: по площі Лепсе, 11, 25 у Жовтневому районі міста Маріуполя.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею: 1,2913 га. (п.2.1 договору).

Згідно п.2.2 договору на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна: база, а також інші об'єкти інфраструктури згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до п.3.1 договору договір терміном на 10 років (до 15.09.2020р.). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 2010р. (з урахуванням коефіцієнту індексації на 2010р.) становить 418,11 грн./кв.м. (п.4.1 договору).

Згідно п.4.3 договору орендна плата за землю (платіж), згідно вищезазначеного рішення, сплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 4% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік).

Орендна плата за землю вноситься за базовий податковий (звітний) період щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п.4.4 договору).

Розмір орендної плати за земельну ділянку змінюється у разі індексації у встановленому законом порядку грошової оцінки. У разі індексації грошової оцінки земель міста Маріуполя, Орендар зобов'язаний вносити орендну плату у новому розмірі зі дня індексації (п.4.5 договору).

Відповідно до п.5.1 договору земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням: для оптової торгівлі та посередництва в оптовій торгівлі, складського господарства (функціонування торгово-заготівельної бази).

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 5 днів після державної реєстрації цього договору згідно з актом приймання-передачі об'єкту оренди (п.6.5 договору).

Згідно п.13.2 договору цей договір набуває чинності на підставі ст.18 Закону України Про оренду землі після його підписання сторонами та державної реєстрації у Маріупольському відділі ДРФ ДП ЦДЗК .

Договір оренди земельної ділянки зареєстрований у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що вчинено запис про державну реєстрацію №04.10.196.00053 від 28.04.2010р.

Додатковим договором №б/н від 29.04.2016р. до договору №595 від 20.04.2010р. сторони погодили п.4.3 у такій редакції: Орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: №33216812700052 код 18010600, отримувач - Маріуп. УК/Центральний район, код ЕДРПОУ 37989721, банк Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, МФО 834016. .

Цей додатковий договір набуває чинності відповідно до ст.ст.3, 4, 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №117110256 від 15.03.2018р. додатковий договір №б/н від 29.04.2016р. до договору №595 від 20.04.2010р. зареєстрований державним реєстратором 14.07.2016р.

У відповідності до умов договору сторонами складено акт приймання-передачі земельної ділянки №б/н від 20.04.2010р. про те, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв у користування земельну ділянку площею 1,2913га, кадастровий номер 1412300000:04:014:0105, розташовану за адресою: по площі Лепсе, 11, 25 у Жовтневому районі міста Маріуполя.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього ж закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною 1 ст.24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Зважаючи на наведені положення законодавства та наведені вище положення укладеного між сторонами договору оренди землі, суд дійшов висновку, що між сторонами наявні саме правовідносини щодо оренди землі, який регулює строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, а тому до цього договору в повній мірі застосовані положення Закону України «Про оренду землі» та іншого законодавства, яке регулює земельні відносини в Україні.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, орендна плата за землю має сплачуватися своєчасно та в повному обсязі, згідно з умовами укладеного договору оренди землі.

За відомостями листа - повідомлення позивача №572/2018 від 12.02.2018р., останнім визначено стягнення заборгованості з відповідача за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2016р. по 30.04.2017р.

Разом з цим, слід зазначити таке.

З 14.10.2014р. набрав чинності ОСОБА_1 України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» .

Згідно преамбули цього нормативного акту ОСОБА_1 визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (в редакції за станом по 07.06.2016р.) під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

У статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» законодавець зазначив, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.

У відповідності до ч.5 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10 - денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053 - р від 30.10.2014р. був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м.Маріуполь.

05.11.2014р. Кабінетом Міністрів України прийнято нове розпорядження №1079 - р, яким зупинено дію розпорядження КМУ від 30.10.2014р. № 1053 - р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015р. у справі №826/18327/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» до Кабінету Міністрів України визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р. «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України» від 30.10.2014р. №1053 - р» . Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2015р. у зазначеній адміністративній справі залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015р. постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014р. № 1053-р була зупинена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1079 - р від 05.11.2014р.

Одночасно, відповідно до ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014р. №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» , відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року.

Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014р. визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом. Одночасно, проведення антитерористичної операції на території м.Маріуполь є загальновідомим фактом.

Крім того, у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. № 1275 - р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» , на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого включено м.Маріуполь.

Беручи до уваги визначення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , проміжок часу з 14.04.2014р. по 30.04.2017р. включно є періодом проведення антитерористичної операції.

Зі змісту висновку управління Держкомзему у м.Маріуполі Донецької області №50 від 22.09.2008р., висновку Маріупольської міської санепідемстанції №147 від 15.07.2008р. по відбору (відводу) земельної ділянки під будівництво, слідує, що передана в оренду земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови Маріупольської міської ради.

Місцезнаходженням означеної земельної ділянки є Донецька область, м.Маріуполь, Центральний (Жовтневий) район, площа Правобережна (Лепсе), 11, 25.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003410091 від 22.12.2017р. діяльністю відповідача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Як зазначено вище, цільовим призначенням земельної ділянки за договором №595 від 20.04.2010р. є оптова торгівля та посередництво в оптовій торгівлі, складське господарство (функціонування торгово-заготівельної бази) (п.5.1 договору).

Відтак, суд дійшов висновку про здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінергія-Плюс» господарської діяльності у м.Маріуполь, який віднесено розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» до території проведення антитерористичної операції.

Таким чином, відповідач є суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції у розумінні приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» .

Отже, дія означеного нормативно-правового акту розповсюджується на спірні правовідносини та має пріоритетне застосування.

Так, суд погоджується із твердженням відповідача щодо застосування Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» при вирішенні даного спору.

Спеціальність означених законодавчих приписів по відношенню до приведених вище норм відносно обов'язку сплати орендної плати за користування земельними ділянками зумовлена п.3 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VI від 02.09.2014р.

ОСОБА_1 відповідно до п.1 його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності з наступного дня після його опублікування, яке відбулося 14.10.2014р. у «Голосі України» №197 та за своєю сутністю в частині наведених вище норм встановив тимчасове спеціальне право орендарів впродовж відповідного періоду (що розпочався з 14.04.2014р.) не здійснювати орендні платежі за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на території населених пунктів, визначення переліку яких цим Законом доручено Кабінету Міністрів України (абз.3 п.5 ст.11 Закону).

Таким чином, означене спеціальне право, яке за своєю суттю опосередковує гарантії підприємництва в умовах запровадженого особливого режиму антитерористичної операції встановлено і надано безпосередньо спеціальним Законом у відповідності до п.8 ст.92 Конституції України та в силу цієї ж норми Основного Закону не можуть бути скасовані інакше, ніж відповідним Законом або у встановленому таким Законом порядку. В свою чергу, Кабінет Міністрів України зобов'язаний на виконання Закону №1669-VI від 02.09.2014р. лише визначити коло суб'єктів такого спеціального права і це повноваження не може ототожнюватися із запровадження цього права або його зміною/скасуванням.

З огляду на внесення змін Законом України №1365-VIII від 17.05.2016р. до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (редакція діє з 08.06.2016р.), відповідачем втрачено статус суб'єкта на якого розповсюджуються приписи цього Закону.

Отже, Маріупольська міська рада Донецької області як орендодавець не мала суб'єктивного права на отримання орендної плати, від сплати якої тимчасово звільнено, а у орендаря, відповідно, не було обов'язку сплачувати з 14.04.2014р. по 07.06.2016р. таку орендну плату.

Як вбачається з представлених суду податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік, розрахунку договірних обов'язків по орендній платі за землю станом на 21.06.2017р., представлений позивачем разом із позовом, розрахунку договірних обов'язків по орендній платі за землю за період з 31.01.2014р. по 30.06.2017р., представлений відповідачем разом із відзивом №02 від 29.01.2018р., відповідачем здійснено оплату за оренду землі за зобов'язаннями починаючи з 14.04.2014р. по 07.06.2016р. у загальному розмірі 449480,05 грн., коли відповідач був фактично звільнений від сплати орендної плати за землю в силу закону.

З представлених позивачем суду відомостей, що знаходять своє відображення у розрахунку договірних обов'язків по орендній платі за землю згідно з договором оренди земельної ділянки №04.10.196.00053 від 28.04.2010р. за період з 31.01.2014р. по 30.06.2017р., який подано відповідачем, орендна плата за період червня 2016р. (з 08.06.2016р.) по квітень 2017р. становить 292068,49 грн. і такий розрахунок здійснено з урахуванням додаткового договору №б/н від 29.04.2016р. до договору №595 від 20.04.2010р.

Так, заперечення відповідача щодо здійснення позивачем розрахунку без урахування означеного додаткового договору у приведеній частині, не відповідають дійсності, а тому відхилені судом.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні від 23.03.2017р. п.38 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України викладено у такій редакції: нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269-289 цього Кодексу за земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. До зазначених сум надміру сплачених грошових зобов'язань не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 цього Кодексу, крім сум надміру сплачених податкових зобов'язань платників податків, які припиняють свою діяльність.

Беручи до уваги викладене, відсутність доказів наявності заборгованості за минулий період, а також підстав зміни позивачем призначення проведених відповідачем платежів, або рознесення Орендодавцем оплат відповідно до першочерговості виникнення заборгованості, не встановлено, окрім того таке право не випливає з договору №595 від 20.04.2010р., слідує висновок про відсутність заборгованості з оплати орендної плати за зобов'язанням червня 2016р.(з 08.06.2016р.)-квітня 2017р. у загальній сумі 292068,49 грн. за рахунок проведеної суми оплати у загальній розмірі 449480,05 грн. за період з 14.04.2014р. по 07.06.2016р.

Зважаючи на положення ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від доведеності одночасної наявності таких елементів: захищуваного суб'єктивного права (інтересу) у позивача; порушення означеного ним права чи інтересу з боку відповідача; належність обраного способу захисту (його адекватність характеру правовідносин і здатність відновити порушені права чи інтереси, можливість до застосування за змістом діючого законодавства).

Відсутність або недоведеність позивачем згідно приписів чинного процесуального законодавства належними доказами будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права. Тому, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Між тим, як свідчать фактичні обставини справи, на момент подання позову у позивача відсутнє порушене суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес на захист якого подано позов у частині вимог щодо стягнення заборгованості за січень 2016р.-квітень 2017р.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь Донецької області, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія-Плюс» , м.Київ, в частині стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою по площі Лепсе, 11, 25, у Центральному (Жовтневому) районі міста Маріуполя, площею 1,2913 га кадастровий номер (1412300000:04:014:0105) у сумі 438492, 21грн. на підставі договору оренди земельної ділянки №595 від 20.04.2010р.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 80197,88 грн. за період з 22.06.2016р. по 21.06.2017р., суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, з огляду на те, що нарахування здійснено позивачем щодо зобов'язань з орендної плати, починаючи з квітня 2016р. по квітень 2017р., які є скасованими з квітня 2016р. по 07.06.2016р. у розумінні Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , починаючи з 08.06.2016р. по квітень 2017р. зобов'язання з орендної плати є погашеними за рахунок оплат, проведених з 29.05.2014р. по 30.07.2015р., що виключає факт прострочення за ними.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 7, 13, 42, 73-81, 86, 129, 202, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь Донецької області, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія-Плюс» , м.Київ, про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою по площі Лепсе, 11, 25, у Центральному (Жовтневому) районі міста Маріуполя, площею 1,2913 га кадастровий номер (1412300000:04:014:0105) у сумі 438492, 21грн. та пені у розмірі 80197,88 грн., а разом 518690,09 грн., відмовити.

2. В судовому засіданні 15.03.2018р. ухвалено рішення (вступна та резолютивна частини рішення).

3. Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

4. Повний текст рішення складено та підписано 26.03.2018р.

Суддя О.В. Кротінова