Рішення

від 26.03.2018 по справі 910/23318/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 26.03.2018Справа №  910/23318/17 Господарський суд міста Києва у складі судді   Спичака О.М.    за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи За позовом   Виконавчого комітету Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області до                           1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Комплекс Т"  2) Фонду  державного майна України   пророзірвання концесійного договору Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання  Тарасюк І.М. Представники сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача-1: не з'явився; від відповідача-2:  не з'явився; ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Виконавчий комітет Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Комплекс Т" та Фонду  державного майна України про розірвання концесійного договору та виключення його з Реєстру консеційних договорів державного та комунального майна. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк Комплекс Т" не виконуються умови концесійного договору № 34 від 01.10.2012 з моменту укладання зазначеного договору, а також відсутній будь-який зв'язок із відповідачем.     Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/23318/17 від 28.12.2017 позовну заяву Виконавчого комітету Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Комплекс Т" та Фонду  державного майна України про розірвання концесійного договору  залишено без руху. 09.01.2018 від Виконавчого комітету Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2017. У відповідності до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно із п. 8 ч. 4  ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За приписами ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). У частині 3 вказаної статті вказано, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України  при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.           Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, судом вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи  за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 17.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено підготовче засідання у справі на 12.02.2018. 01.02.2018 через канцелярію суду від Фонду державного майна України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити в позові в частині вимог до Фонду державного майна України про виключення консеційного договору з Реєстру консеційних договорів державного та комунального майна. Крім того, відповідач-2 просив суд здійснювати розгляд зазначеної справи без участі його представника. 12.02.2018 через канцелярію суду від позивача  надійшло клопотання про розгляд зазначеної справи без участі представника позивача. У судовому засіданні 12.02.2018 судом було відкладено підготовче засідання до 26.02.2018. Представники сторін у судове засідання 26.02.2018 не з'явилися. Ухвалою суду від 26.02.2018 у справі № 910/23318/17 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2018. 15.03.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд зазначеної справи без участі його представника. Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання не з'явилися, проте в раніше поданих клопотаннях просили суд розглядати зазначену справу без участі їх представників. Представник відповідача-1 у судове засідання 26.03.2018 не з'явився, відзив на позов у строк, встановлений судом, не надав. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, процесуальні документи були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04214, м. Київ, просп. Оболонський, 36-Д, офіс 131. Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.01.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Згідно з ч.     6 ст.     242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення копії судового рішення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в   електронній   формі   не   пізніше  наступного  дня  після  їх виготовлення   і   підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопарк Комплекс Т» не було позбавлено права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Екосистеми Проф» не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні 26.03.2018 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва - ВСТАНОВИВ: В рамках Програми поводження з твердими побутовими відходами на 2012-2018 роки, затвердженої Рішенням XI сесії обласної ради VI скликання від 23.05.2012, був укладений Меморандум про співробітництво між Полтавською обласною радою, Полтавською обласною державною адміністрацією та ТОВ «Технопарк Комплекс Т», який передбачав впровадження Проекту «Виробничий комплекс по переробці твердих побутових відходів «Комплекс Т160». Згідно з цим Проектом, ТОВ «Технопарк Комплекс Т» мав намір на території Семенівського, Глобинського, Козельщинського, Кобеляцького, Кременчуцького районів та міста Комсомольська забезпечити роботу всього виробничого процесу від збирання до переробки твердих побутових відходів. На виконання зазначеного рішення, керуючись п. 30 ч. 1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», 01.10.2012 між Виконавчим комітетом Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (надалі по тексту - Концесієдавець), з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопарк Комплекс Т» (надалі по тексту - Концесіонер), з другої сторони, укладено концесійний договір (надалі по тексту - Договір) № 34. Відповідно до абзаців 3,4 частини 1 статті 1 Закону України «Про концесії» концесія - це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Договір концесії (концесійний договір) - це договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (Концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (Концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до Закону України «Про концесії» з метою задоволення громадських потреб. У концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності в різних сферах господарської діяльності, однією із яких є збирання та утилізація сміття. Відповідно до п.1.1  консеційного договору № 34, Концесієдавець засновує концесію - об'єктом якої є всі функціональні обов'язки, матеріальні права та ресурси що, при залученні інвестицій Концесіонера, забезпечують збір, транспортування та утилізацію всіх твердих відходів, які утворюються на території Концесієдавця, (надалі - Об'єкт концесії). В межах передачі об'єкта концесії Концесіонеру: Концесієдавець з метою задоволення громадських потреб у сфері житлово-комунального господарства та комплексного вирішення збору, транспортування та утилізації твердих відходів, які утворюються всіма джерелами на території Концесієдавця та з метою забезпечення притоку інвестицій в цю сферу, залучає згідно умов договору Концесіонера на умовах повного забезпечення об'єкта концесії фінансовими ресурсами, створення відповідної матеріальної бази, що забезпечує функціонування об'єкта концесії та на умовах забезпечення високоефективного керівництва об'єктом концесії з повною майновою та моральною відповідальністю (п. 1.2.1 договору). Концесієдавець надає Концесіонеру, а Концесіонер приймає на себе майнові та немайнові права, обов'язки та відповідальність, які необхідні Концесіонеру для комплексного вирішення найкращим способом всіх завдань по збору, транспортуванню та утилізації відходів, як комунальної проблеми, на території Концесієдавця (п. 1.2.2 договору). Відповідно до умов договору, до обов'язків Концесіонера віднесено забезпечення виконання своїх обов'язків з будівництва заводу по переробці в товарні продукти з високою доданою вартістю всіх компонентів вторинної сировини, отриманої з твердих побутових відходів на сортувальних станціях. Відповідно до пунктів 3.2.1-3.2.6 Договору Концесіонер зобов'язався: -          виконувати умови Договору; -          надавати населенню, що знаходиться на території Концесієдавця послуги з збору, транспортування та утилізації твердих побутових відходів відповідно до погоджених норм і правил, шляхом укладення відповідних угод і договорів; -          утримувати в належному стані майно, прийняте в концесію; -          нести відповідальність за виконання умов Договору та законодавства України за третіх осіб, які залучені до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії; -          використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію; -          вести у встановленому законодавству порядку облік зазначених послуг; За умовами п. 13.1 концесійного договору  № 34 від 01.10.2012, зазначений договір укладено строком на 49 років з дати підписання. Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що з моменту укладання договору й по сьогоднішній день зобов'язання по договору концесіонером не виконуються, в зв'язку з тим, що після його укладання, зв'язок з ТОВ «Технопарк Комплекс Т» відсутній. Рішенням дев'ятої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 26.07.2016 № 166 скасовано обласну Програму поводження з твердими побутовими відходами на 2012-2018 роки на підставі висновків Державної фінансової інспекції за результатами проведеного у 2015 році державного фінансового аудиту. Позивачем на адресу відповідача було направлено лист (за вих. № 574/02-24 від 12.12.2016) про намір розірвати концесійний договір № 34, проте зазначений лист був повернутий за закінченням встановленого строку зберігання. З огляду на зазначене позивач просить суд розірвати консеційний договір № 34 від 01.10.2012, укладений між виконавчим комітетом Недогарівської сільської ради та ТОВ «Технопарк Комплекс Т». Умовами статті 14 Закону України «Про концесії» передбачено реєстрацію концесійних договорів. Частиною 2 ст.14 даного закону встановлено, що у разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, реєструє такий договір у виконавчому органі відповідної ради та повідомляє Фонд державного майна України про укладення такого концесійного договору. Порядок ведення обліку концесійних договорів, укладених органами місцевого самоврядування, визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 18.01.2000 № 72 затверджено Положення про реєстр концесійних договорів (надалі - Положення). Згідно з п.1 Положення «Реєстр концесійних договорів запроваджується з метою обліку концесійних договорів, укладених між концесіонером та уповноваженими на укладення концесійного договору органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Реєстр веде Фонд державного майна України. Для реєстрації концесійного договору концесієдавець протягом п'яти днів після укладення концесійного договору, а у разі коли об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності - протягом п'яти днів після реєстрації концесійного договору у виконавчому комітеті відповідної ради, подає до Фонду державного майна такі документи та матеріали: заяву, копію рішення відповідної ради про затвердження переліку об'єктів права комунальної власності, які можуть надаватися в концесію, копію концесійного договору. За результатами розгляду поданих документів і матеріалів Фонд державного майна приймає рішення про реєстрацію концесійного договору у реєстрі або відмову в його реєстрації. У разі реєстрації концесійного договору його дані вносяться до реєстру за встановленою формою. Концесійний договір № 34 від 01.10.2012 зареєстрований в Реєстрі концесійних договорів державного та комунального майна (відповідно до вимог постанови КМУ від 18.01.2000 р. № 72) за номером 40. З огляду на вищезазначене позивач просить суд зобов'язати Фонд державного майна України, як відповідача по справі, виключити договір № 34 від 01.10.2012 з Реєстру концесійних договорів державного та комунального майна. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України     до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі     статтею 526 Цивільного кодексу України     зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог     Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою     статті 193 Господарського кодексу України     встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7     статті 193 Господарського кодексу України). Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок  завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону «Про концесії» концесійний договір може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України. Пунктом 14.4 концесійного договору передбачено, що на вимогу однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням суду (господарського суду) у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством України. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на порушення ТОВ «Технопарк Комплекс Т» умов концесійного договору, зокрема, відповідачем не вчинено жодної дії направленої на виконання умов зазначеного договору. Тобто, ненадання відповідачем-1 послуги на яку розраховував позивач при укладенні договору  є істотним його порушенням, оскільки позивач не отримав ті блага, на які розраховував при укладенні спірного договору з відповідачем-1. Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а інша сторона у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, а у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Відповідно до ч. 3 статті 214 Цивільного кодексу України відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. З наявних в матеріалах справи документі вбачається, що позивачем на адресу ТОВ «Технопарк Комплекс Т» було направлено лист за вих. № 574/02-24 від 12.12.2016  про намір розірвати концесійний договір № 34, проте зазначений лист був повернутий за закінченням встановленого строку зберігання. Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення обставин повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині розірвання консеційного договору № 34 від 01.10.2012, укладеного між Виконавчим комітетом Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопарк Комплекс Т» підлягають задоволенню повністю. Щодо позовної вимоги до Фонду державного майна України про зобов'язання виключити консеційний договір № 34 від 01.10.2012 з Реєстру консеційних договорів державного та комунального майна, то суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне. На виконання вимог ст. 14 Закону України «Про концесії», Фонд державного майна України веде реєстр концесійних договорів об'єктів права державної власності, а також облік концесійних договорів об'єктів права комунальної власності відповідно до вимог Положення про реєстр концесійних договорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2000 № 72. Відповідно до п. 3 Положення визначено механізм внесення даних про укладені договори концесії до реєстру, яким передбачено, зокрема, подання до Фонду відповідних документів та матеріалів. Водночас відповідно до вимог п. 8 Положення у разі зміни даних, що вносяться до реєстру, концесієдавець подає до Фонду відповідну інформацію, про що робиться відмітка у реєстрі. Таким чином, з метою зміни інформації щодо договору у реєстрі (внесення відмітки про розірвання договору концесії) концесієдавцю потрібно надати до Фонду відповідні підтверджуючі документи та матеріали щодо факту розірвання такого договору. З огляду на те, що на момент звернення до суду права позивача зі сторони Фонду державного майна України порушені не були (відсутня була підстава для внесення запису про виключення спірного договору з реєстру), то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в даній частині. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги. За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача та відповідача-1 в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Розірвати консеційний договір № 34 від 01.10.2012, укладений між Виконавчим комітетом Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк Комплекс Т". 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Комплекс Т" (місцезнаходження: 04214, м. Київ, просп. Оболонський, 36-Д, код ЄДРПОУ 38119355) на користь Виконавчого комітету Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (місцезнаходження: 39722, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, село Недогарки, 154, код ЄДРПОУ 22543913) судовий збір у розмірі 1   600,00 грн. 4. В задоволенні позовних вимог до Фонду державного майна України відмовити. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 6. Згідно ч.1 ст.256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення»  Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.    Повне рішення складено         28.03.2018 Суддя                                                                                                             Спичак О.М.