Ухвала

від 27.03.2018 по справі 907/9/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/9/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" (далі - Банк) - не з'явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Карпати М" (далі - Товариство) - не з'явився,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017

за позовом Банку до Товариства про звернення стягнення на майно,

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства про звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 21.03.2011 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.03.2011 № KU 010443 у розмірі 10 536,78 долара США та пені у розмірі 28 831,01 грн., підтвердженої рішенням Мукачевського міськрайонного суду від 27.10.2015 зі справи № 303/8746/13-ц, яке набрало законної сили.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.03.2017 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 рішення господарського суду Закарпатської області від 15.03.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 та залишити в силі рішення господарського суду Закарпатської області від 15.03.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.10.2017 касаційну скаргу Банку на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 було повернуто скаржнику на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 111 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Ухвалу мотивовано тим, що касаційну скаргу від імені Банку підписано представником на підставі довіреності, без долучення доказів наявності у цієї особи статусу адвоката, а також тим, що скаржником при зверненні з касаційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством України. За висновками Вищого господарського суду України спір про звернення стягнення на предмет застави є майновим, а тому судовий збір у справі повинен розраховуватись за ставкою, встановленою як для позовних вимог майнового характеру, виходячи із вартості заставного майна.

11.11.2017 Банк повторно звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на згадане судове рішення.

04.01.2018 на підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017) справа № 907/9/17 була передана до Касаційного господарського суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 зі справи № 907/9/17 , а її розгляд призначено на 27.03.2018.

При повторному зверненні з касаційною скаргою Банк усунув недоліки, які слугували підставою для первісного її повернення на підставі пункту 1 частини першої статті 111 3 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017). Водночас у поданій касаційній скарзі Банк наполягає на помилковості повернення касаційної скарги Вищим господарськими судом України на підставі пункту 4 частини першої наведеної статті ГПК України, стверджуючи, що судовий збір у даній справі повинен розраховуватись за ставкою, встановленою саме як для позовних вимог немайнового характеру. За твердженнями Банку, якщо вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави пред'явлена після вирішення спору про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості за рішенням суду і под.), то вона оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, що і має місце у цій справі.

Розглядаючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховний Суд встановив, що існує висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті при розгляді спорів про звернення стягнення на предмет застави після вирішення спору про виконання основного зобов'язання, викладений в раніше ухваленому рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Так, Касаційний цивільний суд постановою від 23.01.2018 зі справи № 2-340/461/16-ц скасував ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.10.2016, якими у подібних правовідносинах за аналогічного правового регулювання спір також було визнано майновим, а сплату судового збору за ставкою, встановленою для позовних вимог немайнового характеру, - помилковою.

Скасовуючи зазначені судові рішення, Касаційний цивільний суд виходив з того, що саме по собі віднесення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки до вимог майнового характеру, які оплачується судовим збором за ставками, встановленими для вимог майнового характеру, є помилковим. Оскільки майнова вимога про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості за кредитним договором) вже була вирішена судом у межах іншої справи, то при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки судовий збір має сплачуватись як за вимогу немайнового характеру.

Частиною третьою статті 302 ГПК України (тут і далі - в редакції, що діє з 15.12.2017) передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

З огляду на наявність різної судової практики застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме визначення ставки судового збору, що підлягає сплаті при розгляді спорів про звернення стягнення на предмет застави після вирішення спору про виконання основного зобов'язання, та не погоджуючись з немайновим характером відповідної позовної вимоги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 302, 303 ГПК України, підпунктом 11 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Справу № 907/9/17 разом з касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б.Львов

Суддя І.Булгакова

Суддя В.Селіваненко