Постанова

від 22.03.2018 по справі 905/1918/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

22.03.2018р. справа №905/1918/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя судді ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

секретар судового засідання ОСОБА_4 за участю представників: від позивача від відповідача від ДВС від апелянта не з'явився не з'явився не з'явився ОСОБА_5, за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 28.12.2017 року за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк «Південкомбанк» , м. Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» , м. Київ на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ у справі№905/1918/15 (суддя Курило Г.Є.) за позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк «Південкомбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» ОСОБА_6, м. Донецьк до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Укртрайлінг", м. Донецьк простягнення 277 942 848, 00 грн.

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду Донецької області звернулось Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Південкомбанк» , м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» зі скаргою, якою просило скасувати рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у вигляді Постанови від 09.10.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу; зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження на виконання Наказу господарського суду Донецької області по справі №905/1918/15 про примусове виконання рішення господарського суду від 30.09.2015 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрайлінг» , м.Донецьк на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» , м.Донецьк заборгованість за кредитом у розмірі 162000000,00 грн., поточну заборгованість за процентами у розмірі 3098250,00 грн., прострочену заборгованість за процентами у розмірі 52440750,00 грн., а всього 217539000,00 грн.

В обґрунтування скарги боржник посилався на те, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірно винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» , оскільки державним виконавцем в повному обсязі не виконані виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.12.2017 у справі №905/1918/15

скаргу ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» , м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» задоволено. Визнано недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.11.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №53243920. Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження на виконання Наказу господарського суду Донецької області по справі №905/1918/15 про примусове виконання рішення господарського суду від 30.09.2015 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрайлінг» , м.Донецьк на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» , м.Донецьк заборгованості за кредитом у розмірі 162000000,00 грн., поточної заборгованості за процентами у розмірі 3098250,00 грн., простроченої заборгованості за процентами у розмірі 52440750,00 грн.

Ухвалу мотивовано тим, що органом державної виконавчої служби не було вжито всіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення господарського суду Донецької області. При цьому висновок щодо «безрезультатності» та/або «неможливості» розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Суд дійшов висновку, що зі змісту скарги та додатків до неї вбачається, що позивач оскаржує дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення Постанови від 02.11.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу, отже дату постанови, зазначену в прохальній частині скарги (09.10.2017), суд визнав опискою.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить ухвалу господарського суду Донецької області від 28.12.2017 у справі №905/1918/15 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги відмовити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Послався на п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» , за умовами якої виконавчий документ підлягає поверненню, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Наполягає на правомірності та повноті дій державного виконавця під час прийняття оскаржуваної постанови та відсутності підстав для задоволення скарги.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Донецької області від 28.12.2017 року у справі №905/1918/15.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2018 призначено до розгляду апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 28.12.2017 року у справі №905/1918/15 на 22.03.2018р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.

Інші учасники справи не скористалися правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст.271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника Департаменту, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.09.2015 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» , в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрайлінг» про стягнення заборгованості у розмірі 277942848,00 грн. задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрайлінг» , м. Донецьк (83049, м.Донецьк, вул. Куйбишева, буд. 68, ЄДРПОУ 37671020) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (83015, Донецька обл., м.Донецьк, пр-т Ватутіна, 33-а, ЄДРПОУ 19358767) заборгованість за кредитом у розмірі 162000000,00 грн., поточну заборгованість за процентами у розмірі 3098250,00 грн., прострочену заборгованість за процентами у розмірі 52440750,00 грн та судовий збір в розмірі 57197,91 грн в державний бюджет України.

13.10.2015 на виконання зазначеного рішення видано відповідні накази.

17.01.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за заявою стягувача, винесено постанову ВП №53243920 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №905/1918/15, виданого 13.10.2015 господарським судом Донецької області.

Зазначену постанову листом №53243920/24 від 17.01.2017 направлено боржнику та стягувачу.

17.01.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП №53243920 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ТОВ «Укртрайлінг» в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 25.01.2017 на підставі постанови про арешт майна зареєстроване обтяження на все нерухоме майно ТОВ «Укртрайлінг» , вид обтяження - арешт нерухомого майна.

Листом №31/5-379 від 30.01.2017 Регіональний сервісний центр в Донецькій області МВС України у відповідь на лист №53243920/20.1-24 від 17.01.2017 повідомив орган ДВС, що відповідно до наявних баз даних станом на 30.01.2017 за ТОВ «Укртрайлінг» транспортні засоби не зареєстровані.

Державною фіскальною службою України на запит органу ДВС надано відповідь №1022766837 від 24.01.2017 в якій зазначено, що інформація про номери рахунків, відкритих відповідачем до ДФС України від відповідної фінансової установи не надходила.

Державною службою інтелектуальної власності України у листі №1-6/1143 від 09.02.2017 повідомлено орган ДВС, що за інформаційно-пошуковими реквізитами «найменування власника/автора» в державних реєстрах охоронних документів на об'єкти промислової власності, Державному реєстрі свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, станом на 06.02.2017, відсутні відомості про ТОВ «Укртрайлінг» як власника зареєстрованих об'єктів права інтелектуальної власності.

02.11.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП № 53243920 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» .

Зазначену постанову листом №53243920/24 від 02.11.2017 направлено стягувачу.

Не погодившись з прийнятою постановою, стягувач, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Південкомбанк» , м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» звернувся до суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України посилаючись на те, що виконавчою службою не в повному обсязі проведені виконавчі дії спрямовані на примусове виконання рішення суду.

28.12.2017 господарським судом Донецької області за наслідками розгляду скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» , м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» прийнято ухвалу, що оскаржується.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004р. у справі «Півень проти України» зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди однієї із сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява №59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява №41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява №71186/01, п. 84).

Відповідно до ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» , як спеціальним нормативним актом, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016р. заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За положеннями ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відтак, законодавець визначає умови і порядок виконання судових рішень у примусовому порядку, низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.

За приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» про наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Висновок щодо безрезультатності та/або неможливості розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу прийнята 02.11.2017р., з посиланням на п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» .

Як вірно зазначено судом першої інстанції, органом державної виконавчої служби не було вжито всіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення господарського суду Донецької області, а саме не надано доказів направлення запитів до відповідних органів щодо наявності зареєстрованих катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, іншого рухомого майна, корпоративних прав, цінних паперів, належних на праві власності відповідачу, а тому оскаржувана заявником постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 02.11.2017 є передчасною.

До матеріалів справи Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не надано документального підтвердження вчинення державним виконавцем належних та достатніх виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення з метою виконання наказу №905/1918/15 від 13.10.2015р. Відповідні посилання на конкретні дії виконавця в оскаржуваній постанові також відсутні.

Акт за результатами обстеження державним виконавцем майна боржника на виконання ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» не складався; виконавчі дії в межах виконавчого провадження №53243920 щодо з'ясування наявності банківських рахунків та належних боржнику грошових коштів на банківських рахунках боржника, є недостатніми.

Згідно з приписами ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» , виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника» .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що державним виконавцем, в порушення встановлених законом вимог, станом на дату вчинення оскаржуваної постанови, не встановлено документально підтвердженої відсутності у боржника майна, на яке можливо було б звернути стягнення, не проведено інших виконавчих дій стосовно боржника, у зв'язку з чим постанова від 02.11.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №53243920 у зв'язку з відсутністю коштів та майна боржника, є незаконною.

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» , у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною.

Вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання її недійсною.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про задоволення скарги стягувача, ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» , визнання недійсною постанови від 02.11.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №53243920 та зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження на виконання Наказу господарського суду Донецької області по справі №905/1918/15 про примусове виконання рішення господарського суду від 30.09.2015 про стягнення з ТОВ «Укртрайлінг» на користь ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» заборгованості за кредитом у розмірі 162000000,00 грн., поточної заборгованості за процентами у розмірі 3098250,00 грн., простроченої заборгованості за процентами у розмірі 52440750,00 грн.

З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування ухвали господарського суду Донецької області від 28.12.2017р. у справі №905/1918/15 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд ухвали господарського суду Донецької області від 28.12.2017р. у даній справі, покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 270, 271, 275, 276, 281, 282, 284, 343 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 28.12.2017 у справі №905/1918/15 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 28.12.2017 у справі №905/1918/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

У судовому засіданні 22.03.2018р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено 27.03.2018р.

Головуючий суддя Н.М. Дучал

Судді Н.В. Будко

ОСОБА_3

Надруковано 6 екз.:

1 - позивачу;

1 - відповідачу;

1 -Департаменту;

1 - Відділу ПВР ДВС МЮУ;

1 - у справу;

1 - ГСДО.