Рішення

від 14.03.2018 по справі 127/26891/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/26891/17

Провадження № 2/127/6784/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

14 березня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого-судді Гуменюка К.П.,

за участю секретаря судового засідання Лисої К.Д.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства ІНТЕРА-С про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

вимоги позивача: визнати договір № 0271 від 27 березня 2017 року недійсним з дати його укладення. Стягнути з Приватного підприємства ІНТЕРА-С 31 500 грн. та стягнути судові витрати,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ПП ІНТЕРА-С про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Свої вимоги мотивував тим, що представник ПП ІНТЕРА-С , який одночасно є представником і ПП СОЛДІ-М ввів позивача в оману та надав на підпис останньому договір з ПП СОЛДІ-М для отримання на користь ПП ІНТЕРА-С позики, за що позивачем сплачено 31500,00 грн. Після внесення коштів, позивач отримав екземпляр договору, при цьому з'ясував, що замість договору купівлі - продажу автомобіля, який він мав намір придбати, з ним укладено договір позики. При цьому представник відповідача пояснив, що є можливість розірвати договір, шляхом надіслання до ПП СОЛДІ-М відповідної заяви. Позивач звернувся з письмовою заявою до директора ПП ІНТЕРА-С з вимогою про розірвання договору від 27 березня 2017 року та повернення суми коштів в розмірі 31500,00 грн. Наразі відповіді позивачем не отримано. Укладений договір позивач вважає споживчим, а тому до нього застосовуються положення Закону України Про захист прав споживачів . При цьому вказує, що мав намір укласти договір купівлі-продажу автомобіля, натомість між сторонами укладено договір позики, чим введено позивача в оману. Укладений договір не відповідає умовам обумовленого між сторонами договору. З посиланням на положення ч. 5 ст. 203 ЦК України, позивач вважає, що укладений договір є недійсним. Одночасно вказує, що умови договору є несправедливими. Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути все, що одержано за недійсним правочином. Крім того, зазначає, що договір позики мав би бути нотаріально посвідчений, адже укладений на суму, що перевищує 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. За наведених обставин позивач просить визнати договір від 27 березня 2017 року № 0271 недійсним з моменту його укладання, стягнути з відповідача 31 500 грн. та розмір сплаченого судового збору.

02 лютого 2018 року позивачем подано до суду заяву, в якій останній просив розгляд справи провести без його участі, позов підтримав та просив його задовольнити, а також не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, хоча про дату час та місце судового засідання повідомлявся судом у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280, ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Враховуючи, що належним чином повідомлений відповідач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин та не подав відзив на позовну заяву, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 27 березня 2017 року між ПП ІНТЕРА-С (Підприємство) та ОСОБА_1 (Контрагент) укладено договір № 0271, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався вчинити від імені контрагента дії, спрямовані на надання безвідсоткової позики, зазначеної у додатку №1 до договору та на умовах, що містяться в додатку №2 до договору в тому числі організувати та проводити Захід розподілу активів контрагентів, здійснити надання безготівкової позики контрагенту за рахунок активів контрагентів та надати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами (а. с. 12).

Відповідно до додатку №1 до зазначеного договору, сума позики становить 300 000 грн. із кількістю платежів -180, та розміром щомісячного платежу 2 566 грн. 67 коп. Всі платежі сплачуються виключно через банківські установи (а. с. 13).

Крім того, 27 березня 2017 року між ОСОБА_1 (як замовник) та ПП Солді-М (як виконавець) укладено договір про надання послуг та про участь згідно з умовами, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання здійснити дії спрямовані на отримання позики на умовах договору ПП Інтера-С , а саме: забезпечити оформлення договору між ПП Інтера-С та замовником та надавати інформаційно-консультатівні, довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника згідно з умовами договору та додатків до нього. Оплата послуг визначається у відсотковому розмірі в 10,5% від суми позики, зазначеної в додатку №1 і сплачується одноразово в розмірі 31 500 грн. (а. с. 17).

Відповідно до копії квитанції від 27 березня 2017 року, ОСОБА_1 сплатив 31 500 грн. (а. с. 19).

01 серпня 2017 року позивач звернувся письмово до ПП ІНТЕРА-С із заявою про розірвання договору від 27 березня 2017 року № 0271, в якій просив розірвати договір та повернути грошові кошти в розмірі 31 500 грн. (а. с. 20).

Відповідно до ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно із ст. 6, ч. 2 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України Про захист прав споживачів , яким встановлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Таким чином, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами на підставі договору № 0271 від 27 березня 2017 регулюються і положеннями Закону України Про захист прав споживачів .

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно умов оспорюваного договору випливає, що його предметом є дії відповідача ПП Інтера-С , спрямовані на надання позивачу ОСОБА_1 безвідсоткової позики, зазначеної у Додатку № 1, однак, з аналізу інших умов Договору слідує, що відповідач не надає позику, а формує реєстр учасників, які за рахунок власних внесків формують фонди групи. Після цього здійснюється захід по розподілу грошового фонду на одержання позики або придбання товару.

Таким чином, відповідач, відповідно до умов другого Договору формує реєстр учасників програми за рахунок сплати щомісячних загальних внесків, сплачених учасниками програми, тобто за кошти учасників самої програми, здійснюється формування фонду даної програми. Крім того, з фонду програми формується Фонд реєстру, який призначений для витрачання на користь учасників коштів і знаходиться на спеціальних рахунках відповідача в банківських установах. Відповідач організовує захід з розподілу грошового фонду, який проводиться не рідше одного разу на два місяці, коли фонд учасників є достатнім. При цьому, рішення про надання безвідсоткової позики надається не всім учасникам програми, а лише тим, які мають найбільшу кількість проплат (платежів). Отже, розподіл фонду учасників проходиться по пірамідальній схемі, що порушує вимоги п. 7 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , коли один учасник програми за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача, оплачує іншому учаснику програми безвідсоткову позику. При цьому надання одному учаснику програми безвідсоткової позики є компенсацією за рахунок інших учасників програми.

Відповідно до п. 2 ч.1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється, як таке, що вводить в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів, шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Суд, задовольняючи позов у повному обсязі, керується також положеннями ст.ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, суд приходить до висновку, що оспорюваний позивачем правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вчинений з введенням в оману позивача щодо істотних умов, та дає законні підстави для визнання їх недійсними.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та згідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Враховуючи вищевказану норму, суд, визнаючи недійсним оспорюваний договір, вважає необхідним стягнути з відповідача незаконно отримані кошти у сумі 31 500 грн.

Крім того, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути і понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 280 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 216, 236, 627, 628, 806, 807 ЦК України, Законами України Про фінансовий лізинг , Про захист прав споживачів , ст.ст. 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір від 27 березня 2017 року № 0271, укладений між приватним підприємством ІНТЕРА-С та ОСОБА_1 з дати його укладання.

Стягнути з Приватного підприємства ІНТЕРА-С на користь ОСОБА_1 31 500 (тридцять одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп., а також 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Вінницької області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, місце перебування: АДРЕСА_2. реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1

Відповідач: ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО ІНТЕРА-С , місцезнаходження: 21029, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Хмельницьке Шосе, будинок 122, офіс 411, ідентифікаційний код юридичної особи - 41029953.

Суддя Вінницького міського суду

Вінницької області К.П. Гуменюк