Постанова

від 22.03.2018 по справі 813/3694/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/12653/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, прийняту суддею Карп як О.О. у м.Львові о 10:33, повний текст якої складений 04 грудня 2017 року, у справі № 813/3694/17 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2017 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Львівській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0023561307 від 10.07.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем додаток на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 296585,30 грн, з них 237268,24 грн за основним платежем, 59317,06 - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в ході планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та плати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 податковим органом зроблено необґрунтовані висновки про порушення податкового законодавства, про що складено акт. На думку позивача, прийняте на підставі цього акта спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Позивач вказує, що що наданими під час перевірки належно оформленими первинними документами підтверджується дотримання вимог Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження податкового зобов'язання по ПДВ за грудень 2016 року в сумі 220797,20 грн, що вплинуло на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету в грудні 2016 року в сумі 218951,20 грн, та завищення суми від ємного значення, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного періоду в грудні 2016 року на суму 1846 грн, є обґрунтованими.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що судом не взято до уваги наданий на рогляд суду договір зберігання №88 від 15.12.2015, укладений з ТзОВ Неруд-Ресурс Україна , за умовами якого залишки ТМЦ знаходяться на складі товариства, що знаходиться на вул.Заболотного, 150-а офіс 62. Водночас вказує на помилковий висновок суду про недійсність вказаного договору та відсутність господарський взаємовідносин з ТзОВ Неруд-Ресурс Україна , оскільки за умовами агентського договору зберігання ТМЦ здійснюється з метою наступного продажу ТМЦ та відповідно оплати таких послуг.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, свідка, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у період з 18.05.2017 по 31.05.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області на підставі наказу ГУ ДФС у Львівській області №1704 від 05.05.2017, направлень №3266, 3267 від 18.05.2017 проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 08.06.2017 №682/13-01-13-07/НОМЕР_1 (а.с.10-41).

Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_2:

- п.177.10 ст.177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в частині неведення обліку доходів та витрат за 2014, 2015, 2016 роки;

-п.185.1 ст.185, п.187.1 п.188.1 ст.188, п.192.1 ст.192, п.198.1, п. 198.3, п.198.4, п.198.5 ст.198, п.192.1 ст.192, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого знижено податкове зобов'язання по ПДВ на загальну суму 239297,20 грн в тому числі в вересні 2014 року в сумі 16666,67 грн, листопаді 2014 року в сумі 1833,33 грн., грудні 2016 року в сумі 220797,20 грн, що вплинуло на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету у вересні 2014 року в сумі 15099,67 грн, листопаді 2014 року в сумі 720,37 грн, квітні 2015 року в сумі 2497,0 грн та грудні 2016 року в сумі 218951,2 грн, та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в квітні 2014 року на суму 183,0 грн та в грудні 2016 року на суму 1846 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0023561307 від 10.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму 296585, 30 грн, в тому числі за податковим зобов'язанням 237268,24 грн, за штрафними санкціями -59317,06 грн.

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, рішенням якої від 27 вересня 2017 року №12697/С/99-99-11-02-01-14 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0023561307 від 10.07.2017 протиправним, звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Зі змісту акту про результати документальної планової виїзної перевірки, зокрема, слідує, що контролюючим органом встановлено заниження за грудень 2016 року суми податкового зобов'язання на суму 220797,20 грн в результаті невключення до складу податкового зобов'язання суми ПДВ за придбані товари, які використовуються підприємцем в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, та відсутні на момент інвентаризації, що влинуло на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету в грудні 2016 року в сумі 218951,20 грн та завищення суми від ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в грудні 2016 на суму 1846,00 грн, чим порушено вимоги п.189.1 ст. 189, п.198.5 ст. 198 ПК України.

В розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення).

Оціюючи податкові наслідки господарських операцій слід перевіряти дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п. 44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Податкова вигода може визнаватись необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру).

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду:

-при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

-при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 ПК України).

За правилами п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Статтею 189 ПК України визначено особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг в окремих випадках.

Так, відповідно до п.189.1 цієї статті у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Водночас відповідно до п.199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

В межах спірних правовідносин дослідженю підлягає правомірність висновків контролюючого органу щодо наявності обставин, за яких товари, нестачу яких встановлено на момент перевірки платника податку, вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

З наявних в матеріалах доказів слідує, що ПП Фловекс (Постачальник) в особі директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, та ФОП ОСОБА_1 (Замовник) в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі Статуту, 29 вересня 2014 року уклали Договір №29/09-2014, відмовідно якого постачальник зобов'язується на умовах, які вказані у договорі, поставити з передачею у власність замовнику, за окремими замовленнями (заявками) останнього, обладнання (продукцію) згідно Специфікацій, а замовник зобов'язується приймати замовлене ним обладнання і своєчасно оплачувати його вартість постачальнику згідно умов договору.

Також між ФОП ОСОБА_1 (Поклажодавець) та ТзОВ Неруд-Ресурс Україна (Зберігач) укладено договір зберігання №88 від 15.12.2015, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання речі - майно. Відповідно до п.2 Договору строк зберігання встановлюється з моменту фактичної передачі майна зберігачеві до 31 грудня 2016 (пп.2.1). Якщо після закінчення зазначеного в п.2.1 терміну майно не буде витребуване поклажодавцем, умови договору зберігають чинність протягом фактичного знаходження майна на зберіганні, крім випадків, передбачених законом та договором (пп.2.2). Згідно з п.6.1 Договору строк його дії обумовлений строком фактичного зберігання майна (а.с.78-80).

Згідно укладеного агентського договору №56 між ФОП ОСОБА_1 (Принципал), платник податку на загальних підставах, в особі ОСОБА_1, діючий на основі Свідоцтва держреєстрації, та ТзОВ Неруд-Ресурс Україна , надалі Агент, який є платником податку на загальних підставах, в особі директора ОСОБА_4, діючого на підставі Статуту підприємства, принципал поставляє обладнання, що є власністю принципала на територію (03143, м. Київ, вул.Заболотного,150-а) по відповідній рознарядці (замовленню) агента і доручає останньому здійснення необхідних юридичних і фактичних дій, спрямованих на реалізацію зазначеної продукції. Ціни, по яких реалізується продукція, встановлюються принципалом за узгодженням з агентом (а.с.135-138).

Згідно актів прийому передачі ТМЦ № 1, №4, №15 ФОП ОСОБА_1 передано на відповідальне зберігання обладнання фірмі ТзОВ Неруд-Ресурс Україна , юридична адреса: 01010, вул.Мазепи,3/174, м.Київ, фактична адреса: 03143, вул. Академіка Заболотного, 150-а, оф.62, м.Київ ТМЦ: рециклер для переробки асфальту Bagella BA7000F - 1 шт; розкомплектований відцентрований занурювальний насос НY85В - 1 шт; відцентрований шламовий електронасос EL7.5S - 1 шт; гідравлічні розрихлювачі грунту з системою розподілення подачі мастила - 1 шт; трубопровід ТНФ245-Ш-У - 2 шт (а.с.104-106).

На запит ревізійного відділу ГУ ДФС України у Львівській області позивачем листом №31/05 від 31.05.2017 надано інформацію, що залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2016 складають: відцентрований шламовий електронасос EL7.5S - 1 шт; розкомплектований відцентрований занурювальний насос НY85В - 1 шт; рециклер для переробки асфальту Bagella BA7000F - 1 шт; гідравлічні розрихлювачі грунту з системою розподілення подачі мастила - 1 шт та вказано, що зазначені товари знаходяться в м. Києві за адресою вул.Заболотного,150-а.

Товаро-транспотними накладними від 03.10.2016 № Р108 та від 16.12.2015 №Р57 підтверджується, що пунктом розвантаження вантажоодержувача товаро-матеріальних цінностей є м. Київ вул. Заболотного 150-а.

Однак, суд першої інстанції дійшов висновку, що між позивачем та ТзОВ Неруд-Ресурс Україна договір зберігання №88 від 15.12.2015 укладений з порушеннями, а саме не вказано ціни договору, не зазначено адреси, за якою зберігач зберігає ТМЦ.

Так, судом першої інстанції встановлено, що зберігання ТМЦ відбувалось на платній основі та сторони несли матеріальну та грошову відповідальність, проте не зазначено вартості даних послуг на не надано акти прийому -зберігання ТМЦ із визначеною номенклатурою та вартістю під час здійснення перевірки. В період з 01.01.2015 по 30.06.2017 ТзОВ Неруд-Ресурс Україна було виписано на користь ОСОБА_1 ряд податкових накладних, проте відсутність податкової накладної щодо надання послуг відповідального зберігання свідчить про відсутність господарських операцій щодо відповідального зберігання. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.198.5 ст. 198 ПК України, оскільки платником податку не включено до складу податкового зобов'язання суми ПДВ за придбані товари, які використовувались підприємцем в операціях, що не є господарською діяльністю та відсутні на момент інвентаризації.

Так, відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України (лалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ст.629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття ч.5 ст.203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В системному аналізі цих норм для визнання правочину недійсним передують умови: наявність самого правочину; відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; наявність умислу на вчинення такого правочину.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначено ст.228 ЦК України.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст. 228 ЦК України).

Так, згідно з ч. 3 цієї статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В розумінні ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Водночас відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено, що зміст зазначеної угоди не відповідає дісним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та наявність наміру сторін договору на ухилення від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів чи приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок бюджетних коштів, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Натомість факт отримання послуг зберігання підтверджується оформленими належним чином первинними документами в розумінні ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що були надані під час перевірки, та такі не містять недоліків.

Водночас зі змісту акту перевірки слідує, що відповідачем скеровувався запит від 08.06.2017 №4419/7/13-01-13-07-11 про проведення зустрічної звірки в ДПІ в Печерському районі ГУ ДФС в м.Києві щодо фактичної наявності в ТзОВ Неруд-Ресурс Україна відповідних власних або орендованих складських приміщень та іншої інформації, яка доводить, що за адресою м.Київ, вул.Заболотного, 150-а, оф.62 ФОП ОСОБА_1 зберігає ТМЦ.

30.05.2017 податковим органом сформовано позивачу вимогу про забезпечення проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в присутності ревізорів у зв'язку з проведенням документальної перевірки на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20,пп.75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.77.1 ст.77, п.82.1 ст. 82 ПК України (а.с.140).

На вказану вимогу позивачем повідомлено податковий орган про можливість проведення інвентаризації з 31.05.2017 з 12:00 год за адресою вул. Заболотного, 150, оф.62 у м.Києві.

Відповідно до довідки, виданої обслуговуючим кооперативом ФЕОФАНІЯ ЛТД №0617/100 від 23.06.2017, ТзОВ Неруд-Ресурс Україна (ЄДРПОУ 37884122, ІПН 378841226551) дійсно знаходиться за адресою м.Київ, вул.Ак.Заболотного 150-а, офіс 62 (а.с.107).

Слід зазначити, що з наданих позивачем пояснень апеляційним судом встановлено, що позивачем було запропоновано контролюючому органу огляд товаро-матеріальних цінностей, що знаходиться за адресою вул. Заболотного, 150, оф.62 у м.Києві, однак отримано відмову. Крім того, позивачем на адресу ГУ ДФС у Львівській області скеровано лист з описом вкладення світлин ТМЦ, що знаходяться на зберіганні згідно договору у ТзОВ Неруд-Ресурс Україна .

Перебування вказаних товарно-матеріальних цінностей згідно умов договору за адресою вул. Заболотного, 150, оф.62 у м.Києві у ТзОВ Неруд-Ресурс Україна підтверджується також наданими у судовому засіданні показаннями свідка - директора ТзОВ Неруд-Ресурс Україна ОСОБА_4.

За змістом ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із системного аналізу наведених правових норм та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки зазначені в акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства є необгрунтованими, відсутні правові підстави для збільшення платнику податку грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (послуг) за порушення вимог п.189.1 ст. 189, п.198.5 ст.198 ПК України.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10.07.2017 №0023561307 неможливо виокремити визначену суму грошового зобов'язання за порушення позивачем вимог п.189.1 ст. 189, п.198.5 ст.198, яке є предметом оскарження в межах спірних правовідносин, що має наслідком скасування оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).

Відповідно до ст. 322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В розумінні ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов язаних з розглядом справи.

Відповідно до платіжного доручення №523 від 09.10.2017 позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2965,85 грн (а.с.3) та відповідно до платіжного доручення №530 від 05.01.2018 на усунення недоліків апеляційної скарги на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 813/3694/17, визначених ухвалою судді Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху, - 3262,44 грн (а.с.166).

Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір на загальну суму 6228,29 грн, вказані витрати пов'язані з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, колегія суддів приходить до висновку про його стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 813/3694/17 - скасувати.

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 10.07.2017 №0023561307.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (ЄДРПОУ 39462700) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 6228 (шість тисяч двісті двадцять вісім) гривень 29 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. О. Большакова В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 28.03.2018.