Постанова

від 26.06.2018 по справі 813/3694/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

26 червня 2018 року

справа №813/3694/17

адміністративне провадження №К/9901/49754/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.

за участю представників

позивача - ОСОБА_1 на підставі ордеру серії КС №266200,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів Глушка І.В., Большакової О.О., Макарика В.Я. у справі № 813/3694/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

18 жовтня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 липня 2017 року №0023561307, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем додаток на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 296 585,30 грн, з них 237 268,24 грн за основним платежем, 59317,06 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, з мотивів безпідставності його прийняття.

29 листопада 2017 року Львівський окружний адміністративний суд постановою у задоволенні позовних вимог відмовив, висновуючись на доведеності податковим органом податкових порушень, покладених в основу збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

22 березня 2018 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 10 липня 2017 року №0023561307 з підстав його протиправності та необґрунтованості висновків суду першої інстанції при наданні оцінки спірним правовідносинам.

У травні 2018 року податковий орган, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування цим судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду.

В касаційній скарзі відповідач викладає обставини справи, зміст норм, покладених в основу збільшення податкового зобов'язання, доводить недійсність договору відповідального зберігання від 15 грудня 2015 року № 88, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Неруд-Ресурс Україна .

24 травня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив позивача, в якому він спростовує доводи заявника касаційної скарги, погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, просить залишити постанову цього суду без змін, а касаційну скаргу податкового органу - без задоволення.

Касаційний розгляд справи здійснюється в відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає частково.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

У період з 18 травня 2017 року по 31 травня 2017 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо зокрема своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 08 червня 2017 року №682/13-01-13-07/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено заниження платником податку податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 239 297,20 грн, в тому числі в вересні 2014 року в сумі 16666,67 грн, листопаді 2014 року в сумі 1833,33 грн, грудні 2016 року в сумі 220797,20 грн, що вплинуло на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету у вересні 2014 року в сумі 15099,67 грн, листопаді 2014 року в сумі 720,37 грн, квітні 2015 року в сумі 2497,0 грн та грудні 2016 року в сумі 218 951,2 грн, та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в квітні 2014 року на суму 183,0 грн та в грудні 2016 року на суму 1846 грн.

10 липня 2017 року податковим органом на підставі акту перевірки за порушення платником податку пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 пункту 188.1 статті 188, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.4, пункту 198.5 статті 198, пункту 192.1 статті 192, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення № 0023561307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму 296 585, 30 грн, в тому числі за податковим зобов'язанням 237 268,24 грн, за штрафними санкціями - 59317,06 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

В основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом покладено два види податкових правопорушень.

Склад першого податкового правопорушення податковий орган доводить не включенням позивачем як платником податку на додану вартість в податкове зобов'язання за вересень 2014 року суми податку на додану вартість в розмірі 16666,67 грн та листопаді 2014 року суми податку на додану вартість в розмірі 1833,33 грн внаслідок отримання коштів за продані запчастини Приватному акціонерному товариству ШБУ №19 , чим занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 18500,00 грн, що вплинуло на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 18317,04 грн.

Дані обставини встановлені податковим органом в ході проведення перевірки сум податкових зобов'язань та оцінені судом першої інстанції під час розгляду справи, згідно даних платника по декларації: за період вересень 2014 року у рядку 1 та 9 декларації зазначено податок на додану вартість в сумі 18083 грн., за даними ж перевірки згідно банківських виписок, сума податку на додану вартість складає 34749,67 грн., відхилення становить 16666,67 грн.; за період листопад 2014 року у рядку 1 та 9 декларації зазначено податок на додану вартість в сумі 2657 грн., за даними ж перевірки згідно банківських виписок, сума податку на додану вартість складає 4490,33 грн., відхилення становить 1833,33 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в цій частині виходив з встановлення факту заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень, листопад 2014 року та відсутності жодних належних та допустимих доказів, які спростовують це податкове правопорушення.

Скасувавши постанову суду першої інстанції та задовольнивши позов в повному обсязі, суд апеляційної інстанції не спростував висновки суду першої інстанції в цій частині, не дослідив та не оцінив це податкове правопорушення, жодних доводів щодо правомірності/протиправності спірного повідомлення-рішення в частині збільшення податкового зобов'язання за вересень 2014 року та листопад 2014 року постанова суду апеляційної інстанції не утримує, а отже є невмотивованою в цій частині.

Відтак, судом апеляційної інстанції скасовано постанову суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 липня 2017 року №0023561307 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем додаток на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 18317,04 грн (за основним платежем) та 3663,40 грн (за штрафними (фінансовими) санкціями), яке в цій частині відповідає закону, а тому в силу положень статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, із залишенням в силі постанови суду першої інстанції в цій частині.

Щодо податкового правопорушення, яке на думку податкового органу полягає у заниженні позивачем у грудні 2016 року суми податкового зобов'язання на суму 220797,20 грн внаслідок формування податкового кредиту на залишок ТМЦ, які мають місце станом на 31 грудня 2016 року загальною сумою 1 103 986 грн 04 коп., у томц числі податок на додану вартість 220 797,20 грн, що підтверджується довідкою про залишки, суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Позивачем сформований податковий кредит по факту придбання товарів, які використовуються ним в господарських операціях.

Посилання податкового органу на те, що ці операції не є господарською діяльністю платника податку, та відсутні на момент перевірки результатів інвентаризації, що за його висновком вплинуло на остаточний розрахунок сум податку, що підлягає сплаті до бюджету в грудні 2016 року в сумі 218951,20 грн та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в грудні 2016 на суму 1846,00 грн, чим порушено вимоги пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, є неприйнятним з огляду на наступне.

Пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій податковий орган не довів склад правопорушення, який полягає у використанні позивачем придбаних ТМЦ у операціях, що не є його господарською діяльністю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між Приватним підприємством Фловекс (постачальник) та позивачем (замовник) 29 вересня 2014 року укладено договір №29/09-2014, відповідно до якого постачальник зобов'язується на умовах, які вказані у договорі, поставити з передачею у власність замовнику, за окремими замовленнями (заявками) останнього, обладнання (продукцію) згідно Специфікацій, а замовник зобов'язується приймати замовлене ним обладнання і своєчасно оплачувати його вартість постачальнику згідно умов договору.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Неруд-Ресурс Україна (Зберігач) укладено договір зберігання №88 від 15 грудня 2015 року, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання речі - майно.

Згідно укладеного агентського договору №56 між позивачем (Принципал) та Товариством з обмеженою відповідальністю Неруд-Ресурс Україна (агент), принципал поставляє обладнання, що є власністю принципала на територію (03143, м. Київ, вул.Заболотного,150-а) по відповідній рознарядці (замовленню) агента і доручає останньому здійснення необхідних юридичних і фактичних дій, спрямованих на реалізацію зазначеної продукції. Ціни, по яких реалізується продукція, встановлюються принципалом за узгодженням з агентом.

Судом апеляційної інстанції при наданні оцінки цим господарським операціям встановлений факт їх здійснення внаслідок дослідження актів прийому передачі ТМЦ № 1, №4, №15, згідно яких позивачем передано на відповідальне зберігання обладнання фірмі Товариству з обмеженою відповідальністю Неруд-Ресурс Україна , юридична адреса: 01010, вул.Мазепи,3/174, м.Київ, фактична адреса: 03143, вул. Академіка Заболотного, 150-а, оф.62, м.Київ ТМЦ: рециклер для переробки асфальту Bagella BA7000F - 1 шт; розкомплектований відцентрований занурювальний насос НY85В - 1 шт; відцентрований шламовий електронасос EL7.5S - 1 шт; гідравлічні розрихлювачі грунту з системою розподілення подачі мастила - 1 шт; трубопровід ТНФ245-Ш-У - 2 шт.; Лист позивача на запит ревізійного відділу податкового органу №31/05 від 31 травня 2017 року про залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31 грудня 2016 року; товарно-транспортні накладні від 03 жовтня 2016 року № Р108 та від 16 грудня 2015 року №Р57, які підтверджують, що пунктом розвантаження вантажоодержувача товарно-матеріальних цінностей є м. Київ вул. Заболотного 150-а.

Дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи, суд апеляційної інстанції встановив їх відповідність вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , які підтверджують факт отримання позивачем послуг зберігання, як належну підставу даним бухгалтерського та податкового обліку, внаслідок чого дійшов висновку про відсутність складу податкового правопорушення, покладеного податковим органом в основу збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2016 року в сумі 218951,20 грн .

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність податковим органом податкового правопорушення, яке полягає у використанні позивачем товарів у операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, що обумовлює безпідставне збільшення відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 218951,20 грн, та як наслідок протиправність податкового повідомлення-рішення на суму такого збільшення. Постанова суду апеляційної інстанції в цій частині є обґрунтованою та законною, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін в цій частині.

За положеннями статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 813/3694/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 липня 2017 року №0023561307 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем додаток на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 18317,04 грн (за основним платежем) та 3663,40 грн (за штрафними (фінансовими) санкціями), залишивши в цій частині в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 813/3694/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер