Постанова

від 28.03.2018 по справі 522/5656/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П о с т а н о в а

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 522/5656/16-ц

провадження № 61-1871 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державна інспекція сільського господарства в Одеській області,

представник відповідача - ПаненкоВіталіна Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 липня 2015 року він працював на посаді провідного бухгалтера відділу фінансів, бухгалтерського обліку та економічних розрахунків Державної інспекції сільського господарства в Одеській області. За період роботи до нього дисциплінарні стягнення не застосовувались, він сумлінно та професійно виконував свої професійні обов'язки.

8 жовтня 2015 року він направив відповідачу заяву про звільнення з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП України (за власним бажанням), проте у канцелярії відповідача таку заяву зареєстровано не було.

З 12 жовтня 2015 року по 28 жовтня 2015 року він знаходився на амбулаторному лікуванні у центрі первинної медико-санітарної допомоги м. Одеси № 14, що підтверджується листком непрацездатності від 12 жовтня 2015 року. Про перебування на лікарняному він повідомив виконуючого обов'язки начальника відділу кадрового забезпечення та голову комісії з ліквідації Державної інспекції сільського господарства в Одеській області.

3 березня 2016 року він звернувся до відповідача з метою отримання трудової книжки, проте дізнався про наказ Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 16 жовтня 2015 року про його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважної причини.

Позивач вважав зазначений вище наказ Державної інспекції сільського господарства в Одеській області незаконним та таким, що порушує його трудові права, оскільки він не допускав прогул без поважної причини, а його звільнення відбулося під час тимчасової непрацездатності.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив суд зобов'язати відповідача: змінити дату його звільнення з роботи з 16 жовтня 2016 року на день набрання законної сили рішенням суду, змінити підставу його звільнення з роботи з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на частину першу статті 38 КЗпП України, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2016 року і по день фактичного розрахунку.

9 червня 2016 року та 25 серпня 2016 року позивачем було подано уточнення до позовної заяви, в яких він просив поновити його на роботі на посаді провідного бухгалтера відділу фінансів, бухгалтерського обліку та економічних розрахунків Державної інспекції сільського господарства в Одеській області, стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Одеській області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2016 року до дня поновлення на роботі у розмірі 66 347 грн 64 коп. та заборгованість компенсації за листком непрацездатності від 12 жовтня 2016 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2017 року у складі судді Чернявської Л. М. у задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України місячний строк на звернення з позовом до суду про вирішення трудового спору у справах про звільнення, оскільки про наказ відповідача про його звільнення з роботи він дізнався 3 березня 2016 року, 1 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду про зміну дати і причини звільнення, проте тільки 9 червня 2016 року він уточнив позовні вимоги та просив поновити його на роботі.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано Державну інспекцію сільського господарства в Одеській області змінити наказ від 16 жовтня 2015 року № 151-ос у частині дати звільнення та формулювання причини звільнення. Вважати ОСОБА_3 звільненим з посади провідного бухгалтера відділу фінансів бухгалтерського обліку та економічних розрахунків Державної інспекції сільського господарства в Одеській області з 9 жовтня 2015 року за частиною першою статті 38 КЗпП України за власним бажанням. У решті позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наказом відповідача від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звільнено на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважної причини, безпідставно, оскільки таке звільнення відбулось під час тимчасової непрацездатності позивача, що підтверджується листком непрацездатності від 12 жовтня 2015 року. Оскільки ОСОБА_3 подав заяву про звільнення за власним бажанням, що не враховано відповідачем, тому суд змінив підставу його звільнення на пункт 4 статті 36 КЗпП України, за власним бажанням.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що його заява про звільнення за власним бажанням відповідачем прийнята не була й не реалізована, а, отже, трудового спору між сторонами не виникло, тому вимагати змінити дату й причину звільнення немає юридичних підстав. При винесенні відповідачем наказу про його звільнення за прогул без поважної причини порушено положення частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки його звільнено з роботи під час тимчасової непрацездатності і він в уточненому позові просив поновити на роботі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що з 21 липня 2015 року ОСОБА_3 працював на посаді провідного бухгалтера відділу фінансів, бухгалтерського обліку та економічних розрахунків Державної інспекції сільського господарства в Одеській області.

З 12 жовтня 2015 року по 28 жовтня 2015 року ОСОБА_3 знаходився на амбулаторному лікуванні у центрі первинної медико-санітарної допомоги м. Одеси № 14, що підтверджується листком непрацездатності від 12 жовтня 2015 року.

Наказом голови комісії з ліквідації Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважної причини.

Таким чином, судом установлено, що звільнення позивача із займаної посади з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено під час його тимчасової непрацездатності, що заборонено частиною третьою статті 40 КЗпП України.

Цивільним процесуальним кодексом України 2004 року визначені повноваження апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 303 ЦПК України 2004 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд зобов'язати відповідача: змінити дату його звільнення з роботи з 16 жовтня 2016 року на день набрання законної сили рішенням суду, змінити підставу його звільнення з роботи з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на частину першу статті 38 КЗпП України, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2016 року.

Проте 9 червня 2016 року та 25 серпня 2016 року позивачем було подано уточнення до позовної заяви (а. с. 23-25), в яких він змінив позовні вимоги та просив поновити його на роботі на посаді провідного бухгалтера відділу фінансів, бухгалтерського обліку та економічних розрахунків Державної інспекції сільського господарства в Одеській області, стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Одеській області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2016 року до дня поновлення на роботі у розмірі 66 347 грн 64 коп. та заборгованість компенсації за листком непрацездатності від 12 жовтня 2016 року.

Тобто, вимоги про зміну дати звільнення з роботи позивача та зміну підстав його звільнення з роботи ним були змінені, що свідчить про те, що апеляційним судом було ухвалено рішення не по суті заявлених ОСОБА_3 позовних вимог.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Вихід за межі позову є порушенням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства (статті 10, 11 ЦПК України 2004 року).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника .

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, та ухваливши рішення про зміну дати та підстав звільнення, неправильно застосував положення частини першої статті 235 КЗпП України та вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_3 (статті 11, 313 ЦПК України 2004 року).

Не розглянувши належним чином позовні вимоги ОСОБА_3, не давши його доводам і поданим доказам належної правової оцінки, зазначене перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити спір по суті.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк