Постанова

від 22.03.2018 по справі 369/9526/13-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 березня 2018 року

м. Київ

справа № 369/9526/13-к

Провадження № 51-2291 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12013100200002485 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Козинці Бородянського району Київської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст.366 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 листопада 2015року, з урахуванням ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 грудня 2015 року про виправлення описки, ОСОБА_7 засуджено:

- за ч. 1 ст. 366 КК України до штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік;

- за ч. 2 ст. 191 КК України на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного основного покарання за ч. 2 ст. 191 КК України з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язок, передбачений ст. 76 КК України повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 листопада 2015 року щодо ОСОБА_7 змінено. Ухвалено вважати ОСОБА_7 засудженою:

- за ч. 1 ст. 366 КК України до штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік;

- за ч. 2 ст. 191 КК України на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного основного покарання за ч. 2 ст. 191 КК України з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язок, передбачений ст. 76 КК України повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

ОСОБА_7 , працюючи директором Територіального центру по обслуговуванню одиноких громадян та інвалідів, який 21.12.2010 року перейменовано в Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування, будучи службовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки, у січні 2011 року отримала від ОСОБА_8 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких видала за власним підписом наказ про прийняття останньої на посаду комірника Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 4.01.2011 року, хоча ОСОБА_8 на роботу в дійсності прийнята не була та не приступила до виконання своїх обов`язків.

Крім того, ОСОБА_7 у листопаді 2011 року, у невстановленому місці, будучи директором Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), отримала від ОСОБА_9 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких за власним підписом видала наказ про зарахування останнього на посаду оператора комп`ютерного набору Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 1.11.2011 року, хоча ОСОБА_9 на роботу в дійсності прийнятий не був та до виконання своїх обов`язків не приступив.

Також, 31.08.2011 року, ОСОБА_7 , перебуваючи у службовому приміщенні Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, за своїм підписом видала наказ №103/К про виплату собі надбавки за вислугу років в розмірі 20% із зазначенням стажу роботи 10років 1 місяць 13 днів усвідомлюючи, що згідно трудової книжки вказані відомості не відповідають дійсності, оскільки фактичний стаж її роботи на час підписання вищевказаного наказу складав 4 роки 3 місяці.

Згідно Акту позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо дотримання службовими особами та матеріально-відповідальними особами даної установи вимог чинного законодавства України в результаті таких дій ОСОБА_7 в період з 1.09.2011 року по 30.04.2012 року було безпідставно нараховано та виплачено надбавку за вислугу років на загальну суму 855,60 грн.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачено також у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, а також у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за наступних обставин.

У січні 2011 року, ОСОБА_7 , займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування, будучи службовою особою, не дивлячись на невихід ОСОБА_8 на роботу, в період з 4.01.2011 року по 31.12.2011року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_8 на робочому місці та заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 15768, 43 грн., які в якості заробітної плати були нараховані та, начебто, виплачені ОСОБА_8 за період з 4.01.2011 року по 31.12.2011 року.

Крім того, ОСОБА_7 , займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування, будучи службовою особою, не дивлячись на невихід ОСОБА_9 на роботу, в період з 1.11.2011 року по 31.12.2011року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_9 на робочому місці та повторно заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 2264,90 грн., які в якості заробітної плати було нараховані та, начебто, виплачено ОСОБА_9 за період з 1.11.2011 року по 31.12.2011 року.

Суд визнав недоведеними та виключив із пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ст. 191 КК України епізоди заволодіння ОСОБА_7 шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру, а саме нарахованої заробітної плати ОСОБА_8 у сумі 15768,43 грн. та нарахованої заробітної плати ОСОБА_9 в сумі 2264, 90 грн.

Своє рішення мотивував тим, що вказане обвинувачення ОСОБА_7 побудоване на припущеннях, оскільки прокурором поза розумним сумнівом не доведено, що саме ОСОБА_7 отримала нараховану на карткові рахунки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заробітну плату.

Крім того, суд першої інстанції визнав недоведеними та виключив з пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України епізоди злочинних дій, відповідно до яких ОСОБА_7 обвинувачено в умисному внесенні неправдивих відомостей до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування на робочому місці ОСОБА_8 у період з 4.01.2011 року по 31.12.2011 року та ОСОБА_9 в період з 1.11.2011 року по 31.12.2011 року, оскільки відповідальною за ведення табелів обліку використання робочого часу за вказаний період була інша особа.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженої ставить питання про скасування постановлених судових рішень у зв`язку із істотними порушеннями кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог ст. ст. 290, 370, 374, КПК України, що призвело до незаконності засудження. Стверджує, що в основу обвинувального вироку покладені недопустимі докази, які не відкривалися стороні захисту. Наголошує на безпідставній відмові в задоволенні ряду клопотань сторони захисту. Зазначає, що у діях ОСОБА_7 відсутні склади інкримінованих злочинів.

Позиції учасників судового провадження

Захисник засудженої, посилаючись на незаконність судових рішень, просив касаційну скаргу задовольнити.

Прокурор вважає касаційну скаргу необґрунтованою і просить відмовити в її задоволенні.

Мотиви Суду

Виключення з обвинувачення ОСОБА_7 епізодів злочинних діянь за ч. 1 ст. 366 та ст. 191 КК України у касаційному порядку не оспорюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище засудженого.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказаних вимог закону судами при постановленні рішень дотримано.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі захисник засудженої, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК України при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в районному суді. Тому, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, є обґрунтованими і підтверджені дослідженими у судовому засіданні доказами, які у своїй сукупності доповнюють один одного та яким дана належна оцінка.

Зокрема, суд дослідив показання ОСОБА_7 , яка вину не визнала, зазначила, що прийняті на роботу особи не були в безпосередньому її підпорядкуванні, табелі обліку робочого часу готувала не вона, інформацію про робочий час не перевіряла, стаж роботи для виплати їй надбавки за вислугу років обчислювався працівником відділу кадрів, а наказ підписувала не вчитуючись у його зміст.

Проаналізував суд показання свідка ОСОБА_9 , який пояснив, що з метою влаштування на роботу до Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), зайшов до керівника вказаного центру ОСОБА_7 , де написав заяву про прийняття на роботу, після чого вона ознайомила його із наказом про прийняття на роботу та повідомила, що пізніше йому зателефонують та викличуть на роботу. Однак, йому ніхто не зателефонував, на роботу він так і не вийшов, заробітну плату не отримував.

Взяв до уваги і показання свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що писала заяву про прийняття на роботу на посаду комірника центру та передала свою трудову книжку з метою нарахування їй трудового стажу, однак фактично на роботу не вийшла.

Правильно послався суд і на показання свідка ОСОБА_10 , яка зазначила, що працює прибиральницею в Києво-Святошинському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг). ОСОБА_7 запропонувала їй надати трудову книжку її доньки ОСОБА_8 для зарахування на посаду комірника.

Належно оцінено судом і показання свідка ОСОБА_11 , яка повідомила, що перебуваючи на посаді заступника директора з правових та кадрових питань Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в період з 02 січня 2013 року по 20 лютого 2015 року, виявила значну кількість порушень законодавства в діяльності центру, в тому числі в частині кадрових питань.

Обґрунтовано взято до уваги і показання свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що працює керівником Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 28 квітня 2012 року та зазначила, що ОСОБА_11 в ході перевірки діяльності центру виявила значну кількість порушень законодавства, в тому числі в частині кадрових питань, про що була складена доповідна та в подальшому підготована відповідна заява про злочин.

Досліджено судом і акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо дотримання службовими особами та матеріально-відповідальними особами даної установи вимог чинного законодавства України в період з 31.12.2009 року по 30.04.2012 року, з якого убачається, що ревізією встановлено, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 фактично не з`являлись на робочому місці в територіальному центрі, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за період з 01 лютого 2011 року по 30 березня 2012 року їм проставлені відпрацьовані години та нараховано заробітну плату. Також встановлено, що відповідно до наказу «Про виплату надбавки за вислугу років» директору ОСОБА_7 з 1 вересня 2011 року встановлена надбавка за вислугу років в розмірі 20 %, у зв`язку з досягненням нею стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів, проте згідно трудової книжки, стаж її роботи в територіальному центрі на посаді директора станом на 01 вересня 2011року складав 4 роки 3 місяці.

Таким чином, в порушення п. 2 Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 239 від 15 червня 2011 року, ОСОБА_7 безпідставно нараховано та виплачено надбавку за вислугу років в загальній сумі 855,60 грн., та, як наслідок, зайво проведено нарахування на заробітну плату та перераховано внесків до державних цільових фондів в сумі 310,58 грн.

Судом зроблений правильний висновок що, зазначені порушення допущено головним бухгалтером центру ОСОБА_13 , яка провела нарахування в завищених розмірах та ОСОБА_7 , яка видала та підписала наказ, оскільки відповідно до п. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Взято судом до уваги і письмові докази у провадженні, а саме копію трудової книжки ОСОБА_7 , з якої убачається, що остання призначена на посаду директора територіального центру по обслуговуванню одиноких громадян та інвалідів. З 4 січня 2011 року вказану установу перейменовано на Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг). З 28 квітня 2012 року ОСОБА_7 переведена на посаду заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). 31липня 2014 року ОСОБА_7 звільнена із займаної посади за власним бажанням.

Також з дослідженого судом положення про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), убачається, що директор територіального центру виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки.

Проаналізовано судом і накази про прийняття на роботу та звільнення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Таким чином, суд оцінив у сукупності показання обвинуваченої, свідків, акт позапланової перевірки, інші досліджені у судовому засіданні докази, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано.

Судом першої інстанції всебічно, повно та неупереджено досліджено всі обставини кримінального провадження, надано оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів достатності та взаємозв`язку.

Доводи захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, недопустимості доказів, незадоволення клопотань сторони захисту, незаконності засудження, були предметом перевірки апеляційного суду, який, діючи в межах своїх повноважень, перевіривши матеріали провадження, обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Доводи захисника про порушення вимог ст. 290 КПК України та як наслідок недопустимості доказів, безпідставні та спростовуються матеріалами провадження

З протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 30 вересня 2013 року убачається, що підозрювана ОСОБА_7 в присутності захисника ОСОБА_6 та понятих ОСОБА_14 і ОСОБА_15 ознайомилася з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з постановою старшого слідчого прокуратури Києво-Святошинського району Київської області про призначення позапланової виїзної ревізії, акта ревізії від 9 липня 2013 року, проведеної Києво-Святошинською об`єднаною Державною фінансовою інспекцією Київської області, що містилися в першому томі кримінального провадження на 221 аркуші в повному обсязі та без обмежень в часі.

Більше того, з реєстру матеріалів досудового розслідування (т. 1 а. к. п. 15-18), який надіслано до суду разом з обвинувальним актом 30 вересня 2013 року, вбачається, що стороні захисту було надано доступ до всіх матеріалів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання сторони захисту щодо недопустимості цих доказів, є неспроможними.

Надуманими є доводи сторони захисту щодо невручення обвинуваченій та її захиснику копії обвинувального акта, оскільки як вбачається з розписки про отримання копії обвинувального акта від 30 вересня 2013 року (том №1 а. к. п. 19 т.1), ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 в присутності понятих відмовилися від отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що зазначені вище обставини не можуть розцінюватися як порушення права на захист обвинуваченої, так як стороною обвинувачення, у відповідності до ст. ст. 290, 293 КПК України, створено всі передумови для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав, які частково не були реалізовані внаслідок обраної обвинуваченою та її захисником позиції захисту.

Посилання сторони захисту, що ОСОБА_7 не ознайомлена з Положенням про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затверджений розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 01 липня 2010 року, яке визначало обсяг її повноважень, спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до якого зазначене Положення безпосередньо підписане діючим на той час директором територіального центру ОСОБА_7 (том №1 а.к.п. 91).

Правильними є і висновки суду про те, що посилання сторони захисту на судові рішення, якими змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_7 з посади заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), не впливають на кримінально-правову кваліфікацію дій винної та доведеність її винуватості в даному кримінальному провадженні.

Всупереч доводам сторони захисту щодо безпідставного відхилення судом заявлених ними клопотань про витребування та дослідження доказів, не встановлено неповноти судового розгляду, так як судом першої інстанції повністю досліджені всі обставини, з`ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Доводи захисника щодо відсутності відомостей про отримання копій постанов прокурора від 30 вересня 2013 року, якими відмовлено у задоволенні поданих ними клопотань про витребування документів та про призначення почеркознавчої експертизи, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_7 . Більше того, сторона захисту не була позбавлена можливості заявити такі клопотання безпосередньо під час судового розгляду.

Суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України(в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

ухвалила:

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 листопада 2015року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_16