Ухвала

від 28.03.2018 по справі 753/20088/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційний суд міста Києва

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

28 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12017100020010491щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки м. Києва, українки, громадянки України,

що проживає без реєстрації за адресою:

АДРЕСА_1 , згідно ст.89 КК України не судимої,

яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України,

за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року,

у с т а н о в и л а :

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 28.11.2017 року ОСОБА_6 визнана винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України і їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і на неї покладено обов`язки, передбачені ст.76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Справа № 11-кп/796/723/2018

Категорія: ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України

Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_7

Доповідач: ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі заступник прокурора міста Києва ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції в частині визначення обов`язків, передбачених ст.76 КК України, які суд поклав на обвинувачену, скасувати і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України, призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, поклавши на неї такі обов`язки, передбачені ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості обвинуваченої і правильність кваліфікації її дій, однак вважає, що суд першої інстанції, покладаючи на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ст.76 КК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, не застосував положення ст.76 КК України в редакції, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення, яка підлягала застосуванню, і призначив обвинувачений покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через м`якість.

Так, Законом України Про пробацію від 05.02.2015 року, який набрав чинності 27.02.2015 року, введено інститут пробації системи наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого. У подальшому Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених від 07.09.2016 року, який набрав чинності 08.10.2016 року, статтю 76 КПК України викладено в новій редакції.

Однак суд першої інстанції поклав на ОСОБА_6 обов`язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, який чинним законом не передбачений, чим незаконно покращив становище обвинуваченої, що можна виправити лише шляхом погіршення її становища та ухвалення нового вироку.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги; доводи обвинуваченої ОСОБА_6 , яка поклалася на розсуд суду стосовно прийняття рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги; провівши судові дебати, надавши обвинуваченій останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_6 вчинила закінчений замах на крадіжку чужого майна за наступних обставин.

28 вересня 2017 року близько 18 години 10 хвилин,ОСОБА_6 , знаходячись у приміщенні торгового залу магазину ПП Білла Україна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Тростянецька, 1-а, реалізовуючи умисел на таємне викрадення чужого майна, переконалась, що за її діями ніхто не спостерігає, взяла з полиць товар загальною вартістю 443 гривні 35 копійок, а саме: четвертину курячу вагою 0,996 г, печінку з серцем вагою 0,636 г, пакет великий, 3 пакети Мяу корм телятина, зубну пасту Aquafresh, олію оливкову рафіновану, туалетний папір, крем Dove, каву Jacobs 3 в 1, борошно Макфа, тарілку Eventa, пряники малина Київхліб, пиво Тетерів, мило вітамінне Safeguard, огірки вагою 0,808 кг, вафлі Світоч Артек, помідори жовті вагою 0,768 кг, філе куряче вагою 0,602 кг, який поклала у кошик та, не розрахувавшись, направилася до виходу. Виконавши усі дії, які ОСОБА_6 вважала необхідними для доведення злочину до кінця, вона злочин до кінця не довела з причин, що не залежали від її волі, оскільки була викрита працівниками охорони магазину.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.

За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), оскільки особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, є вірною.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.

Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, і призначив обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, а також на підставі ст.75 КК України звільнив її від відбування покарання з випробуванням, про що у вироку навів ґрунтовні мотиви.

Згідно з ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

З огляду на те, що прокурор просить призначити обвинуваченій таке саме за видом та розміром покарання, як його призначив суд першої інстанції, і застосувати до ОСОБА_6 положення ст.75 КК України, визначивши іспитовий строк тривалістю 1 рік, доводи в апеляційній скарзі про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченої є безпідставними.

Недоречними є і вимоги про ухвалення нового вироку з визнанням ОСОБА_6 винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, призначенням покарання та звільненням від його відбування з випробуванням, оскільки в цій частині вирок оскаржено не було і питання про скасування вироку в цій частині не порушено.

Враховуючи викладене, межі перегляду, встановлені ч.1 ст.404 КПК України, і те, що жодної з передбачених ч.1 ст.420 КПК України підстав для ухвалення вироку судом апеляційної інстанції прокурор не навів, апеляційна скарга задоволена бути не може.

Дійсно, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених від 07.09.2016 року, який набрав чинності 08.10.2016 року і діяв як на час вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, так і на час ухвалення вироку, статтю 76 КК України Обов`язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням викладено у новій редакції.

І якщо згідно з попередньою редакцією у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд міг покласти на засудженого обов`язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, то у чинній редакції передбачено право суду додатково покласти на засудженого обов`язки, передбачені ч.2 ст.76 КК України, в тому числі обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно з ч.2 ст.76 КК України на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Між тим, доцільність покладення на ОСОБА_6 додаткового обов`язку суд у вироку не навів. Відсутнє з цього приводу обґрунтування і в апеляційній скарзі прокурора.

Тому колегія суддів вважає, що, покладаючи на ОСОБА_6 обов`язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ст.409 КПК України підставами для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Таким чином відповідно до вимог ст.ст.408, 413 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, є підставою для зміни вироку суду першої інстанції в порядку, визначеному ч.2 ст.404 КПК України, і виключення покладеного на ОСОБА_6 на підставі ст.76 КК України додаткового обов`язку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 в порядку, визначеному ст.404 КПК України,змінити, виключивши покладений на ОСОБА_6 на підставі ст.76 КК України обов`язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3