Рішення

від 22.03.2018 по справі 910/147/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.03.2018Справа № 910/147/18 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Д-МІКС"

до 1) Державної казначейської служби України

2) Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів

Головного територіального управління юстиції у Львівській області

про стягнення 39 040,50 грн.

Суддя Удалова О.Г.

представники учасників сторін:

від позивача Луньо Б.М. (за довіреністю)

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Д-МІКС (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, Служба) та Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відпвдач-2, ВДВС) про стягнення 39 040,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірної бездіяльності Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області позивачу були завдані матеріальні збитки в розмірі 29 040,50 грн., а також моральна шкода в розмірі 10 000,00 грн., які позивач просить стягнути в порядку безспірного списання з відповідача-1, як розпорядника бюджетних коштів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/147/18 та призначено підготовче засідання на 08.02.2018.

Представник позивача в підготовче засідання 08.02.2018 з'явився, надав пояснення та заявив клопотання про витребування доказів у Личаківського відділу Державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, просив суд вказане клопотання задовольнити.

Зокрема, сторона просила витребувати у відповідача-2 матеріали виконавчих проваджень, відкритих за заявами товариства з обмеженою відповідальністю Д-Мікс (код 36918050) про стягнення заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю Контекст (код 23271842).

Представники відповідачів у підготовче засідання 08.02.2018 не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2018 відкладено підготовче засідання на 01.03.2018, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у Личаківського відділу Державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

12.02.2018 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про визнання поважними причини пропуску строку на надання відзиву та відзив на позовну заяву, в якому сторона просить суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

Представники сторін у підготовче засідання 01.03.2018 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про день та час розгляду підготовчого засідання, відзив на позов відповідач-2 не надав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 22.03.2018 для розгляду справи по суті.

02.03.2018 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення письмових доказів.

Під час судового засідання 22.03.2018 представник позивача надав свої пояснення, відповідно до яких позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач-1 та Відповідач-2 не направили своїх представників для участі в судовому засіданні 22.03.2018, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил частини 9 статті 165, статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У судовому засіданні 22.03.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивач, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.08.2013 у справі № 914/2511/13 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Контекст (79045, м. Львів, вул. Запольської, 31/3, код 23271842) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Д-МІКС (80750, вул. Заводська, 14, с. Хильчиці, Золочівський район, Львівська область, код 36918050) заборгованість у розмірі 27 320,00 грн. основного боргу та 1 720,50 грн. судового збору.

28.08.2013 на виконання зазначеного рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/2511/13 видано наказ.

З матеріалів справи вбачається, що 27.06.2014 ВДВС винесено постанову ВП № 42565907 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

У подальшому 01.08.2014 ВДВС було відкрито виконавче провадження ВП № 44203781 за наказом господарського суду Львівської області від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13. Відповідна копія постанови міститься у матеріалах справи.

19.12.2014 року державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу, а виконавче провадження № 44203781 закінчено на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.12.2014.

У зв'язку з втратою наказу від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13 ВДВС та позивач неодноразово звертались до господарського суду Львівської області з заявами про видачу дублікату наказу.

16.02.2016 господарським судом Львівської області задоволено заяву Товариства та видано дублікат наказу від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

З матеріалів справи вбачається та у судовому засіданні підтверджено позивачем, що ВДВС 16.05.2016 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51082816 за наказом господарського суду Львівської області від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13. Водночас, державним виконавцем Тандиряком О.О. 16.05.2016 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 51082816. Відповідно до вказаної постанови накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ТОВ Контекст в межах суми боргу.

28.12.2016 ВДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 51082816. Вказана постанова вмотивована тим, що згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно за боржником не зареєстровано нерухомого майна. У боржника є відкриті рахунки у банківських установах, однак залишок коштів відсутній. При примусовому виконанні рішення виконавцем вживались заходи щодо розшуку майна боржника, на яке б можна було б звернути стягнення на користь погашення заборгованості, однак такі пошуки виявились безрезультатними.

Не погоджуючись з винесеною постановою ВДВС від 28.12.2016, Товариство звернулось до господарського суду Львівської області зі скаргою на дії ВДВС. За наслідками розгляду скарги господарським судом Львівської області було постановлено ухвалу від 07.11.2017, якою дії ВДВС щодо винесення 28.12.2016 постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 51082816 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13 визнано незаконними, а постанову ВДВС від 28.12.2016 недійсною.

У межах розгляду скарги Товариства на дії ВДВС судом було встановлено, що державним виконавцем не використано всіх, передбачених Законом України Про виконавче провадження (у редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження), повноважень щодо виконання судового рішення, зокрема, у період з 16.05.2016 по 18.08.2016 державний виконавець мав можливість звернути стягнення на заставне майно боржника, однак, ним таких дій вчинено не було, заходи по виявленню місцезнаходження цього майна не проводились.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, як то передбачено положеннями частини 4 статті 75 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 29.01.2018 старшим державним виконавцем ВДВС винесено постанову про скасування процесуального документу, а саме постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.12.2016 при примусовому виконанні наказу № 914/2511/13, виданого 28.08.2013.

Крім того, виконавче провадження ВП № 51082816 було поновлено 29.01.2018 про що ВДВС винесено відповідно постанову, копія якої міститься у матеріалах справи.

У подальшому, 13.02.2018 господарським судом Львівської області постановлено ухвалу, якою задоволено заяву ВДВС від 02.02.2018 та повторно видано дублікат наказу господарського суду Львівської області від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13.

Звертаючись з даним позовом до суду Товариство стверджує, що тривале невиконання судового рішення та бездіяльність державних виконавців ВДВС, через що було відчужене майно боржника, завдало матеріальної шкоди позивачу в сумі невиконаного рішення суду розміром 29 040,50 грн., яка складається з суми основного боргу 27 320,00 грн. та витрат зі сплати судового збору 1 720,00 грн.

Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на момент відкриття виконавчого провадження ВП №51082816) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що, відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню (далі - рішення)

Частиною 1 ст. 2 Закону України Про виконавче провадження визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (абзац 1 ч. 2 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження ).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконавче провадження , примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями ст. 129-1 Конституції України, згідно з якою судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з приписами статей 326-327 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як судом вище встановлено, рішенням господарського суду Львівської області від 15.08.2013 у справі № 914/2511/13 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Контекст заборгованість у розмірі 27 320,00 грн. основного боргу та 1 720,50 грн. судового збору та на виконання зазначеного рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/2511/13 видано наказ від 28.08.2013. При цьому, 16.05.2016 ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51082816 за наказом господарського суду Львівської області від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13 та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП № 51082816.

Станом на день розгляду даного спору - 22.03.2018 виконавче провадження ВП № 51082816 не завершене, суму боргу з боржника на користь Товариства не стягнуто. Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та не спростовані сторонами під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими, зокрема, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; а підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст.218 ГК України).

Судова практика розділяє позови про відшкодування збитків у випадку неналежного виконання зобов'язання (ст. 623 ЦК України) та позадоговірну (деліктну) відповідальність (1166 ЦК України).

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами статті 1173 ЦК України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Отже, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби.

Суд звертає увагу, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом.

Необхідною умовою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є встановлення факту неправомірності дій (бездіяльності) цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Як вказано судом вище, факт бездіяльності державного виконавця на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди встановлений в ухвалі господарського суду Львівської області від 07.11.2017.

Матеріалами справи підтверджено, що 16.05.2016 державним виконавцем ВДВС було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належало боржнику.

Водночас, господарського суду Львівської області від 07.11.2017 було встановлено, а позивачем не спростоване, що згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно за боржником не зареєстровано нерухомого майна. У боржника є відкриті рахунки у банківських установах, однак залишок коштів відсутній. При примусовому виконанні рішення виконавцем вживались заходи щодо розшуку майна боржника, на яке б можна було б звернути стягнення в користь погашення заборгованості, однак такі пошуки виявились безрезультатними. За таких обставин державний виконавець об'єктивно не міг виконати рішення суду у встановлений строк.

Суд вважає помилковим та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, твердження Товариства про те, що неодноразова втрата ВДВС виконавчого документу - наказу господарського суду Львівської області від 28.08.2013 у справі 914/2511/13 свідчить про завдання матеріальної шкоди позивачу у розмірі 29 040,50 грн. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що державні виконавці ВДВС неодноразово звертались з заявами про видачу дубліката наказу, та 13.02.2018 остання така заява була задоволена відповідним судом, видано відповідний дублікат наказу.

Крім того, суд не погоджується з висновками позивача про те, що рішення господарського суду Львівської області у справі 914/2511/13 могло бути виконано за рахунок наявного у боржника майна на час пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, а саме за рахунок: товарів в обороті - птиця бройлера в кількості 9 000 голів, загальною вартістю 235 000, грн. (копія витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 32623775 наявний в матеріалах справи). Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що законодавцем на державних виконавців покладено обов'язок виявляти майно, на яке може бути звернуто стягнення та за рахунок якого може бути виконане судове рішення. Водночас, за зазначеним Товариством майном (товари в обороті) станом на день відкриття виконавчого провадження ВП № 51082816 вже було зареєстроване приватне обтяження - застава рухомого майна, а тому накладення арешту на таке майно можливе лише в судовому порядку.

Таким чином, позивачем не доведено суду, що наказ на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 28.08.2013 у справі № 914/2511/13 міг бути фактично виконаний в момент пред'явлення його до виконання чи протягом перебігу виконавчого провадження. Докази того, що боржник мав грошові кошти, необхідні для сплати присудженої суми, чи інше майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, в матеріалах справи відсутні.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

Відповідно до положень статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, як то передбачено частиною 1 статті 77 ГПК України.

Позивачем належними та допустимими доказами, фактично, не доведено наявність всіх необхідних елементів для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення матеріальної шкоди в розмірі 29 040,50 грн.

Щодо вимоги Товариства про стягнення 10 000,00 грн. моральної шкоди суд зазначає.

Немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, згідно пункту 4 частини 2 статті 23 ЦК України, полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Аналогічна позиція відображена і у частині 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995.

Позивач, звертаючись до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди належними та допустимими доказами не довів фактів приниження ділової репутації Товариства та підриву довіри до його діяльності, а тому позовні в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону № 202/98-ВР, ст. 86 Закону № 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що товариством з обмеженою відповідальністю Д-МІКС належними та допустимими доказами не доведено обставин, з настанням яких закон можливість здійснити відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а тому позов не підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України Про судовий збір судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За приписами частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У випадках, коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується. Аналогічна правова позиція міститься у п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України .

Керуючись статтями 73-75, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Д-МІКС до Державної казначейської служби України та Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди у розмірі 39 040,50 грн. повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.03.2018.

Суддя О.Г. Удалова