Постанова

від 30.03.2018 по справі 916/3236/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3236/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 (Ярош А.І., Лисенко В.А., Діброва Г.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 21.04.2017 (Рога Н.В., Зайцев Ю.О., Никифорчук М.І.) у справі №916/3236/16

за позовом Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Сергіївка"

про стягнення 19 183,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Позивач) звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Сергіївка" (далі - Відповідач) з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) про стягнення 19183,57 грн заборгованості по виплаті орендної плати за договором від 20.01.2012.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди, оскільки впродовж 2014-2016 років ним здійснювалась сплата щомісячних орендних платежів без врахування додаткової угоди від 01.04.2013 до договору від 20.01.2012 та без врахування зміни розміру орендної плати у зв'язку із зміненою нормативною грошовою оцінкою, що є порушенням статей 15, 24, 25, 35 Закону України "Про оренду землі" та статей 288, 289 Податкового кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.04.2017 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість по орендній платі в сумі 4922,79 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що договором оренди землі сторони визначили обов'язок Відповідача самостійно обчислювати розмір орендної плати за землю з урахуванням індексів інфляції та вносити її щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, тому Відповідач мав дотримуватися прийнятих на себе зобов'язань щодо порядку сплати орендної плати.

Крім того, суд зауважив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, що має бути оформлено шляхом укладання сторонами відповідної додаткової угоди, адже, умовами договору не передбачено обов'язку Відповідача самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством.

Судом першої інстанції здійснено власний розрахунок, за яким у Відповідача відсутня заборгованість по оплаті орендної плати за 2014 рік, заборгованість за 2015 рік становить 1081,57 грн, заборгованість за 2016 рік становить 3841,22 грн, що разом за спірний період становить 4922,79 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 рішення Господарського суду Одеської області від 21.04.2017 змінено, стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 7995,16 грн.

Здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, суд виходив з того, що пунктом 10 договору оренди встановлено обов'язок Відповідача обчислювати розмір орендної плати за землю з урахуванням саме індексів інфляції, подальших змін щодо порядку розрахунку орендної плати сторонами до договору не вносилось, тому суд першої інстанції, враховуючи умови договору оренди, а також вимоги ст. 21 Закону України "Про оренду землі", статтю 632 ЦК України та статтю 288 Податкового кодексу України, дійшов вірного висновку щодо необхідності розрахунку орендної плати без застосування індексації нормативної грошової оцінки, оскільки індексація не передбачена умовами договору, однак помилково не застосував індекс інфляції до щомісячних платежів в розрахунку заборгованості за 2014-2016 роки, з огляду на що, судом апеляційної інстанції проведено відповідний перерахунок та встановлено заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 7995,16 грн.

При цьому, як судом першої так і судом апеляційної інстанції відхилено посилання Відповідача на те, що додаткова угода від 01.04.2013 до договору оренди землі є неукладеною, оскільки законодавством, що діяло на момент укладення сторонами додаткової угоди, не передбачалось державної реєстрації змін до договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати.

Позивач подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області та постанову Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій з тих підстав, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень необґрунтовано не застосовано коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель за 2015 та 2016 роки, чим порушено вимоги статті 289 Податкового кодексу України; судами не враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі №5009/3430/12.

Відповідач надіслав відзив на касаційну, який не підписано представником Відповідача, а тому він не може бути прийнятий судом до уваги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 25.11.2011 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення Сергіївської селищної ради № 116 від 11.05.2011 надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування, в оренду терміном на 45 років земельну ділянку загальною площею 0,3761 га (кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:03:001:0013), що розташована за адресою: смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 17, для експлуатації та обслуговування санаторію.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 285760,78 грн (п. 5 договору).

Відповідно до п. 9 договору оренди землі орендна плата вноситься щомісячно в сумі 714,41 грн.

Обчислення розміру орендної плати за землю згідно з пунктом 10 договору здійснюється з урахуванням індексів інфляції; орендна плата вноситься щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (п. 11 договору); орендна плата підлягає перегляду у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавством України (пункт 12 договору).

Позивач рішенням №394 від 29.03.2013 "Про затвердження коефіцієнтів економіко-функціонального використання земельних ділянок, розташованих на території смт.Сергіївка, що знаходяться в орендному користуванні громадян, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб" були затверджені коефіцієнти, що характеризують економіко-функціональне використання земельної ділянки (Ко).

На виконання вказаного рішення 01.04.2013 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки №511030004000047, умовами якої пункт 9 договору викладено в наступній редакції: "Орендна плата вноситься Орендарем щомісячно у сумі 952,54 грн."

Як зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не в повному обсязі сплачував орендну плату починаючи з 01.01.2014 по 31.12.2016, внаслідок чого утворилась заборгованість по орендній платі в сумі 19183,57 грн.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

При цьому згідно з п. 288.4 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

З наведених положень Податкового кодексу України та Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Позивач рішенням №394 від 29.03.2013 "Про затвердження коефіцієнтів економіко-функціонального використання земельних ділянок, розташованих на території смт.Сергіївка, що знаходяться в орендному користуванні громадян, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб" затвердив коефіцієнти, що характеризують економіко-функціональне використання земельної ділянки (Ко). Судами не встановлено, що дане рішення у встановленому законом порядку скасовано, а тому умови додаткової угоди № 1 від 01.04.2013, яка укладена на виконання вказаного рішення (рішення вступило в силу 01.04.2013), відповідно до пунктів 12, 34 договору, є обов'язковими до виконання.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи Відповідача, що зазначена вище додаткова угода № 1 є неукладеною. Так, угода в силу статті 204 Цивільного кодексу України підписана представниками сторін, до суду не оскаржена та не визнана недійсною, а тому є чинною, за законодавством, що діяло на момент її укладення (пункт 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011) зміни щодо розміру плати державній реєстрації не підлягали.

Отже, суди дійшли вірного висновку, що розмір орендної плати за умовами договору має обраховуватись з урахуванням індексу інфляції, а також додаткової угоди №1, проте, як вірно встановив апеляційний господарський суд, суд першої інстанції помилково, під час розгляду справи не застосував індекс інфляції до щомісячних платежів в розрахунку заборгованості за 2014-2016 роки.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заборгованості Відповідача по орендній платі, з урахуванням підтвердженої матеріалами справи часткової сплати Відповідачем орендних платежів, дійшов обґрунтованого висновку, що загальна заборгованість Відповідача становить 7995,16 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Посилаючись у касаційній скарзі на приписи Податкового кодексу України, Позивач залишив поза увагою, що його правовідносини з Відповідачем є договірними, а не контролюючими, не навів доводів та доказів на підтвердження існування у Відповідача згідно з умовами договору обов'язку самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством, як підстави для зміни розміру орендної плати незалежно від внесення змін до договору оренди землі.

Стосовно доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі №5009/3430/12, колегією суддів зазначає, що правовий висновок Верховного Суду України, викладений у зазначеній постанові щодо виникнення у орендаря обов'язку сплачувати орендну плату відповідно до нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ґрунтується на з'ясованих судами попередніх інстанцій умовах договору оренди землі, за якими орендар зобов'язаний самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством, та що орендар неналежним чином виконав свій обов'язок щодо розрахунку розміру орендної плати, що призвело до виникнення заборгованості. Водночас, позовні вимоги в даній справі не ґрунтуються на таких доводах та доказах.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 у справі №916/3236/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.