Постанова

від 28.03.2018 по справі 822/3242/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2018 року

Київ

справа №822/3242/14

адміністративне провадження №К/9901/4134/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Торгівельно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю Сантекс

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.08.2014 (головуючий суддя: Матущак В.В.)

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 (головуючий суддя: Мельник-Томенко Ж.Ж., судді: Ватаманюк Р.В., Сторчак В.Ю.)

у справі № 822/3242/14

за позовом Торгівельно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю Сантекс

до Дунаєвецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Сантекс (далі - позивач, ТДВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Дунаєвецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 21.07.2014 № 0001712200 про донарахування грошового зобов'язання із пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності у розмірі 18268,40 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.08.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 2 та 4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті (далі - Закон № 185/94-ВР), ст.ст. 2, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняти нове рішення про задоволення позову. Доводи позивача зводяться до того, що відповідачем було неправильно визначено дату, з якої починає перебіг 90-ти денний термін здійснення розрахунків, а саме: з дати здійснення перерахування повної суми авансового платежу, а не з дати перерахування її частини; податковим органом було помилкового враховано при визначення пені день поставки товару; а ОДПІ не мала повноважень на винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення у зв'язку із реорганізацією Міністерства доходів і зборів на Державну фіскальну службу.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (пені) за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.07.2014 № 1161/2200/31563933, про порушення підприємством норми ст.2 Закону № 185/94-ВР, а саме: порушення термінів надходження товару за імпортним контрактом з компанією ООО Імотексен плюс (Чехія), за який сплачено авансовий платіж у сумі 14850,00 доларів США, за період із 21.05.2014 по 24.06.2014.

На підставі акту перевірки ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення від 21.07.2014 № 0001712200 про донарахування грошового зобов'язання із пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності у розмірі 18268,40 грн.

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (імпортер) та нерезидентом - компанією ООО Імотексен плюс (Чехія) укладений імпортний контракт від 25.12.2013 № 07/04 щодо поставки товару.

На виконання контракту позивач здійснив на користь компанії ООО Імотексен плюс (Чехія) авансові платежі: 14850,00 доларів США та 22467,27 доларів США згідно з платіжними дорученнями від 19.02.2014 № 565 та від 03.04.2014 № 593 відповідно. Граничні строки поставки товару за авансовим платежем на суму 14850,00 євро відповідно до ст. 2 Закону № 185/94-ВР закінчувались 20.05.2014. Поставка товару за цим контрактом відбулась за митною декларацією від 24.06.2014 № 400050000/2014/007152.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону № 185/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті (частина 4 цієї статті).

Згідно з частиною 1 ст. 4 цього Закону, порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Постановою Національного банку України від 16.11.2012 №475 Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті , зокрема пунктом 3, установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

За встановлених у судовому процесі обставин здійснення позивачем авансового платежу у сумі 14850,00 євро згідно з платіжним дорученням від 19.02.2014 № 565, суди зробили обґрунтований висновок про порушення позивачем строків здійснення розрахунків в іноземній валюті з 21.05.2014 по 24.06.2014 (дата ввезення товару згідно МД).

Встановлені вищевказаними нормами граничні строки здійснення розрахунків в іноземній валюті не пов'язують початок його перебігу від суми здійсненого авансового платежу, а отже доводи позивача, що вказаний строк починає свій перебіг з дати сплати ним повної суми авансового платежу, тобто після здійснення другого платежу 03.04.2014 не відповідає змісту правового регулювання вищевказаних норм Закону № 185/94-ВР.

Разом із тим, обґрунтованими є доводи позивача щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанції у частині нарахування позивачу пені за 24.06.2014.

Відхиляючи вказаний довід позивача, апеляційний суд вказав, що цей день було обґрунтовано враховано відповідачем, прив'язавши закінчення терміну нарахування пені з датою знаття банком з контролю імпортної операції резидента на підставі митної декларації.

Нормою частини 1 ст. 4 Закону № 185/94-ВР встановлюється нарахування пені у розмірі 0,3 відсотка від вартості недопоставленого товару в іноземній валюті за кожен день прострочення. Отже, за встановлення обставин поставки товару за ВМД від 24.06.2014 № 400050000/2014/007152, цей день не може вважатися днем прострочення поставки товару, а тому нарахування пені за цей день є неправомірним.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність (Закон № 959-ХІІ) момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

За визначенням пункту 20 частини 1 ст. 4 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (у редакції. чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких вник спір) митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури;

Частинами 1 та 2 ст. 321 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (у редакції. чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких вник спір) встановлено, що товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Відповідно частини 1 ст. 322 цього ж Кодексу товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби комерційного призначення, якими вони переміщуються через митний кордон України, пред'являються у незмінному стані для митного контролю, а документи на ці товари, транспортні засоби подаються органам доходів і зборів у пунктах пропуску через державний кордон України та в інших місцях на митній території України, встановлених органами доходів і зборів для здійснення митного контролю та митного оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів у пункт пропуску через державний кордон України або інше визначене органами доходів і зборів місце

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що оформлена МД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дату фактичного переміщення через митний кордон товарів, а є документом, що містить відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України і засвідчує наявність у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у визначений митний режим; підтверджує, а не встановлює права і обов'язки зазначених у МД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій, тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну. При цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), наявність на якому запису митного органу під митним контролем з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України. Тобто датою імпорту (надходження на митну територію України) є не дата оформлення МД, а дата фактичного перетину митного кордону.

Однак, обставини дати імпорту, як дати закінчення нарахування пеня, не можуть вважатися встановленими, однак входять до предмету доказування у спорах щодо оскарження податкового повідомлення-рішення, яким нарахована пені за порушення строку, визначеного ст. 2 Закону № 185/94-ВР, оскільки від встановлення цієї дати залежить правильність визначення суми пені, яка нарахована правомірно.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Торгівельно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю Сантекс задовольнити частково.

Скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.08.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко