Рішення

від 29.03.2018 по справі 904/544/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2018м. ДніпроСправа № 904/544/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом 1. Фізичної особи-підприємця Сімонова Юрія Юрійовича, м. Дніпро

2. Фізичної особи-підприємця Сидоренка Антона Олеговича, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Екології", м. Дніпро

про стягнення 59385,62 грн,

в присутності представників:

від позивача-1: адвокат Добра Я.О., договір про надання послуг правової допомоги № ДН/02/18 від 02.01.2018;

від позивача-2: адвокат Добра Я.О., договір про надання послуг правової допомоги № ДН/02/18 від 02.01.2018;

від відповідача: адвокат Гусакова О.Б., довіреність від 27.02.2018.

СУТЬ СПОРУ:

Суть спору: 08.01.2018 Фізична особа-підприємець Сімонов Юрій Юрійович (далі - 1-й позивач) та Фізична особа-підприємець Сидоренко Антон Олегович (далі - 2-й позивач) звернулися до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Екології" (далі - відповідач), у якій виклали вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 59385,62 грн на користь 1-го та 2-го позивачів, а саме у розмірі 1 / 2 частки від її загальної суми на кожного, тобто по 29692,81 грн, що складається з: основного боргу з орендної плати за період з 01.02.2017 по 31.05.2017 у сумі 6400,00 грн, інфляційних втрат у сумі 729,61 грн, 3% річних у сумі 163,20 грн та неустойки у сумі 22400,00 грн, нарахованих ними з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № АБ, укладеного між сторонами 01.05.2016.

Ухвалою від 13.02.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з призначенням судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

05.03.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки з лютого 2017 року відповідач звільнив орендоване приміщенням та не користується ним. З огляду на цю обставину вважає, що наразі договір припинив свою дію, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

06.03.2018 представник відповідача подав клопотання про виклик свідків у судове засідання: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є співробітниками ТОВ "Комплект Екології".

Ухвалою від 15.03.2018 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків, оскільки справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, а відповідно до до ч. 9 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються.

15.03.2018 представник відповідача подав додаткові пояснення до відзиву, у яких зазначив, що сторонами були виконані всі належні умови для розірвання договору.

29.03.2018 1-й та 2-й позивачі подали до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, посилаючись на фальсифікацію підпису ФОП Сімонов Ю.Ю. на акті приймання-передачі приміщення від 31.01.2017.

Відповідач не заперечив проти проведення експертизи, надавши клопотання, у якому виклав питання, які, на його думку, слід поставити експерту.

Однак, суд розглянувши вищевикладені клопотання не вбачає доцільності підстав для їх задоволення, оскільки сукупність обставин та доказів надає право суду розглянути справу по суті без призначення експертизи.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01.05.2016 між ФОП Сімоновим Юрієм Юрійовичем (далі - 1-й позивач, орендодавець), ФОП Сидоренко Антоном Олеговичем (далі - 2-й позивач, орендодавець) та ТОВ "Комплект Екології" (далі - відповідач, орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № АБ- (далі - договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення (далі - об'єкт), розташоване на другому поверсі за адресою: м. Дніпропетровськ (м. Дніпро), вул. Благоєва (вул. Сергія Подолинського ), буд. 31, загальною площею 32 кв.м..

Відповідно до п. 3.1. договору розмір орендної плати встановлено у сумі 3200 (три тисячі двісті) грн за один місяць.

Пунктом 3.3 договору визначено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату в національній валюті України наступним чином:

- платіж за перший місяць оренди (авансовий платіж) орендатор сплачує протягом трьох банківських днів з моменту набрання чинності цим договором;

- орендну плату за наступні місяці орендар сплачує щомісячно з моменту підписання акту прийому-передачі об'єкту не пізніше 10 числа місяця, що передує місяцю оренди шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця. Орендна плата сплачується до моменту фактичного повернення об'єкту орендодавцю.

Орендна плата сплачується орендарем на підставі рахунків-фактур, які орендодавець зобов'язаний передати орендарю не пізніше 10 числа місяця, у якому має бути проведена оплата (п.3.5 договору).

За змістом п. 1.4. та 4.1. договору, передача в оренду та повернення з оренди об'єкту здійснюється за актом прийому-передачі.

Строк оренди визначено сторонами з 01 травня 2016 року по 31 травня 2017 року (п. 8.2. договору).

На виконання умов договору позивачі передали у строкове платне користування відповідачу нежитлове приміщення на другому поверсі будівлі, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Сергія Подолинського (вул. Благоєва), буд. 31, загальною площею 32 кв.м., що підтверджується актом прийому-передачі від 01.05.2016.

Звертаючись до суду з цим позовом 1-й та 2-й позивачі зазначили, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не сплатив їм орендну плату за користування нежитловим приміщенням, а також не виконав належним чином його повернення. В результаті чого позивачі нарахували відповідачу заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2017 по 31.05.2017 у загальній сумі 12800,00 грн, яка складається з: 3200,00 грн за лютий 2017 року; 3200,00 грн за березень 2017 року; 3200,00 грн за квітень 2017 року; 3200,00 грн за травень 2017 року.

Окрім цього позивачі зазначили, що з травня 2017 року відповідач ухиляється від повернення орендованого приміщення шляхом підписання акту прийому-передачі про повернення об'єкту оренди, тому об'єкт оренди наразі не повернуто.

З метою досудового врегулювання спору 1-й та 2-й відповідачі звернулися до відповідача з вимогою (претензією) про усунення порушень умов договору оренди, яка останнім залишена без задоволення.

Отже, предметом цього спору є стягнення з відповідача заборгованості у сумі 59385,62 грн на користь 1-го та 2-го позивачів, а саме у розмірі 1 / 2 частки від її загальної суми на кожного, тобто по 29692,81 грн, що складається з: основного боргу з орендної плати за період з 01.02.2017 по 31.05.2017 у сумі 6400,00 грн, інфляційних втрат у сумі 729,61 грн, 3% річних у сумі 163,20 грн та неустойки у сумі 22400,00 грн.

Відповідач позов не визнав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором оренди, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт належного користування з 01.05.2016 по 31.01.2017 відповідачем об'єктом оренди у відповідності до умов договору та чинного законодавства підтверджено матеріалами справи та останнім не оспорено.

Однак, як стверджує відповідач, 23.01.2017 ним нарочно було отримано лист від позивачів про підвищення ціни орендної плати за приміщення. Не погодившись з такою пропозицією, відповідач листом № 05/01_17 від 24.01.2017 надав позивачам відповідь, в якій висловив своє небажання орендувати приміщення за вищою ціною та вимагав розірвати договір. З огляду на що 31.01.2017 у відповідності до п. 4.1 договору двосторонньою комісією у складі: зі сторони орендаря: директором ОСОБА_8, а також виконуючим директором ОСОБА_9 та головним бухгалтером ОСОБА_5, - та зі сторони орендодавця ФОП Сімоновим Ю.Ю. - був підписаний акт прийому-передачі приміщення та скріплений їх печатками. В результаті чого відповідач звільнив приміщення, що підтверджується договором про перевезення від 30.01.2017 та ФОП Крючков В.М. перевіз офісне приладдя до складу, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. пр. О.Поля, буд. 129Б, що також підтверджується договором зберігання № 18 від 30.01.2017 та актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 31.01.2017. Вже з 01.04.2017 відповідач в'їхав у новий офіс, розташований за адресою: м. Дніпро, проспект О, Поля, буд. 28-А, приміщення 615,616, що підтверджується укладеним договором оренди № 40 від 27.03.2017, а також актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 01.04.2017 за договором зберігання № 18 від 30.01.2017.

Тож, відповідачем доведено, що з 01.02.2017 договір оренди припинив свою дію в результаті повернення орендованого приміщення позивачам, а як наслідок останні втратили право стягувати орендну плату за нежитлове приміщення з відповідача та нараховувати штрафні санкції.

Так, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частинами 2 та 3 ст. 188 ГК України визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцяти денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як слідує зі змісту п. 8.4 договору, договір може бути розірваний, зокрема, у разі письмового повідомлення однією із сторін за 1 місяць.

В силу приписів ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Матеріалами справи підтверджено той факт, що сторонами досягнуто згоди стосовно розірвання договору оренди за наміром відповідача шляхом підписання ними акту прийому-передачі приміщення від 31.01.2017, тобто момент повернення орендарем орендованого ним приміщення орендодавцю і є моментом припинення договору.

Доводи позивачів щодо невиконання відповідачем своїх договірних обов'язків спростовуються твердженнями та доказами відповідача, які наявні в матеріалах справи.

З 01.02.2017 відповідачем не здійснювалось користування орендованим за договором приміщенням.

До того ж, представник 1-го позивача під час розгляду справи по суті у судовому засіданні 15.03.2018 на запитання суду усно повідомила, що 01.06.2017 позивач прибув до спірного приміщення, яке орендував відповідач, та виявив його порожнім, але в позовній заяві позивачі просять стягнути з відповідача неустойку в порядку ст. 785 ЦК України починаючи з 04.06.2017 по 31.12.2017, що ставить під сумнів доводи позивачів про користування відповідачем приміщенням після 31.01.2017 та свідчить про правомірність доводів відповідача щодо звільнення ним приміщення.

Загалом, слід також звернути увагу і на той факт, що в матеріалах справи відсутні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за кожен місяць користування за період з лютого 2017 року по травень 2017 року, хоча договором вони не передбачені, але до моменту підписання сторонами спірного акту прийому-передачі приміщення від 31.01.2017 сторонами вони успішно складалися за кожен місяць без виключення та позивачами такі докази надані до справи.

Незважаючи на наявність в матеріалах справи акту прийому-передачі приміщення від 31.01.2017, підписаного обома сторонами та скріпленого їх печатками, позивачі не визнають припинення договору раніше, ніж передбачено його умовами, тобто до 31.05.2017 та наполягають на правомірності вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за оренду нежитлового приміщення, нарахувавши при цьому штрафні санкції. При цьому зазначають, що ФОП Сімонов Ю.Ю. не підписував акт прийому-передачі від 31.01.2017 та не приймав приміщення, посилаючись на фальсифікацію цього документу.

Однак, такі доводи позивачів нічим не підтвердженні та ґрунтуються лише на припущеннях.

Доказів же втрати 1-м позивачем печатки та звернення його до правоохоронних органів з цього приводу чи доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки від його імені та виготовлення акта прийому-передачі від 31.01.2017 матеріали справи не містять, про що також зазначив у засіданні суду представник 1-го позивача.

Отже, орендоване приміщення відповідач звільнив 31.01.2017 та повернув його орендодавцю, про що підписав акт прийому-передачі останнього, а відтак договір автоматично припиняє свою дію з моменту повернення об'єкту оренди. З огляду на що у діях відповідача щодо розірвання договору оренди та повернення орендованого приміщення власникам не вбачається правопорушення, а тому визнано судом законними.

Враховуючи викладене, доводи 1-го та 2-го позивачів не підтверджені матеріалами справи та повністю спростовуються відповідачем, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 1762,00 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору у сумі 1762,00 грн покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 02.04.2018.

Суддя В.Д. Воронько