Рішення

від 22.03.2018 по справі 905/3019/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 22.03.2018                                                                                                            Справа № 905/3019/17                                           Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М. при секретарі судового засідання Нарожній М.С., у справі за позовом: Слов'янської місцевої прокуратури Донецької області (вул. Центральна, 3 “в”, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (вул. Європейська, 13, м. Костянтинівка, Донецька область, 85102, код ЄДРПОУ 39767332) до відповідача-1: Лиманської міської ради Донецької області (вул. Незалежності, 46, м. Лиман, Донецька область, 84406, код ЄДРПОУ 04053275) до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Баллюкс” (вул. Оборони, 232, м. Лиман, Донецька область, 84402, код ЄДРПОУ 39123231) про 1) визнання незаконним підпункту 2.2 пункту 2 рішення Краснолиманської міської ради №6/44-3490 від 23.07.2015р.; 2) визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту №95/15 від 13.08.2015р.; 3) зобов'язання відповідача-2 звільнити земельну ділянку та привести її у попередній стан за участю представників сторін: прокурор  Алекаєв  Ю.В., посвідчення №042342; від позивача: не з'явився; від відповідача-1: не з'явився; від відповідача-2: не з'явився Слов'янська місцева прокуратура Донецької області звернулась до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до відповідача 1: Лиманської міської ради Донецької області; до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Баллюкс” про: 1) визнання незаконним підпункту 2.2 пункту 2 рішення Краснолиманської міської ради №6/44-3490 від 23.07.2015р.; 2) визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту №95/15 від 13.08.2015р.; 3) зобов'язання відповідача-2 звільнити земельну ділянку та привести її у попередній стан. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішенням відповідача-1 №6/44-3490 від 23.07.2015р. було надано відповідачу-2 в платне користування на умовах земельного строкового сервітуту земельну ділянку площею 0,0030га та зобов'язано укласти договір особистого строкового сервітуту. В подальшому між відповідачами був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту на земельну ділянку від 13.08.2015р., відповідно до якого відповідачу-2 встановлений земельний сервітут. Однак, на думку прокурора, в даному випадку відповідачі мали укладати договір оренди земельної ділянки, у зв'язку з чим до таких правовідносин належить застосовувати законодавство про оренду землі. Всупереч вимогам ст.124 Земельного кодексу України, земельна ділянка була передана в користування без проведення торгів. З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду з зазначеними позовними вимогами. 20.02.2018р. на адресу суду від прокурора надійшла заява №01-71-1779вих-18 від 13.02.2018р. про уточнення позовних вимог в частині стягнення суми судового збору, а саме, прокурор керуючись ст. 46 Господарського процесуального кодексу України просить стягнути суму судових витрат з виконавчого комітету Лиманської міської ради. Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачем не доведено  наявності будь-яких порушень при прийнятті рішення відповідача-1 від №6/44-3490 від 23.07.2015р. та укладений на його підставі  договір про встановлення земельного сервітуту. Вказує на відсутність доказів  порушення  прав територіальної громади чи інтересів держави. Відповідач-2 в судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Відповідно до даних з ЄДРПОУ місцезнаходженням відповідача-2 є: 84402, Донецька обл., місто Лиман, вулиця Оборони, будинок 232, така сама адреса визначена прокуратурою у позовній заяві. Судом поштова кореспонденція направлялась на вищевказану адресу відповідача-2, але була повернута на адресу суду з відміткою про причину повернення «Підприємство не знайдено». В судове засідання 22.03.2018р. з'явився прокурор, наполягав на задоволенні позовних вимог. Суд, заслухавши прокурора, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступне. Згідно з Рішенням Краснолиманської міської ради №6/44-3490 від 23.07.2015р. “Про укладання договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман” Краснолиманською міською радою було вирішено укласти договір особистого строкового сервітуту з Товариством з обмеженою відповідальністю “Баллюкс” (п.1), щодо земельної ділянки площею 30 кв.м. для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності розташованої по вул. Спортивній, м. Красний Лиман, терміном 3 (три) роки (п. 2.2). 13.08.2015р. між Краснолиманською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Баллюкс” був укладений договір на встановлення особистого строкового сервітуту (далі – Договір), предметом якого є надання земельної ділянки, площею 30,00 кв.м., за адресою: вул. Спортивній, м. Красний Лиман, Донецької області, на якій буде розміщуватись та використовуватись для здійснення підприємницької діяльності тимчасова споруда. Строк дії договору 3 (три) роки з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін (пункт 2.2. Договору). Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. Договору встановлені розмір плати за користування земельною ділянкою та строки оплати. Договір підписаний з боку обох сторін без зауважень. Також, 15.06.2015р. між відповідачами та ТОВ “Земельна біржа “Землемір” було укладено акт обстеження та погодження меж особистого строкового сервітуту, на яку поширюється сервітут, межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Спортивна, м. Красний Лиман, Донецької області площею 30 кв.м. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією та законами України. Згідно з ст. 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом. Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Частиною 1 статті 404 ЦК України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Згідно з ст. 99 ЗК України (в редакції на час прийняття рішення), власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути. Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту є правом саме обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки або іншій конкретно визначеній особі. Суб'єктами, що мають право вимагати встановлення земельного сервітуту, є власники або землекористувачі земельних ділянок.                     Земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. Відповідачами не доведено неможливість задоволення потреб в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту. Також, договором земельного сервітуту не встановлено жодних обмежень у використанні чужої земельної ділянки. Посилання відповідача-1 на приписи ст.99 Земельного кодексу України не приймаються судом, як належні обґрунтування встановлення сервітутних відносин, оскільки, зазначена  норма регулює ті випадки, коли існують обставини (в т.ч. пов'язані з технічними, інженерними та іншими показниками), які обумовлюють неможливість  доступу до іншої земельної ділянки або майна сервітуарія (користувача). Так, наприклад, особистим сервітутом є доступ до підземних, наземних, повітряних комунікацій, повітряних ліній електропередач, розташованих відносно земельної ділянки, яка не належить власнику такого майна. Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст.124 ЗК України, відповідно до ч.2 якої, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134  цього Кодексу. Отже, виходячи з вищезазначеного, для підприємницької діяльності спірна земельна ділянка могла бути передана в оренду з дотриманням процедури визначеної законодавством. За приписами ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Викладене вище свідчить, що підпункт 2.2 пункту 2  рішення ради №6/44-3490 від 23.07.2015р. прийнятий з грубим порушенням норм земельного законодавства, а отже, вимога прокурора щодо визнання незаконними цього пункту є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст.203 ЦК України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою для укладання договору особистого строкового сервітуту від 13.08.2015р. був підпункт 2.2 пункту 2  рішення ради №6/44-3490 від 23.07.2015р. відповідача-1, оскільки, судом задоволено позов в частині визнання незаконними підпункт 2.2 пункту 2  рішення ради №6/44-3490 від 23.07.2015р. зазначеного рішення, то, відповідно, підлягає задоволенню і вимога прокурора про визнання договору на встановлення особистого строкового сервітуту на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Спортивна, м. Красний Лиман, Донецької області площею 30 кв.м. від 13.08.2015р. недійсним. Щодо позовних вимог прокурора в частині зобов'язання відповідача-2 звільнити та повернути відповідачу-1 спірну земельну ділянку, суд, з урахуванням вищевикладеного та виходячи з приписів ст. 216 ЦК України, також вважає зазначену вимогу обґрунтованою. За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю. У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає витрати по оплаті судового збору на відповідача-1. При цьому, судом визначається порядок виконання рішення в частині відшкодування судового збору з урахуванням положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а саме статей 10, 24, 64. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-241 ГПК України, суд -            ВИРІШИВ: Позов Слов'янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до відповідача 1: Лиманської міської ради Донецької області; до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Баллюкс” про: 1) визнання незаконним підпункту 2.2 пункту 2 рішення Краснолиманської міської ради №6/44-3490 від 23.07.2015р.; 2) визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту №95/15 від 13.08.2015р.; 3) зобов'язання відповідача-2 звільнити земельну ділянку та привести її у попередній стан - задовольнити повністю. Визнати незаконним та скасувати підпункт 2.2 пункту 2, рішення Краснолиманської міської ради №6/44-3490 від 23.07.2015р. “Про укладання договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман”. Визнати недійсним договір на встановлення особистого строкового сервітуту, укладений 13.08.2015р. між Краснолиманською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю «Баллюкс», зареєстрований за №95/15 від 13.08.2015р. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Баллюкс” (вул. Оборони, 232, м. Лиман, Донецька область, 84402, код ЄДРПОУ 39123231) повернути земельну ділянку по вул. Спортивній, м. Красний Лиман, Донецької області площею 30 кв.м., вартістю 11 216,70 грн. Лиманській міській раді Донецької області (вул. Незалежності, 46, м. Лиман, Донецька область, 84406, код ЄДРПОУ 04053275), привівши її у попередній стан. Стягнути з виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області (вул. Незалежності, 46, м. Лиман, Донецька область, 84406, код ЄДРПОУ 38068238) на користь прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Університетська, 6, ідентифікаційний код юридичної особи – 25707002; реквізити: розрахунковий рахунок №35216066016251, Держказначейська служба України, МФО - 820172, код ЄДРПОУ - 25707002, отримувач - прокуратура Донецької області) 4 800,00 грн. витрат з оплати судового збору. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Повний текст рішення складено та підписано 02.04.2018р. Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.    Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України). Суддя                                                                                                                   О.М. Сковородіна