Постанова

від 27.03.2018 по справі 907/749/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2018 р. Справа № 907/749/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

Я.О. Юрченка,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.,

представників сторін: в судове засідання не з'явились (належно повідомлені),

розглянувши апеляційну скаргу Дубівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації від 15.01.2018 (вх. суду від 01.02.2018 №01-05/504/18)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2017, повний текст рішення складено 28.12.2017,

у справі № 907/749/17 (суддя Пригара Л.І.)

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Ужгород

до відповідача: Дубівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, смт. Дубове Тячівського району Закарпатської області

про стягнення 41 282,88 грн невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ПАТ "Укртелеком" в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Дубівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації (далі-Управління) про стягнення 41 282,88грн заборгованості з відшкодування витрат на надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до ЗУ "Про телекомунікації", ЗУ Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії позивач надає послуги зв'язку споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати. Такі пільги встановлені ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань", ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ЗУ "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус", ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ Про і правових соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Відповідно до ст. 20 ЗУ Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, відповідач є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг, до його повноважень належить здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.

Позивач вказує, що Дубівське УСЗН створене розпорядженням голови Тячівської РДА від 11.09.2006 №450, воно обслуговує жителів 17-ти сіл Тячівського району. Позивач надав послуги зв'язку особам, включеним до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, за період з січня по грудень 2016 року, з урахуванням дебіторської заборгованості відповідача станом на початок 2016 року на суму 777,12грн, на загальну суму 41 282,88грн, вартість яких підлягає відшкодуванню за рахунок субвенції з бюджету.

Зазначає, що на виконання вимог п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінетом міністрів України від 29.01.2003 №117, позивач щомісяця направляв відповідачу розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за формою "2-пільга" та акти звіряння, складання яких є обов'язком відповідача згідно з п.11 Положення, і жодних претензій щодо виконання позивачем свого обов'язку по наданню телекомунікаційних послуг від відповідача не надходило. Листами від 28.01.2016 №139-21/200-2, від 14.06.2016 №1099-21/200-2/7, від 24.06.2016 №1170-21/200-2/9, від 29.08.2016 №1525-21/200-2/19Ю від 08.11.2016 №1987-21/200-2/8 позивач звертався до відповідача про відшкодування вартості наданих послуг пільговим категоріям населення, однак відповідач розрахунки з ним не провів.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2017 у справі № 907/749/17 (суддя Пригара Л.І.) позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 41 282,88 грн невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги та 1600,00 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599, 610, 612,617 ЦК України, ст. 174,193,218 ГК України, ст. 48,89, 102 БК України, ст. 63 ЗУ "Про телекомунікації", ст. 19 ЗУ Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії , Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 29.01.2003 №117, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД", Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

При задоволенні позову суд виходив з того, що відповідно до норм чинного законодавства позивач надав телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення, вартість яких мав відшкодувати відповідач. Позивач надсилав відповідачу розрахунки вартості наданих послуг за формою 2-пільга і акти звіряння розрахунків за формою 3-пільга , однак вартість послуг відповідачем не відшкодована. Суд відхилив доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на відшкодування вартості цих послуг та відсутність відповідного договору з тих підстав, що зобов'язання щодо відшкодування витрат за надані послуги виникли в силу закону і відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушене зобов'язання.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, що відшкодування позивачу витрат, понесених у зв'язку з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення, мало здійснюватися за рахунок державних субвенцій місцевому бюджету, однак Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" не перебачено надання таких субвенцій місцевим бюджетам. Вважає, що суд мав залучити до участі у справі органи державної казначейської служби, фінансові органи, оскільки борг підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету. Вказує, що використання позивачем списків пільговиків за 2015 рік при нарахуванні пільг у 2016 році є недопустимими у зв'язку зі зміною бази даних (склад сім'ї, померлі, адреса проживання та інше), та стверджує про недостовірність нарахованих позивачем сум, заявлених до стягнення.

Крім того, в апеляційній скарзі скаржник просив здійснювати розгляд даної справи без участі представника Управління.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, зокрема, що упродовж спірного періоду відповідач не готував і не направляв ні фінансовому органу райдержадміністрації, ні органу ДКС інформації про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків з надавачами послуг, заяв про залучення вказаних органів до участі у справі відповідач не подавав до суду першої інстанції, тому вважає такі доводи скаржника необгрунтованими. Щодо доводів скаржника про недостовірність нарахованих сум позивач вказує, що відповідач не подав жодного доказу на підтвердження своїх доводів про недостовірність вартості послуг, не подав свого контррозрахунку, хоча відповідно до п.11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, зобов'язаний був щомісяця звіряти інформацію, подану надавачами послуг, та складати акти звірки розрахунків.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду 26.02.2018 у справі № 907/749/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача.

Ухвалою від 07.03.2018 розгляд справи призначено на 27.03.2018.

У судове засідання 27.03.2018 сторони не забезпечили явки своїх представників, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 ЗУ "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус", "Про охорону дитинства", Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлені пільги щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів, зокрема, позачергове користування всіма послугами зв'язку, позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів, сплата абонентної плати за користування телефоном у розмірі 50 відсотків затверджених тарифів.

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема, зведеним розрахунком заборгованості по видатках на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в окремих населених пунктах Тячівського району (с. Ганичі, с. Нересниця, с. Підлипники, с. Вільхівці, с. Терново, с. Терасівка, с. Усть-Чорна, с. Калини, с. Лопухів, с. Руська Мокра, с. Широкий Луг, смт.Дубове, с. Солоне, с.Новоселиця), розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг форми -2, яка затверджена наказом Міністерства праці та соцполітики №535 від 04.10.2007, актами звіряння розрахунків за надані послуги форми-3, яка затверджена наказом Міністерства праці та соцполітики №83 від 28.03.2003, за період з січня по грудень 2016року позивач надав послуги зв'язку пільговим категоріям населення на загальну суму 40 505,76грн ( а.с. 26-127).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що станом на 01.01.2016 заборгованість відповідача за грудень 2015 року становила 777,12грн, оскільки згідно з розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, у грудні 2015 року позивач надав послуги на загальну суму 5 177,12грн ,а відповідно до підписаного обома сторонами протоколу -погодження про організацію проведення розрахунків та виписки з рахунку фактично було сплачено відповідачем 29.12.2015 - 4400,00 (5 177,12- 4400,00 =777,12) (а.с. 128-130).

Відповідно до абзацу 3 підпункту "б" п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать, зокрема, видатки на додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян.

Частиною 1 статті 102 Бюджетного кодексу України встановлено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), згідно з п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів) (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 4 цього Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.

Згідно з п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, пільг з послуг зв'язку, у т.ч. безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим нараховані постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. №20.

Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 6 Порядку).

Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню .

Частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, він не відшкодував позивачу витрат за надані у 2016році послуги зв'язку пільговим категоріям населення на загальну суму 40 505,76грн та заборгованості за надані послуги за грудень 2015року в сумі 777,12грн.

Відповідач посилається на відсутність бюджетних асигнувань на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям населення.

За змістом частини 2 статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД", Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 26.12.2011 у справі 9/400, від 15.05.2012 у справі №11/446, та постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №921/177/17-г/14, від 21.02.2018 у справі №923/1292/16 , від 16.03.2018 у справі №909/395/17 та від 16.03.2018 справі №911/1573/17.

З огляду на викладене та враховуючи норми ст. ст. 525, 526, 625 ЦК України, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України , апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про те, що він не отримав субвенцій з державного бюджету на відшкодування витрат на надання пільг, оскільки неотримання субвенцій не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку, визначеного законом, провести розрахунки за надані позивачем послуги пільговим категоріям населення.

Посилання скаржника на відсутність укладеного сторонами договору відхиляються апеляційним судом, оскільки зобов'язання сторін (обов'язок позивача надати послуги зв'язку пільговим категоріям населення та обов'язок відповідача відшкодувати позивачу вартість наданих послуг) виникли в силу закону.

Доводи скаржника про неправомірне використання позивачем списків пільговиків за 2015 рік при нарахуванні пільг у 2016 році та недостовірність нарахованих позивачем сум, заявлених до стягнення, у зв'язку зі зміною бази даних (склад сім'ї, померлі, адреса проживання та інше) апеляційний суд вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 29.01.2003 №117, з наступними змінами і доповненнями, Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України (далі - пільговики). Реєстр складається з баз даних Мінпраці, Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінь праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурних підрозділів з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад.

За приписами п.3 цього Положення Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи) організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної у пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга",вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги.

Відповідно до п.11 Положення Уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надсилав відповідачу щомісячні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг форми № 2 - пільга, в яких вказано, зокрема прізвище, ім'я, по батькові кожного пільговика, їх адреси, ідентифікаційні номери, розмір пільги, номери особових рахунків тощо, а також надсилав акти звіряння розрахунків за надані послуги форми №3 - пільга. Крім того, позивач звертався до відповідача листами від 15.06.2016 №1108-21/200-2/11, від 24.06.2016 №1170-21/200-2/9, від 29.08.2016 №1525-21/200-2/9 з метою проведення звірки кількості пільговиків та розміру пільг, які відповідач залишив без відповіді.

Суду не надано жодних доказів виявлення відповідачем розбіжностей інформації, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка була надана позивачем відповідачу у розрахунках видатків форми №2 - пільга щодо кількості пільговиків або розміру пільг, що надавались позивачем кожному конкретному пільговику. З матеріалів справи не вбачається, доказів не подано, що відповідач повідомляв позивача про виявлені розбіжності чи про неправомірно нараховані суми до відшкодування у зв'язку з розбіжністю інформації, наданої позивачем, з інформацією, що міститься в Реєстрі .

В апеляційній скарзі не вказано, яка саме сума, заявлена позивачем до відшкодування, є неправомірно нарахованою, та у зв'язку з чим, не наведено та не подано доказів на підтвердження неправомірного нарахування позивачем суми до відшкодування. Свого контррозрахунку суми до відшкодування відповідач суду не подав.

Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про недостовірність нарахованих позивачем сум до відшкодування

Необгрунтованими є доводи апелянта щодо незалучення судом першої інстанції до участі у справі органів казначейської служби та фінансових органів, оскільки нормами чинного законодавства обов'язок відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям населення покладений на відповідача, а не на органи казначейської служби чи фінансові органи. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог п.5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено обов'язок розпорядників коштів місцевих бюджетів підготовку та подання фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад щомісячної інформації про фактично нараховані суми та актів звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг, відповідач не подавав такої інформації та актів звіряння розрахунків фінансовим органам, а надані йому позивачем акти звіряння розрахунків відповідач не підписував.

Відповідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу вимог ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено наявності підстав, передбачених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86,129, 252, 269, 270,275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2017 у справі №907/749/17 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, встановлені ст. 288 та 289 ГПК України.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 30.03.2018.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

Суддя Я.О. Юрченко