Рішення

від 26.03.2018 по справі 826/12397/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2018 року 12 год. 37 хв. № 826/12397/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Багрій М.В., за участі преставника позивача - Джамгулова Р.Б., представника відповідача - Бур'ян М.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевий комбінат"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В ИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевій комбінат" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000444101 від 12.07.2017 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на те, що податковим органом безпідставно прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки відповідачем у період, що перевірявся не допущено встановлених актом перевірки порушень, а проведена позивачем господарська операція підтверджена належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами.

У судовому засіданні 26.03.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на правомірність висновків акту перевірки, а відтак спірного податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами перевірки позивача.

У судовому засіданні 26.03.2018 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевій комбінат" (код ЄДРПОУ 31076956) з питань, що стали предметом заперечення до акту від 19.04.2017 року №819/28-10-41-01/31076956 Про результати камеральної перевірки даних ТОВ Побужський феронікелевій комбінат ( код ЄДРПОУ 31076956), задекларованих у податковій декларації з ПДВ щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок банку за лютий 2017 року .

За результатами проведеної перевірки Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби складено акт від 27.06.2017 року №1466/28-10-41-01/31076956, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевій комбінат" вимог:

- п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3,п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №27585-VІ, і змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення в сумі 86 667 грн., в тому числі: за лютий 2017 року на суму ПДВ 86667 грн.;

- п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №27585-VІ, і змінами та доповненнями, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування в сумі 86 667 грн., в тому числі за лютий 2017 року на суму ПДВ 86 667 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2017 року №0000444101, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 86 667,00 грн. за основним платежем та 43 333,50 штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонам, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, позивач мав господарські взаємовідносини з ПП Укрдизель , на підставі договору від 14.02.2017 року №1-14/02/17, згідно якого ПП Укрдизел продав ТОВ "Побужський феронікелевій комбінат" у лютому 2017 року запасні частини (двигун ЯМЗ 240НМ2) на суму 520 000,00 грн., в тому числі ПДВ 86 666,67 грн.

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано платіжні доручення, прибуткову, видаткову та товаро-транспортну накладні.

За висновками податкового органу, неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій при взаємовідносинах ТОВ "Побужський феронікелевій комбінат" з ПП Укрдизель , а саме: не можливо підтвердити джерело походження товару, який у періоді,що підлягав перевірці був реалізований зазначеним контрагентом, транспортування (рух) товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної доцільності в силу відсутності персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2 та 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю; фіктивність операцій (відсутність реальних поставок); відсутність податкової правосуб'єктності; відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11).

За приписами норм пунктів 44.1 та 44.3 статті 43 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704).

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14 січня 2015 року К/9991/72258/12, від 21 жовтня 2014 року №К/800/6170/14 та від 26 серпня 2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що податковим органом зроблено висновок, що контрагентом позивача ПП "Укрдизель" не надано документів, підтверджуючих здійснення господарської операції з ТОВ "Сантікс-С".

З матеріалів справи вбачається, що позивач в перевіряємий період здійснював діяльність з виробництва інших кольорових металів, відтак придбання у ПП Укрдизель двигуна пов'язане з господарською діяльністю позивача.

Витрати Позивача були фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальність такої господарської операції, відображені в податковому обліку .

При цьому, перевіркою встановлена наявність в повному об'ємі первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП Укрдизель (код ЄДРПОУ 39563622)., зокрема: договір від 14.02.2017 року №1-14/02/2017, платіжне доручення №759 від 15.02.2017 року, прибуткова накладна №п-00000478 від 16.02.2017 року, видаткова накладна №14 від 15.02.2017 року, товаро-транспортна накладна №Р14 від 15.02.2017 року.

Зазначені документи складені за результатами проведеної операції та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Жодних порушень у зазначених документах перевіркою не виявлено. Податкові накладні відповідають вимогам чинного на той момент податкового законодавства і належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

В акті перевірки зазначено, що згідно проведеного аналізу інформаційних баз даних ДФС України (Єдиного реєстру податкових накладних) встановлено, що ПП Укрдизель (код ЄДРПОУ 39563622) не є виробником даної продукції, а здійснював придбання двигуна ЯМЗ 240 НМ2 у ТОВ Сантікс-С .

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З огляду на встановлення факту реального вчинення господарської операції позивача з ПП Укрдизель , що підтверджено належним чином складеними первинними документами, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Разом з тим, суд не бере до уваги лист від 08.06.2017 року №4548/125/31/5/01-2017 ГУ Національної поліції у м. Києві Офісу, оскільки ним не розкрито чи досліджений маршрут доставки зазначений, чи не мінявся з інших причин та чи чітко було видно номерні знаки.

Водночас, вищезазначений лист не може братись до уваги як підстава реальності здійснення господарської операції при взаємовідносинах позивача та контрагента.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2,6 ,77-78, 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000444101 від 12.07.2017 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Побужський феронікелевій комбінат" судовий збір у розмірі 1950,01 грн. (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят гривень 01 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2018 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа