Постанова

від 28.03.2018 по справі 910/14140/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2018 р. Справа№ 910/14140/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю учасників апеляційного провадження згідно протоколу судового засідання від 28.03.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Добробут"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 (повний текст рішення складено - 02.11.2017)

у справі № 910/14140/17 (суддя: Сівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Добробут"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення 90 108,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Добробут (надалі - відповідач) про стягнення 90 108,65 грн, з яких: 73 465,85 грн - сума основного боргу за надані послуги з водопостачання і водовідведення за період з грудня 2016 року по червень 2017 року, 4 948,32 грн - пені, 7 346,58 грн - штрафу, 3 814,43 грн - інфляційних втрат та 533,48 грн - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 14390/4-1-08 від 10.11.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 14390/4-1-08 від 10.11.2015 в частині оплати наданих позивачем послуг, що призвело до утворення суми основної заборгованості в розмірі 73 465,85 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Добробут" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 та прийняти нове - про відмову у позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду; порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, за доводами апелянта, судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що оплачена відповідачем сума боргу у розмірі 8 457,55 грн мала бути зарахована позивачем за грудень 2016, а не за попередній період, докази наявності заборгованості за який взагалі відсутні. Окрім цього, за доводами апелянта, суд першої інстанції не дослідив та не встановив особу - виконавця послуг, починаючи з травня 2017, яким є ПАТ Київенерго , а не позивач. А тому просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Добробут" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/14140/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2018 було закінчено проведення підготовчих дій та призначено до розгляду апеляційну скаргу у даній справі на 26.02.2018.

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема ухвалою від 12.03.2018 було відкладено - на 28.03.2018. Зокрема, у зв'язку з наявністю розбіжностей, що виникли через надання третьою особою до суду першої та до суду апеляційної інстанцій різних даних щодо надання послуг по спірному об'єкту за спірні періоди, у суду апеляційної інстанції виникла необхідність додаткового з'ясування даного питання в судовому засіданні, а з урахуванням нез'явлення третьої особи на судові засідання - неодноразовому відкладенню. Водночас, з урахуванням принципів, зазначених в п.п. 1, 2, 4 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України розгляд справи відкладався в межах розумного строку враховуючи здійснене судом апеляційної інстанції продовження встановленого процесуального строку.

22.03.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення у даній справі.

23.03.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов контррозрахунок позовних вимог.

В судовому засіданні 28.03.2018 представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові з урахуванням поданого 23.03.2018 до суду контррозрахунку.

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2018 проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи в судове засідання 28.03.2018 не з'явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 16.03.2018 ухвали суду від 12.03.2018. Жодних заяв, клопотань від учасника апеляційного провадження не надходило.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за відсутності третьої особи, яка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд на підставі ст. 269, 270 ГПК України встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.11.2015 між Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Добробут (абонент, відповідач) укладено договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 14390/4-1-08 (надалі - договір).

Як правомірно було зазначено судом першої інстанції, за договором постачальник зобов'язався надати абоненту послуги із постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водопостачання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення, а абонент - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (надалі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (в подальшому - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 № 1879, зареєстрованими в головному управлінні юстиції у м. Києві 17.10.2011 за № 44/903 (надалі - Місцеві правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Відповідно до п. 1.1 договору сторони погодили, що даний договір укладається у відповідності із Законом України Про питну воду та питне водопостачання .

Згідно з п. 7.1. договору цей договір укладено строком на один рік і набуває чинності з моменту його підсипання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Місцевим господарський судом правомірно зазначено, що оскільки матеріали справи не містять доказів в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні правовідносини після закінчення його дії, договір вважається таким, що неодноразово продовжував свою дію та на момент звернення з позовом у даній справі - є чинний. Вказана обставина не заперечувалась та не була спростована сторонами ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Відповідно до п. 1.3. договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу послуг), який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною договору. Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладання договору. Загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.

Тоді як згідно з п. 2.1.4 договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод або за кількістю води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до Правил користування.

Згідно з п. 2.1.2. договору зняття показів засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водопостачання (30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Покази засобу (-ів) обліку за відповідний період можуть бути прийнятті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

Згідно з п. 2.1.5. договору абонент веде первинний облік водоспоживання та водовідведення у Журналі обліку споживання води (пронумерований, прошитий та скріплений печаткою), який заповнюється абонентом та представником постачальника.

Відповідно до п. 2.1.6. договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця, та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведення абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Положенням п. 2.2.2. договору визначено, що у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Відповідно до п. 2.2.3. договору у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Згідно з пунктом 2.2.4. договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Так, позивач звернувся з даним позовом у зв'язку з тим, що, на його думку, відповідачем у порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість послуг із водопостачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в зв'язку з чим у відповідача за період з грудня 2016 року по червень 2017 року виникла заборгованість по коду 8-1743 в розмірі 71 390,92 грн та за червень 2017 року по коду 8-51743 в розмірі 2 074,93 грн, а також за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня у розмірі 4 948,32 грн, штраф в розмірі 7 346,58 грн, збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 3 814,43 грн та 3% річних у сумі 533,48 грн.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими, а тому задовольнив їх у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції лише частково погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, у матеріалах справи містяться акти про зняття показань з приладів обліку, погоджені та підписані відповідачем, які підтверджують факт падання послуг та їх об'єми; дебетово-інформаційними повідомленнями та/або їх реєстрами, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача.

Щодо суми основного боргу за холодну воду та стоки за кодом 8-1743 за період з грудня 2016 року по червень 2017 року та заборгованість за воду, що іде на підігрів та стоки за кодом № 8-51743 за червень 2017 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 2.1.1. договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показами засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з вимогами п.п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (надалі - Правила № 190), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України Про питну воду і питне водопостачання та Про житлово-комунальні послуги . Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України Про житлово-комунальні послуги . Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно зазначено, що вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду, забезпечення будинку № 26 по вул. Львівській питною водою, яка йде на підігрів здійснюється від бойлеру, що знаходиться на балансі ТОВ Управляюча компанія Добробут та нарахування обсягів питної води, що йде на підігрів та стоків проводиться згідно показників обліку № JS-NK-32 № 10687805 та № JS6-NKP-32 № 16314988 (особові рахунки № 8-736-93 та 8-736-94).

Умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Пунктом 1.4 Правил № 190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги , споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що з наданого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з 71 390,92 грн - боргу за постачання питної води (вода + стоки) за період з грудня 2016 року по червень 2017 року за кодом № 8-1743; 2 074,93 грн - боргу за постачання питної води (вода + стоки) за червень 2017 року за кодом № 8-51743.

Так, суд першої інстанції правомірно зазначив, що матеріалами справи належним чином підтверджується надання позивачем у спірний період послуг з водопостачання та водовідведення за обліковими кодами № 8-1743 та № 8-51743 на загальну суму - 73 465,85 грн.

Водночас, щодо спірних коштів в розмірі 8 457,55 грн місцевий господарський суд зазначив, що умовами п. 2.2.2. договору передбачено право постачальника в разі утворення боргу зараховувати оплату, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово в рахунок погашення боргу.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що із платіжних доручень № 1892 та № 1914 (а.с. 118, 119) вбачається, що призначення платежу у вказаних документах зазначено: Оплата за водопостачання О/Р 8-1743 Л/С736-90 договір 14390/4-1-08 від 10.11.2015 . Натомість не зазначено, за який саме місяць було здійснено оплату відповідачем. Водночас з урахуванням відсутності в матеріалах справи виставлених позивачем рахунків на вказану суму, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність зарахування позивачем сплаченої у грудні 2016 року суми 8 457,55 грн за попередні періоди. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що здійснений позивачем односторонній витяг з розрахункового листа - є документом внутрішньої діяльності позивача, який у даному випадку не відображає достеменно наявність заборгованості відповідача за попередні періоди. А тому доводи апелянта в цій частині приймаються судом апеляційної інстанції як обґрунтовані. Таким чином, сума осново боргу у розмірі 73 465,85 грн підлягає зменшенню на оплачену відповідачем в грудні 2016 року суму коштів у розмірі 8 457,55 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зарахування вказаної суми саме в оплату заборгованості за грудень 2016. Таким чином, заборгованість за грудень становить - 2963,48 грн, замість вказаних позивачем 11 421,03. Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню є основний борг у розмірі - 65 008,30 грн. І саме виходячи із зменшеної суми заборгованості, суд апеляційної інстанції розраховував розмір штрафних санкцій та нарахувань згідно ст. 625 ЦК України.

Водночас, щодо посилань відповідача на укладений 25.04.2017 між останнім та ПАТ Київенерго договір № 10030022 Про співпрацю виконавця послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання гарячої води з виконавцем послуги з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій під час надання послуги з централізованого постачання гарячої води і розмежування відповідальності як на відсутність підстав для сплати води, що йде на підігрів, правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки предметом цього договору не є постачання гарячої води відповідачу.

Більше того, пунктом 4.1 вказаного договору визначено, що зобов'язання сторін за цим договором виконуються на безоплатній основі. Докази здійснення оплати відповідачем безпоседньо ПАТ Київенерго в матеріалах справи також відсутні.

Так, суд першої інстанції правомірно зазначив, що ПАТ Київенерго є виробником, постачальником електричної та теплової енергії, і не є виробником або виконавцем послуг з гарячого водопостачання.

При цьому, ПАТ Київенерго зазначає, що відповідач сплачує ПАТ Київенерго тільки нарахування за використані для підігріву води Гігакалорії на підставі договору на поставку теплової енергії у гарячій воді № 9015083 від 01.02.2012, що відображено в листі № 202/52/461 від 24.10.2017 (а.с. 205-206). Тоді як лист ПАТ Київенерго від 07.02.2018 № 050КЕК/13/2/4715 наданий відповідачем до суду апеляційної інстанції не спростовує висновків, викладених судом апеляційної інстанції в даній постанові.

А тому доводи апеляційної скарги в частині неправомірного стягнення заборгованості на користь позивача, починаючи з 25.04.2017 відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Окрім суми основного боргу позивачем до стягнення також було заявлено 3 814,43 грн - інфляційних втрат, 533,48 грн - 3% річних, 4 948,32 грн - пені, та 7 346,58 грн - штрафу.

Щодо заявлених до стягнення позивачем 3 814,43 грн - інфляційних втрат та 533,48 грн - 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі вимоги є часткового обґрунтовані з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими таким, що підлягають задоволенню є 2 912,76 грн - інфляційних втрат та 382,94 грн - 3 % річних за заявлені позивачем періоди, розрахованому по кожному платежу окремо, з урахуванням відмови в задоволенні у стягнення суми основного боргу в розмірі 8 457,55 грн (в результаті чого інфляційні втрати та річні нараховувались на суму 65 008,30 грн, а не на 73 465,85 грн).

Відносно заявленої позивачем пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15).

Відповідно до п. 4.2. договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за наданні послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, умовами п. 4.2. договору сторони визначили інший період нарахування штрафних санкцій - протягом року з дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд апеляційної інстанції з урахуванням зменшення суми основного боргу на 8 457,55 грн дійшов висновку, що обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню є пеня у розмірі 3 543,14 грн із заявлених позивачем 4 948,32 грн за заявлені позивачем періоди, розрахованому по кожному платежу окремо.

Щодо заявленого позивачем штрафу в розмірі 10 % від суми, яку відповідач відмовився сплатити, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.6. договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми, яку відмовився сплатити.

Водночас в цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта, що в даному випадку штраф може застосовуватись лише при безпідставній відмови від сплати боргу, натомість у даному випадку, відповідач періодично здійснював погашення заборгованості як вбачається навіть із наданого позивачем розрахунку. Більше того, в матеріалах справи містяться листи відповідача, зокрема № 53 від 17.08.2017, відповідно до якого відповідач просив реструктуризувати заборгованість та гарантував щомісячну сплату в рахунок погашення боргу і щомісячну сплату поточних нарахувань до 28 числа кожного місяця. Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що основним видом діяльності відповідача є комплексне обслуговування об'єктів, а оплата послуг наданих позивачем також безпосередньо залежить від своєчасності виплати пільг та субсидій. А тому в цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта про неправомірне нарахування позивачем штрафу в розмірі 7 346,58 грн. Отже, в цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Таким чином, на виконання пп. г) п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України судом апеляційної інстанції було встановлено порушення відповідачем майнових прав позивача в частині оплати 65 008 грн 30 коп - основного боргу, 3 543 грн14 коп - пені, 2 912 грн 76 коп - інфляційних втрат, 382 грн 94 коп - 3% річних. А тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позову - слід відмовити.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими. А тому рішення підлягає скасуванню в порядку п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України з ухваленням нового - про задоволення позову частково.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 2 ч. 1 ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Добробут" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/14140/17 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/14140/17 скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Добробут" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал": 65 008 (шістдесят п'ять тисяч вісім) грн 30 коп - основного боргу, 3 543 (три тисячі п'ятсот сорок три) грн14 коп - пені, 2 912 (дві тисячі дев'ятсот дванадцять) грн 76 коп - інфляційних втрат, 382 (триста вісімдесят дві) грн 94 коп - 3% річних.

3. В решті задоволення позову - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Добробут" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 1 275 (одну тисячу двісті сімдесят п'ять) грн 74 коп судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" 356 (триста п'ятдесят шість) грн 68 коп судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. В решті апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

7. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

8. Матеріали справи № 910/14140/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню крім винятків, встановлених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.03.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Ю.Б. Михальська

О.М. Гаврилюк