Постанова

від 21.03.2018 по справі 910/13023/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. Справа№ 910/13023/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

при секретарі судового засідання: Подоляк Р.Ю.

За участі представників: згідно з протоколом судового засідання від 21.03.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРЦІЯ-ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі № 910/13023/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРЦІЯ-ЛТД

до Фізичної особи-підприємця Олійника Віктора Івановича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3,

про стягнення 19 623,80 грн., розірвання договору та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФОРЦІЯ-ЛТД звернулось з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Олійника Віктора Івановича заборгованості за Договором №210/19-14-5 від 01.01.2014 в розмірі 19623,80 грн., з якої: 16889,37 грн. - основний борг, 1941,71 грн. - інфляційні втрати, 59,66 грн. - 3% річних та 732,86 грн. - пеня; а також про розірвання Договору №210/19-14-5 укладеного 01.01.2014 між ТОВ ФОРЦІЯ-ЛТД та ФОП Олійник В.І. та зобов'язання ФОП Олійника Віктора Івановича повернути позивачу складське приміщення №210 загальною площею 7,5 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору №210/19-14-5 від 01.01.2014 позивач передав відповідачу в оренду майно, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання з оплати орендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку з чим у Фізичної особи-підприємця Олійника Віктора Івановича виникла заборгованість перед позивачем.

Позивачем до суду першої інстанції була подана заява про збільшення розміру позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/13023/15 в задоволенні позовних вимог ТОВ ФОРЦІЯ-ЛТД відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ ФОРЦІЯ-ЛТД звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/13023/15 та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги ТОВ ФОРЦІЯ-ЛТД задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

У своїх письмових поясненнях від 29.07.2016 позивач послався на рішення у справі № 755/16157/15-ц та просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

29.07.2016 представником третьої особи подано письмові пояснення в яких зазначено, що позов є необґрунтованим, а власником майна, яке, за твердженням позивача, було передано позивачем в оренду відповідачу є саме третя особа.

Представник відповідача 19.08.2016 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

28.09.2016 та 01.11.2016 представником відповідача подано доповнення до відзиву.

24.01.2017 відповідачем подано суду копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції у справі 755/16157/15-ц.

25.01.2017 представником позивача подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/13023/15 до розгляду пов'язаної справи № 755/16157/15-ц та зобов'язано сторін повідомити Київський апеляційний господарський суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 910/13023/15.

ТОВ ФОРЦІЯ-ЛТД звернулось до Київського апеляційного господарського суду з клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з набранням рішенням у справі № 755/16157/15-ц законної сили, що підтверджується долученою до клопотання копією ухвали Апеляційного суду міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/13023/15, розгляд справи призначено на 01.03.2018.

28.02.2018 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження, яке мотивоване тим, що № 755/16157/15-ц перебуває на розгляді Верховного Суду.

Однак, засідання призначене на 01.03.2018 не відбулось.

Ухвалою від 03.03.2018 розгляд справи призначено на 21.03.2018.

21.03.2018 від представника позивача надійшло клопотання про необхідність продовження розгляду справи, та про відсутність підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає, наступне.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження по справі до розгляду пов'язаної справи, оскільки рішення у справі № 755/16157/15-ц, на яку посилається відповідач, набрало законної сили після прийняття відповідної ухвали судом апеляційної інстанції, копія якої наявна в матеріалах справи, а відповідно клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши думку представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників сторін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

01.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю ФОРЦІЯ-ЛТД (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Олійником Віктором Івановичем (сторона-2) укладено Договір №210/19-14-5 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 надає стороні-2 складське приміщення №210 площею 7,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - приміщення).

За умовами п.п. 2.1.1., 2.2.1. Договору сторона-1 має право вимагати від сторони-2 своєчасної оплати за користування приміщенням відповідно до договору та сторона-1 зобов'язана, зокрема, надати приміщення стороні-2 не пізніше 01.01.2014, шляхом підписання Акту прийому-передачі приміщення.

У свою чергу, сторона-2 зобов'язана, серед іншого, вносити плату за користування приміщенням згідно розділу 3 договору; в день закінчення терміну користування приміщенням або у день дострокового розірвання договору, передати приміщення стороні-1 за Актом прийому передачі в тому стані, в якому воно було отримано (п.п. 2.4.3., 2.4.4. Договору).

Пунктами 3.1., 3.2. Договору сторони погодили, що плата за користування складським приміщенням вноситься стороною-2 до двадцять п'ятого числа поточного місяця шляхом перерахування коштів в розмірі 3910,00 грн. без ПДВ на поточний рахунок сторони-1.

Відповідно до п. 3.4. Договору розмір плати за користування приміщенням, визначений п. 3.2. договору, збільшується на індекс інфляції наростаючим підсумком, починаючи з індексу інфляції грудня 2013 року.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2014, а в частині виникнення випадків невиконання зобов'язань за цим договором, він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 6.1. Договору).

Згідно з п. 6.2. договору він підлягає достроковому розірванню з ініціативи сторони-1, зокрема, у випадку невнесення плати стороною-2 згідно з п. 3.1. та п. 3.2. цього договору.

В подальшому, 01.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю ФОРЦІЯ-ЛТД та Фізичною особою-підприємцем Олійником Віктором Івановичем було укладено Додаткову угоду №2 до Договору від 01 січня 2014 року №210/19-14-5, в п. 1 якої сторони домовились доповнити розділ 3 договору пунктом 3.5. підпунктом 3.5.1. з таким змістом: Розмір плати за користування приміщенням з червня 2014 року і до кінця дії даного Договору встановлюється згідно п. 3.2. Договору .

Крім того в п. 2 додаткової угоди №2 сторони погодили з 01 червня 2014 року скасувати пункт 3.4. договору.

У разі порушення п. 2.4.3., 2.4.5., 2.4.6. - п. 1 та п. 2 Додаткової угоди автоматично припиняється з місяця наступного за виявленням порушення, а плата нараховується у відповідності до п. 3.2. Договору (п. 3 додаткової угоди №2).

Відповідно до п. 6.1 Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2014, а отже Договір припинив свою дію 31.12.2014, в той час як позивач нарахував плату відповідачеві в період за січень-квітень 2015, тобто вже після закінчення дії договору.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Проте, як відзначалось судом першої інстанції, за період з січня-квітня 2015 року між сторонами були відсутні договірні відносини, оскільки Договір припинив свою дію на підставі п. 6.1., у зв'язку з закінченням строку на який його було укладено.

При цьому, колегія суддів зазначає, що підставою позову та нарахування коштів за користування майном у спірний період, з урахуванням зави про збільшення розміру позовних вимог, є Договір, який вже не діяв, а відповідно підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів на підставі Договору та розірвання Договору відсутні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано правовстановлюючих документів на майно яке було предметом Договору оренди, при цьому, суд апеляційної інстанції розглядаючи справу № 755/16157/15-ц не досліджував докази щодо належності спірного майна позивачу, а обмежився лише посиланням у мотивувальній частині на рішення у даній справі, яке було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2016, а відповідно рішення у справі № 755/16157/15-ц не приймається колегією суддів як доказ наявності у позивача права на спірне майно, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині повернення майна.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРЦІЯ-ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі № 910/13023/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі № 910/13023/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13023/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 03.04.2018.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко